ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 235/343/23
провадження № 61-5433св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтобудівельна компанія",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Смаль Олег Павлович, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 04 січня 2024 року у складі судді Хмельової С. М.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтобудівельна компанія" (далі - ТОВ "Шахтобудівельна компанія") про стягнення заробітної плати.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 01 серпня 2016 року він працює у відповідача електрослюсарем підземним 5 розряду.
09 березня2022 року на підставі Указу Президента від 24 лютого 2022 року він був призваний у Збройні Сили України під час загальної мобілізації.
Починаючи з 09 березня 2022 року до 18 липня 2022 року включно відповідач проводив нарахування і виплату середньої заробітної плати позивачу.
19 липня 2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який вніс ряд суттєвих змін до КЗпП України. Серед ключових змін є те, що його положення скасували збереження середнього заробітку мобілізованим, на підставі чого відповідач помилково прийняв рішення зупинити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку.
Норми частини третьої статті 119 КЗпП України на час його призову передбачали часовий проміжок виплати середнього заробітку - з часу призову до закінчення особливого період.
Зазначає, що воєнний стан не припинився, він за мобілізацією виконує свій обов`язок відповідно до статті 65 Конституції України, зміни які були прийняті до норм частини третьої статті 119 КЗпП України до нього не застосовуються, гарантії які він отримав від держави, він має право отримувати до встановленого терміну (настання обставини - закінчення воєнного стану і його демобілізація, або його звільнення).
На думку позивача рішення, яке прийняв відповідач, має розповсюджуються за своїм змістом на осіб, з числа робітників підприємства відповідача, які будуть мобілізовані після 18 липня 2022 року, часу коли зміни до закону набули законної сили.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по виплаті середньої заробітної плати за період з березня
2022 року по час постановлення рішення судом, та зобов`язати відповідача в подальшому з часу стягнення середнього заробітку за рішенням суду, проводити нарахування та виплату середньої заробітної плати на час виконання державних або громадських обов`язків на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період на час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 04 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом (тобто з 19 липня 2022 року) роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок прийняття на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 20 березня 2018 року у справі № 520/5814/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та обгрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статей що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"
від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року та яким внесено зміни у частину третю статті 119 КЗпП України, не відповідає вимогам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо призову позивача на військову службу, не врахували, що Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX не підлягає застосуванню для громадян, зокрема позивача, призваних
на військову службу у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України до прийняття та набрання чинності цим законом. На думку позивача, враховуючи триваючу фазу війни та оголошений воєнний стан в Україні, слід вважати, що особливий період в Україні діє з 03 березня 2022 року, а за працівниками, призваними у березні 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_1 з 01 серпня 2016 року працює у ТОВ "Шахтобудівельна компанія" електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем на підземних роботах, з 07 лютого 2017 року електрослюсарем підземним 5 розряду з повним робочим днем на підземних роботах.
09 березня 2022 року ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України під час загальної мобілізації.
З матеріалів справи вбачається, підтверджується позивачем та відповідачем, що ОСОБА_1 до 18 липня 2022 року проводилась виплата середнього заробітку як мобілізованому.
Підставою для звернення позивача до суду стало припинення виплати середнього заробітку з 19 липня 2022 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня
1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду" зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації на Сході України.
Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації
(17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.
Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.
Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті
119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".