1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 757/3597/22

провадження № 61-18496св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення дій чи бездіяльності органів державної влади,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у складі судді Батрин О. В.та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь майнову шкоду в розмірі 100 000,00 грн та моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн, завдану в результаті ухвалення незаконних судових рішень у справі № 2-1214/11 (№ 1321/1713/2012).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 28 вересня 2011 року Сокальський районний суд Львівської області постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за його позовом до держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, яку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2011 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2011 року скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 серпня 2014 року, провадження у справі за його позовом до держави України в особі Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди закрито. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2014 року йому відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення.

У подальшому ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року його заяву про перегляд ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 22 травня 2014 року за нововиявленнями обставинами залишено без задоволення. Також ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 24 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 26 березня 2018 року, його повторну заяву про перегляд судового рішення про закриття провадження у справі за нововиявленнями обставинами залишено без задоволення. Зазначені судові рішення були залишені без змін постановою Верховного Суду від 27 червня 2019 року.

Вважає, що протиправні дії суддів Сокальського районного суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом постановлення незаконних судових рішень у справі № 2-1214/11 (№ 1321/1713/2012) порушили його право на доступ до правосуддя та конституційні права, гарантовані статтями 8, 40, 55, 56 Конституції України, у зв`язку з чим на підставі статей 16, 22, 1166, 1167, 1176 ЦК України він змушений звернутися до суду з позовом про відшкодування за рахунок держави завданої йому матеріальної та моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 02 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ухвалення судових рішень у справі № 2-1214/11 (№ 1321/1713/2012) не є належною підставою для покладання на державу обов`язку відшкодувати майнову та моральну шкоду. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що внаслідок постановлення судами судових рішень було порушено його немайнові права, зокрема, відбулось приниження честі та гідності, ділової репутації, як він про це вказував. Розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди позивач також не довів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження посилався на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 62, 129, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, статей 10, 12, 78, 81, 82, 263 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку заявника, вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми статей 8, 22, 40, 55, 56, 124 Конституції України, статей 16, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України і не звернули уваги на статтю 56 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У касаційній скарзі заявник просив унести до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України з підстав того, чи має позивач право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами), чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України. Крім того, просив вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

У січні 2024 року Міністерство юстиції Україниподало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28 вересня 2011 року Сокальський районний суд Львівської області постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, яку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2011 року скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 11 червня 2012 року відкрито провадження у справі № 2-1214/11 (№ 1321/1713/2012).

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 серпня 2014 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 серпня 2014 року.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 22 травня 2014 року за нововиявленнями обставинами залишено без задоволення.

Крім того, ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 24 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 26 березня 2018 року, повторну заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення про закриття провадження у вказаній справі за нововиявленнями обставинами залишено без задоволення.

Зазначені судові рішення були залишені без змін постановою Верховного Суду від 27 червня 2019 року.

Звертаючись з позовом про відшкодування шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що, постановляючи вказані судові рішення, суди порушили норми Конституції України, ЦК України та ЦПК України, що спричинило порушення його прав, завдало майнових збитків і моральних страждань.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.


................
Перейти до повного тексту