ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа № 214/11055/21
провадження № 61-3473св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року у складі судді Попова В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів:Тимченко О. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "Українська залізниця" про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працює старшим електромеханіком дільниці в структурному підрозділі "Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця".
09 грудня 2021 року позивача було ознайомлено з наказом "По особовому складу" від 09 грудня 2021 року за № 113/ОС, яким його відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о).
Відсторонення було здійснено на підставі статті 46 КЗпП, на виконання частини 2 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
З оспорюваним наказом позивач не згоден, оскільки при його винесенні відповідач не врахував факт добровільності вакцинації від COVID-19, роботодавець не має права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.
Вважав, що відповідач порушив його право на працю, передбачене статтею 43 КЗпП України, оскільки відсторонення від роботи можливе лише з підстав, визначених статтею 46 КЗпП України.
Зазначав, що щеплення від COVID-19 не входить до переліку обов`язкових щеплень відповідно до статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а необхідність мати щеплення проти COVID-19 не передбачено жодним документом.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ "По особовому складу" від 09 грудня 2021 року за №113/ОС та стягнути з АТ "Українська залізниця" в особі СП "Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку" середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року по день ухвалення рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Структурного підрозділу "Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" № 113/ОС від 09 грудня 2021 року "По особовому складу" про відсторонення ОСОБА_1, старшого електромеханіка дільниці 1 групи бригади контрольно-ремонтного пункту радіозв`язку та автоматичної локомотивної сигналізації, від роботи з 09 грудня 2021 року.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2021 року по 28 грудня 2021 року в розмірі 10 602,96 грн з відрахуванням необхідних податків і зборів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
Суд не встановив фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.
Відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи старшим електромеханіком дільниці в структурному підрозділі "Криворізька дистанція колії", створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.
Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою безпідставно порушено відповідачем шляхом видання оскаржуваного наказу, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 602,96 грн.
При цьому суд вказав, що вимушений прогул позивача становить 12 робочих днів (за період з 09 грудня 2021 року по 28 грудня 2021 року), оскільки наказом "По особовому складу" від 28 грудня 2021 року № 130/ОС, виданим за підписом начальника дистанції Структурного підрозділу "Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" М. Решетняка, позивача було допущено до роботи з 28 грудня 2021 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ "Українська залізниця" оскаржило його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, а рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
06 березня 2024 року АТ "Українська залізниця" через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
12 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює старшим електромеханіком дільниці 1 групи бригади контрольно-ремонтного пункту радіозв`язку та автоматичної локомотивної сигналізації у структурному підрозділі "Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Згідно з листом-ознайомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08 грудня 2021 року № 13 позивача повідомлено про необхідність не пізніше 08 грудня 2021 року пред`явити документ, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я.
09 грудня 2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом "По особовому складу" від 09 грудня 2021 року за № 113/ОС, яким позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).
Відповідно до мотивувальної частини наказу відсторонення позивача від роботи було здійснено на підставі статті 46 КЗпП, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, наказу МОЗ "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 01 листопада 2021 року № 2193, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу "Про виконання вимог законодавчих та нормативних актів щодо профілактичних щеплень від COVID-19" від 08 грудня 2021 року № Н-30/282, листа-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08 грудня 2021 року № 13.
Наказом "По особовому складу" від 28 грудня 2021 року № 130/ОС, виданим за підписом начальника дистанції Структурного підрозділу "Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" М. Решетняка, позивача було допущено до роботи з 28 грудня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.