ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 490/6040/20
провадження № 61-17291св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Гудими Д. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2023 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., Тищук Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА) звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (далі - ДП "Миколаївське лісове господарство"), про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що пунктом 208 рішення Миколаївської міської ради № 27/64 від 18 вересня 2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Рішенням Миколаївської міської ради № 35/54 від 19 червня 2009 року пунктами 110-110.3 розділу 4 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0035 із вищезазначеним цільовим призначенням по АДРЕСА_1, на підставі якого в подальшому - 26 березня 2012 року останньому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 839944.
Прокурор у позові зазначав, що вказана земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду Миколаївського лісництва ДП "Миколаївське лісове господарство" (квартал 47, виділ 1), але в порушення приписів частини шостої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" вказаної земельної ділянки, яка відносилася до земель державного лісового фонду, не приймалося, ДП "Миколаївське лісове господарство" від права користування цією землею не відмовлялося.
Отже, всупереч вимог земельного законодавства (статті 149,150, 20 ЗК України) та лісового законодавства (стаття 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)) Миколаївською міською радою в односторонньому порядку та поза волею належного власника - держави в особі Миколаївської ОДА передано у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку лісового фонду, яка перебувала у користуванні державного підприємства, без її вилучення в останнього у встановленому законом порядку та фактично змінено цільове призначення.
За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19 червня 2020 року № 514 проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався, а відтак вказане рішення прийнято за відсутності позитивного висновку Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства про погодження проекту землеустрою спірної земельної ділянки.
Отже, Миколаївська міська рада з порушенням повноважень і вимог закону передала у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку із земель державного лісового фонду без вилучення цієї ділянки у встановленому законом порядку з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" та за відсутності погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства. Тому оскаржені пункти рішення № 35/54 слід визнати незаконними.
Оскільки пункти 110-110.3 розділу 4 рішення № 35/54 від 19 червня 2009 року прийняті з порушенням вимог законодавства, отже є незаконними, а тому виданий на їх підставі Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:052:0035 серія ЯК № 839944 є недійсним.
25 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки № НОМЕР_1, на підставі якого внесені відповідні відомості до Держгеокадастру про власника земельної ділянки.
Оскільки рішення Миколаївської міської ради № 35/54 від 19 червня 2009 року в частині надання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 прийнято з численними порушеннями закону без необхідного обсягу цивільної дієздатності, то відповідач набув право власності на цю ділянку без визначених законом підстав, а отже не мав права відчужувати цю землю ОСОБА_2 .
Таким чином вказаний договір купівлі-продажу відповідно до положень статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним.
За змістом приписів статей 122 і 139 ЗК України, а також статті 31 ЛК України уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є Миколаївська ОДА.
Прокурор зазначив, що зважаючи на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, то це є підставою для усунення перешкод Миколаївській ОДА у здійсненні нею права користування та розпорядження спірною ділянкою на підставі статті 152 ЗК України, статті 391 ЦК України, адже надання земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням норм ЗК та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. В такому разі власник майна може звернутися до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
За таких обставин, на думку прокурора, належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави є: визнання незаконним та скасування пунктів 110.110.1. 110.2. 110.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 35/54 від 19 червня 2009 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0035 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 999 кв.м по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровим номером 4810137200:01:052:0035 серії ЯК №839944 від 26 березня 2012 року, виданого ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі - продажу від 25 квітня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2012 року; зобов`язання ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Миколаївської ОДА земельну ділянку площею 0,099 га з кадастровим номером 4810137200:01:052:0035 по АДРЕСА_1 .
Такі вимоги і були заявлені прокурором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором обрано неналежні способи захисту порушених прав позивача, оскільки останній звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, хоча ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки (віндикаційний позов), що є самостійною підставою для відмови у позові.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30 листопада 2023 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 03 січня 2024 року заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 06 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Татарінов В. П. просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 18 вересня 2008 року № 27/64 (пункт 208) ОСОБА_1 надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 1000 кв.м, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/54 (пункти 110-110.3) ОСОБА_1 погоджено відповідний проект землеустрою щодо відведення у власність вищезазначеної земельної ділянки площею 999 кв.м.
26 березня 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності серії ЯК № 839944 на земельну ділянку, площею 999 кв.м по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810137200:01:052:0035.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 25 квітня 2012 року ОСОБА_1 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2, за якою ділянка зареєстрована та яка на час розгляду справи є останнім набувачем.
Відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 16 липня 2020 року вищезазначена земельна ділянка на момент прийняття вищезазначеного рішення Миколаївської міської ради відносилася (згідно з Правилами використання та забудови території міста Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17 жовтня 2003 року) до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення (ПР-2), а згідно з Генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням від 24 листопада 1986 року, - до невизначених територій.
Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА листом від 20 червня 2020 року повідомило, що вищезазначена земельна ділянка згідно з Генеральним планом м. Миколаєва розташована на території проектних зелених насаджень, згідно з планом зонування знаходиться в зоні садибної забудови (Ж-І) переважним видом використання даної зони є будівництво житлових будинків садибного типу.
Спірна земельна ділянка із кадастровим номером 4810137200:01:052:0035 у період з 01 січня 2004 року по 01 січня 2014 року відносилась до земель державного лісового фонду (квартал 47 виділ 1 Миколаївського лісництва ДП "Миколаївський лісгосп"), про що свідчить інформація в листі Виробничого Об`єднання "Укрдержліспроект" від 25 червня 2020 року № 389.
За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19 червня 2020 року за № 5811 спірна земельна ділянка входила до складу земель лісового фонду постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство". Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадян для розгляду та погодження не надавався, інформація про вилучення земельних ділянок до управління не надходила.
ДП "Миколаївське лісове господарство" у листі № 87 від 31 березня 2020 року повідомило про те, що суміщення Публічної кадастрової карти України і планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування надало можливість встановити, що спірна земельна ділянка розташована в межах кварталу 47 виділів 1, 2 на території Центрального району м. Миколаєва. ДП "Миколаївське лісове господарство" реалізує право постійного користування щодо земель лісового фонду квартал 47 виділ 1 на підставі Державного Акту на право користування землею Серії Б № 031139 1986 року (виданий Новоодеським районним виконкомом Миколаївському лісгоспзагу - для ведення лісового господарства) та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планшету № 5 лісовпорядкування 2013 року.
ДП "Миколаївське лісове господарство" від права постійного користування спірною земельною ділянкою не відмовлялося, погодження на вилучення підприємство не надавало (лист від 03 липня 2020 року № 231).
Відповідно до листа Миколаївської ОДА від 09 квітня 2020 року адміністрацією не розглядалися питання щодо вилучення спірної земельної ділянки, не погоджувалося припинення права постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство". Розпорядження щодо вилучення земельної ділянки з постійного користування підприємства Миколаївською обласною адміністрацією не видавалося.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права