ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 554/169/22
провадження № 61-14628св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Гудими Д. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Котелевська лікарня планового лікування" Котелевської селищної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року у складі судді Блажко І. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від
11 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства "Котелевська лікарня планового лікування" Котелевської селищної ради (далі - КНП "Котелевська лікарня планового лікування") про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до КНП "Котелевська лікарня планового лікування" заяву на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та просив видати йому трудову книжку, провести розрахунок при звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства.
02 грудня 2021 року відповідач листом № 2154 повідомив ОСОБА_1 про відмову в його звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
06 грудня 2021 року позивач надав відповідь на зазначений лист, в якому вказував на протиправність відмови в його звільненні та невидачі трудової книжки, ще раз наполягав на необхідності провести звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства.
Незважаючи на його вимоги, ОСОБА_1 був звільнений 15 грудня 2021 року наказом № 149-К за частиною першою статті 38 КЗпП України, за власним бажанням.
Позивач уважав цей наказ протиправним і таким, що не відповідає нормам КЗпП України, оскільки роботодавець не мав права змінювати підстави звільнення працівника, які зазначені позивачем.
ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив скасувати наказ КНП "Котелевська лікарня планового лікування" від
15 грудня 2021 року № 149-к про звільнення з роботи та поновити його на посаді лікаря-анестезіолога на вказаному підприємстві; стягнути з КНП "Котелевська лікарня планового лікування" на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 176 627,30 грн та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Змінено формулювання підстави звільнення в наказі КНП "Котелевська лікарня планового лікування" від 15 грудня 2021 року № 149-К про звільнення з роботи ОСОБА_1, лікаря-анестезіолога, з частини першої статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) на частину третю статті 38 КЗпП України
(у зв?язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги та змінюючи формулювання підстави звільнення, місцевий суд виходив з усталеної практики Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, оскільки роботодавець не може самостійно змінити формулювання підстав звільнення, а орган, що розглядає спір, - може. Також під час розгляду справи місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 після звільнення був працевлаштований, а отже, підстав для стягнення середнього заробітку немає.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від
11 вересня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не мав права на власний розсуд визначати підстави звільнення ОСОБА_1 за частиною першою статті 38 КЗпП України, оскільки позивач такої заяви не писав і не бажав звільнятися за цією частиною, а тому уважав своє звільнення незаконним,
а наказ про його звільнення таким, що підлягає скасуванню. Суди першої та апеляційної інстанцій до правовідносин застосували частину третю статті 235 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду, з порушенням норм процесуального права, оскільки фактично суд самостійно здійснив зміну предмета позову з поновлення на роботі на зміну підстав звільнення.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року
у справі № 6-33цс14, постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року
у справі № 569/1159/20, від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19, від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
30 листопада 2023 року представник КНП "Котелевська лікарня планового лікування" - адвокат Остапенко І. О. подала до Верховного Суду відзив,
у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року- без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими,
а рішення судів першої й апеляційної інстанцій такими, що ухвалені
з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач бажав звільнитися за власним бажанням і фактично його заява була задоволена. Позивач на момент звільнення і після нього був працевлаштований, а тому немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суди правильно зауважили, що за вказаних обставин суд як орган, що розглядає трудовий спір, правомірно змінив формулювання причин звільнення відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України - з частини першої статті 38 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, тобто відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду м. Полтави.
14 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Згідно з наказом від 01 серпня 2017 року № 70-к ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-анестезіолога та інтенсивної терапії Котелевської ЦРЛ.
02 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до Котелевської лікарні заяву на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку
з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства, на що відповідач того ж дня листом № 2154 повідомив, що здійснювати його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України не буде, оскільки підприємство дотримується норм КЗпП України, колективного договору, договору від
11 липня 2017 року № 201 про відпрацювання випускником у відповідача не менше трьох років після закінчення інтернатури.
06 грудня 2021 року ОСОБА_1 повторно подав до медичного закладу заяву на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку
з порушенням трудового законодавства роботодавцем, та просив забезпечити представника роботодавця для передання службової квартири
з огляду на розірвання ним також договору найму службового житла.
13 грудня 2021 року відповідач надіслав на адресу ОСОБА_1 листа про те, що датою його звільнення є 15 грудня 2021 року (останній робочий день), того
ж дня з ним буде розірвано договір найму службового житла.
Відповідно до наказу КНП "Котелевська лікарня планового лікування" від
15 грудня 2021 року № 149-К ОСОБА_1 звільнено згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 15 грудня 2021 року на підставі його заяви від 02 грудня 2021 року.
Роботодавець не визнавав фактів порушення трудового законодавства та умов колективного договору стосовно ОСОБА_1, тоді як позивач наполягав на невідповідності чинному законодавству договору від
11 липня 2017 року про відпрацювання ним як випускником, про що він зазначав у своїй повторній заяві від 06 грудня 2021 року.
Суди установили, і це не заперечували сторони, що з часу подання заяви про порушення трудового законодавства, тобто з 02 грудня 2021 року позивач фактично на роботу не виходив та не виконував своїх службових обов`язків як лікар-анестезіолог. Водночас 25 січня 2022 року він працевлаштувався за набутою спеціальністю в ТОВ "ЛДЦ "Кіндерленд" в м. Києві. Крім того, як мешканець м. Києва надавав приватні послуги лікаря-анестезіолога
в хірургічному центрі мереж клініки VIVA.
Згідно із записами трудової книжки позивача він з 24 травня 2022 року
і дотепер також працює лікарем-анестезіологом в ТОВ "Гармонія здоров`я",
м. Київ.
Оскільки роботодавець самостійно визначив підстави звільнення на частину першу статті 38 КЗпП України (за власним бажанням), хоча позивач просив звільнити його на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України
(у зв`язку з порушенням умов трудового законодавства), ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним, а наказ про звільнення таким, що підлягає скасуванню з поновленням його на роботі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.