ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа № 808/1564/18
адміністративне провадження № К/9901/4644/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенової Т.І., суддів Головко О.В., Суховарова А.В. від 17 січня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2018 року №0000251202 та №0000241202 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1759526 грн.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 13 червня 2018 року позов задовольнив повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому апеляційним судом зазначено про відсутність підстав для розподілу судових витрат у розмірі 40919 грн., пов`язаних із наданням правової допомоги, у зв`язку із нездійсненням оплати гонорару адвоката у заявленому розмірі на час вирішення судом питання про можливість компенсації таких витрат на користь Товариства.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у частині вирішення питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань контролюючого органу понесені Товариством витрати у розмірі 40919 грн. на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зауважує, що норми процесуального закону передбачають можливість стягнення не тільки судових витрат, які вже фактично понесені стороною, а й судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому, за умови підтвердження розміру таких витрат належними доказами.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а постанову суду апеляційної інстанцій у частині вирішення питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, яку просить залишити без змін, - обґрунтованою та законною.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.