ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа № 600/2157/21-а
адміністративне провадження № К/990/6000/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (головуючий суддя Лелюк О. П., судді: Григораш В. О., Маренич І. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року (головуючий суддя Сторчак В. Ю., судді: Граб Л. С., Полотнянко Ю. П.)
І. Суть спору
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НБУ щодо невиплати у період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі, а також компенсації за невикористані 11 днів додаткової щорічної оплачуваної відпустки державного службовця за період роботи з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року;
- зобов`язати НБУ нарахувати та виплатити заборгованість із заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 27 784,06 грн, у тому числі: доплату за ранг державного службовця у сумі 1 080,00 грн, надбавку за вислугу років у сумі 26 704,06 грн;
- зобов`язати НБУ нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 5 808,88 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року заробітна плата нараховувалася та виплачувалася позивачу без таких складових як доплата за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років, що суперечить положенням статті 33 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ та статті 46 Закону України "Про державну службу" № 4050-VІ. Крім цього, на думку позивача, відповідач безпідставно не виплатив йому при звільненні грошову компенсацію за невикористану відпустку за робочий рік з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року. При цьому, станом на 2015 рік стаж державної служби позивача становив понад 20 років, а тому тривалість належної йому щорічної додаткової відпустки складала 15 днів. Ураховуючи термін дії гарантій, пов`язаних зі статусом державного службовця, по 30 червня 2016 року, то, як уважає ОСОБА_1, за робочий рік з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року він мав право на 11 днів щорічної додаткової відпустки. Проте щорічна додаткова відпустка позивачу як працівнику з 21 роком стажу державної служби за вказаний вище період не надавалася, і всупереч положенням частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" йому не виплачена при звільненні грошова компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
У період з 13 вересня 1995 року по 15 листопада 2018 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у НБУ з робочим місцем у місті Чернівці, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
01 лютого 2000 року позивачу, який прийняв присягу державного службовця, присвоєно дев`ятий ранг державного службовця, а 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 присвоєно шостий ранг державного службовця. Водночас, згідно із записом трудової книжки № 15 позивач втратив статус державного службовця з 01 травня 2016 року відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року
№ 889-VIII "Про державну службу".
Як вбачається з особової картки ОСОБА_1, протягом 25 вересня 2015 року по 09 жовтня 2015 року останній використав додаткову відпустку за період з 13 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що з розрахункових листків ОСОБА_1 за період з жовтня 2015 року по червень 2016 року включно вбачається, що заробітна плата йому нараховувалась з урахуванням таких видів грошового забезпечення: за жовтень-грудень 2015 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., відп.дод.; за січень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., лікарн. (НБУ), лікарн. (непрац.); за лютий 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., індекс. з-пл., за вик. цілей та завдань; за березень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., індекс. з-пл.; за квітень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив.; за травень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., за вик. цілей та завдань; за червень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив.
Наказом НБУ від 13 листопада 2018 року № 4402-к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інженера управління інформатизації регіонів (робоче місце в місті Чернівці) Департаменту інформаційних технологій з 15 листопада 2018 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Зазначеним наказом також зобов`язано здійснити ОСОБА_1, виплату грошової компенсації: за 1 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 13 вересня 2016 до 12 вересня 2017 року; за 10 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 13 вересня 2017 року до 12 вересня 2018 року; за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 13 вересня 2018 року до 15 листопада 2018 року; за 4 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 13 вересня 2016 року до 12 вересня 2017 року; за 4 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 13 вересня 2017 року до 12 вересня 2018 року; за 1 календарний день невикористаної щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 13 вересня 2018 року до 15 листопада 2018 року. Зобов`язано здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової допомоги в розмірі 7 посадових окладів.
Відповідно до розрахункового листка (30 листопада 2018 року) ОСОБА_1 нараховано суму заробітної плати з урахуванням посадового окладу, компенсації відпустки при звільненні, компенсаційної виплати при звільненні, яка з відрахуванням ПДФО, військового податку та внеску профспілки Управління НБУ в Чернівецькій області, складала 96 284,34 грн. Указана сума була виплачена позивачу 15 листопада 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням № 10533Р.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що зі змісту листа НБУ від 07 квітня 2021 року № 60-005/29961, виданого за результатами розгляду адвокатського запиту АО "Адвокатська компанія "Лекстер" стосовно ОСОБА_1, останнім використано за робочий рік з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року щорічну відпустку з 11 липня 2016 року по 24 липня 2016 року тривалістю 14 календарних днів та з 19 вересня 2016 року по 03 жовтня 2016 року тривалістю 15 календарних днів, а також щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (ненормований робочий день) тривалістю один календарний день 04 жовтня 2016 року.
Згідно приміток до вказаного листа розрахунок тривалості відпустки здійснено з урахуванням втрати працівниками НБУ статусу державного службовця з 01 травня 2016 року відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року
№ 889-VIII "Про державну службу" та збереженням пільг і компенсацій протягом двох місяців відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України. Розрахунок тривалості відпустки здійснено з 01 липня 2016 року (дата завершення двомісячного терміну збереження пільг і компенсацій у зв`язку з втратою працівниками статусу державного службовця) і до завершення робочого року.
Крім цього, в листі зазначено, що ОСОБА_1 додаткова відпустка як державному службовцю за 21 рік стажу державної служби (13 вересня 2015 року- 12 вересня 2016 року) не надавалась, оскільки право на неї у нього виникло б тільки з 12 вересня 2016 року, після втрати працівниками НБУ статусу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Згідно з листом НБУ від 22 квітня 2021 року № 60-0005/35148, виданого за результатами розгляду адвокатського запиту АО "Адвокатська компанія "Лекстер" в інтересах ОСОБА_1, у вересні 2015 року йому нараховувалася та виплачувалася надбавка за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років. Згідно розділу V. Надбавки "Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України", яке затверджене постановою Правління НБУ від 10 липня 2015 року № 456, що набрала чинності з 01 жовтня 2015 року, не передбачено встановлення надбавок за вислугу років та ранг працівникам НБУ.
Уважаючи, що відповідачем протиправно не виплачувались доплата за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року, а також при звільненні не була виплачена компенсація за невикористані 11 днів додаткової щорічної оплачуваної відпустки державного службовця за період роботи з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з часу набрання чинності (10 липня 2015 року) Законом України від 18 червня 2015 року № 541-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України" (далі - Закон № 541-VIII) оплата праці службовців (державних службовців) Національного банку уже не регулюється Законом України "Про державну службу", крім іншого, що наведено у частині першій статті 64 Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV "Про Національний банк України", а структура та розмір оплати праці службовців (державних службовців) Національного банку, визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці. При цьому, у даних спірних відносинах саме Закон № 679-XIV є спеціальним законом, який визначає, зокрема, структуру та розмір оплати праці державних службовців НБУ. Законодавець шляхом прийняття спеціального закону уповноважив НБУ визначати умови оплати праці та порядок установлення складових і розмірів заробітної плати державних службовців, які перебувають з ним у трудових відносинах. Оскільки спеціальними нормами права, які регулювали питання структури та розміру оплати праці державних службовців НБУ та які набрали чинності з 10 липня 2015 року та з 01 жовтня 2015 року, не було передбачено нарахування та виплату державним службовцям НБУ доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу названих складових заробітної плати у період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року, тобто у спірний період.
Також, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання НБУ нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 5 808,88 грн, з огляду на те, що з 12 вересня 2015 року позивач отримав право на додаткову відпустку за стаж державної служби 20 років тривалістю 15 календарних днів і таку він використав з 25 вересня 2015 року по 09 жовтня 2015 року, а право на додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби 21 рік виникало б у позивача з 12 вересня 2016 року, однак він втратив статус державного службовця з 01 травня 2016 року, а тому у позивача відсутнє право на додаткову щорічну оплачувану відпустку державного службовця і, як наслідок, відсутнє право на виплату компенсації за невикористані дні такої відпустки.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
09 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування позиції, позивач посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 липня 2020 року при розгляді аналогічного спору у справі № 817/511/17. Так, у пункті 50 цієї постанови Верховний Суд зробив висновок про те, що твердження судів нижчих інстанцій стосовно уповноваження Законом № 679-ХІV Правління Національного банку України визначати умови оплати праці є хибним, оскільки у спірний період Законом № 679-ХІV були надані Правлінню НБ України такі повноваження, однак статтею 64 вказаного закону регламентована відповідність цих умов нормам законодавства про оплату праці, зокрема, Закону України "Про державну службу". Тим самим Верховний Суд відніс норми Закону України "Про державну службу" до законодавства про оплату праці державних службовців, що поширювалося на працівників Нацбанку у період, коли вони мали статус державного службовця. Таким чином, згідно позиції Верховного Суду нова редакція статті 64 Закону № 679-ХІV не виключає застосування до правовідносин щодо оплати праці працівників Національного банку, що мають статус державного службовця, положень Закону України "Про державну службу".
Також, скаржник стверджує, що незалежно від дати втрати ним статусу державного службовця, а також незалежно від зміни законодавства, що регулювало спірні правовідносини, роботодавець відповідно до встановлених умов трудового договору та письмових гарантій був зобов`язаний оплачувати працю позивача та надавати йому відпустки, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку за час перебування його на державній службі.
НБУ поданий відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись з касаційною скаргою відповідач зазначає, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України" від 18 червня 2015 року № 541-VIII, яким внесені зміни у частину першу статті 64 Закону України "Про Національний банк України", а саме: виключено слова "оплати праці", структура та розмір оплати праці службовців НБУ визначається Правлінням НБУ без застосування норм Закону України "Про державну службу". На думку відповідача, посилання позивача на порушення статті Закону України "Про оплату праці" є безпідставним, оскільки Закон України "Про державну службу" у частині структури оплати праці на службовців НБУ з 10 липня 2015 року не поширюється. Крім того, відповідач уважає помилковими посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 817/511/17, оскільки така постанова не є остаточною та містить лише вказівку судам нижчої інстанції більш ретельно вивчити вищезазначене питання.
Також НБУ зауважує, що виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходяться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного стажу державної служби, а тому надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні державного службовця залежали лише від наявності у державного службовця відповідного стажу, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України регламентовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 5 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.
Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Відповідно до статті 7 Закону № 108/95-ВР законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України.
Статтею 22 Закону № 108/95-ВР передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
На момент виникнення спірних правовідносин принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначав Закон України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI "Про державну службу" (далі - Закон № 4050-VI), пунктом 4 частини першої статті 10 якого визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу державного службовця.