ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 400/1453/19
адміністративне провадження № К/9901/18934/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року (головуючий суддя Лебедєва Г.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року (головуючий суддя Крусян А.В., судді: Градовський Ю.М., Яковлєв О.В.) у справі № 400/1453/19 за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", про визнання протиправним та скасування розпорядження,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
15 травня 2019 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява виконувача обов`язків прокурора Миколаївської області (надалі також позивач) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації (надалі також відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі також третя особа, підприємство) про визнання протиправним та скасування розпорядження виконувача функцій і повноважень голови Миколаївської обласної державної адміністрації № 35-р від 12 лютого 2019 року "Про надання дозволу державному підприємству "Адміністрація морських портів України" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки земель водного фонду державної власності із зміною цільового призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (реконструкція причалу № 7) за адресою вул. Заводська, 23, м. Миколаїв" (далі також розпорядження № 35-р від 12 лютого 2019 року).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження виконувача функцій і повноважень голови Миколаївської обласної державної адміністрації № 35-р від 12 лютого 2019 року "Про надання дозволу державному підприємству "Адміністрація морських портів України" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки земель водного фонду державної власності із зміною цільового призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (реконструкція причалу № 7) за адресою вул. Заводська, 23, м. Миколаїв".
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року залишено без змін.
30 липня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга третьої особи, у якій скаржник просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року і передати справу на новий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
10 вересня 2020 року від в.о. прокурора Миколаївської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
14 вересня 2020 року від відповідача надійшли пояснення щодо доводів касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Миколаївська обласна державна адміністрація при прийняті оскаржуваного розпорядження перевищила надані їй повноваження, оскільки фактично розпорядилася внутрішніми морськими водами держави, що у відповідності до статті 14 Водного кодексу України (далі також ВК України) належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Позивач стверджує, що спірна ділянка не може бути об`єктом земельних правовідносин, оскільки є частиною дна водної акваторії Бузького лиману.
Третя особа вважає, що позивач, посилаючись на лист Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області від 06 вересня 2018 року № 13-14-0.2-6621/2-18 та лист Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів від 23 липня 2018 року № 07/1336, помилково зазначає, що спірна земельна ділянка є акваторією (донною поверхнею) Бузького лиману і належить до водних об`єктів загального значення.
Стверджує, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах акваторії морського порту Миколаїв, межі якої визначені Постановою КМУ від 22 жовтня 2008 року № 934 "Про межі акваторії морського порту Миколаїв" (далі також Постанова КМУ № 934).
Акцентує увагу на тому, що на виконання своїх статутних завдань та з метою забезпечення ефективного використання державного майна та подальшого розвитку морського порту Миколаїв, Миколаївська філія державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) здійснює заходи щодо проведення реконструкції причалу № 7.
Для отримання дозволу на проведення будівельних робіт (реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва), чинним законодавством України передбачено певний комплекс заходів, які включають отримання обов`язкових документів (дозволів).
Водночас третя особа зазначила, що реконструкція причалу № 7 буде здійснюватися за рахунок земель водного фонду, які є дном акваторії морського порту Миколаїв, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 406 від 03 червня 2013 року "Деякі питання акваторій морських портів" (далі також Постанова № 406) надана у користування ДП "Адміністрація морських портів України".
З метою отримання документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою Миколаївська філія державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулася з відповідною заявою/клопотанням від 30 травня 2018 року № 18-01-02.02-3268 до Миколаївської обласної державної адміністрації на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки.
За результатом розгляду зазначеної заяви, Миколаївська обласна державна адміністрація видала розпорядження № 35-р від 12 лютого 2019 року.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008 року № 934 "Про межі акваторії морського порту Миколаїв" в державному земельному кадастрі 14 квітня 2016 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:07:002:0010 загальною площею 342, 1660 га. За змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 грудня 2016 року № НВ - 4802942882016 власником зазначеної земельної ділянки визначено Миколаївську обласну державну адміністрацію.
Також відповідач зауважив, що спірним розпорядженням надано дозвіл третій особі на розроблення проекту землеустрою саме на земельну ділянку, а не водний об`єкт - внутрішні морські води, як помилково стверджує прокурор.
У відповіді на відзив третьої особи прокурор зазначив, що за інформацією Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів від 23 липня 2018 року № 07/1336 та за інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області Державного агентства водних ресурсів України від 22 квітня 2019 року № 07/785 спірна земельна ділянка є саме акваторією Бузького лимана, який належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.
У відповіді на відзив відповідача прокурор зазначив, що витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:07:002:0010 загальною площею 342, 1660 га, не є належним доказом у справі, оскільки листом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 15 червня 2017 року № 10-14-0.32-4528/2-17 повідомлено, що кадастровий реєстратор ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 1 статті 21 Закону України "Про державний земельний кадастр" при внесенні змін у відомості про межі вказаної земельної ділянки. Будь-які речові права на земельну ділянку площею 342, 1660 га не зареєстровано, а отже Миколаївська обласна державна адміністрація не є її власником.
У запереченнях на відповіді на відзив, відповідач стверджував, що розпорядження від 12 лютого 2019 року № 35-р видано в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України (далі також ЗК України). Водночас зазначив, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням про надання її у власність або користування.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірним розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації № 35-р від 12 лютого 2019 надано дозвіл Державному підприємству "Адміністрація морських портів України" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки земель водного фонду державної власності із зміною цільового призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (реконструкція причалу № 7) за адресою вул. Заводська, 23, м. Миколаїв (пункт 1).
Водночас запропоновано державному підприємству "Адміністрація морських портів України" розроблений проект землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки орієнтовною площею 0, 5000 га земель водного фонду державної власності із зміною цільового призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (реконструкція причалу № 7) за адресою вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, подати до облдержадміністрації на затвердження (пункт 2).
Вважаючи розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації № 35-р від 12 лютого 2019 року протиправним, виконувач обов`язків прокурора Миколаївської області звернувся з вказаним позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції за змістом листа Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів від 23 липня 2018 року № 07/1336 та листа Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області від 06 вересня 2018 року № 13-14-0.2-6621/2-18 встановив, що спірна земельна ділянка розташована в акваторії Бузького лиману та належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.
З покликанням на статті 3,5,6,14 ВК України, суд першої інстанції зазначив, що Бузький лиман відноситься до внутрішніх морських вод України та є водним об`єктом загальнодержавного значення. В свою чергу розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення здійснює Кабінет Міністрів України.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка розташована в акваторії Бузького лиману, яка належить до водних об`єктів загальнодержавного значення, та є частиною єдиного комплексного природного об`єкта, суд першої інстанції дійшов висновку, що орендар повинен нести обов`язок щодо захисту водного об`єкта, контроль за використанням та розпорядженням якого належить до відання КМУ.
Беручи до уваги вищезазначене та враховуючи положення статей 14, 17-2 ВК, статті 79 ЗК, суд дійшов висновку, що Миколаївська ОДА діяла не у межах наданих їй повноважень, надаючи дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки земель водного фонду державної власності, оскільки фактично розпорядилась внутрішніми морськими водами держави, що є виключною компетенцією КМУ.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням доказів та встановленням обставин справи.
Скаржник стверджує, що позивачем не зазначено будь-якого нормативно-правого документу, який би визначав координати (місце розташування) акваторії Бузького лиману. Зазначена інформація відсутня і в листі Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів від 23 липня 2018 року № 07/1336.
Акцентує увагу на тому, що Постановою КМУ № 934 визначені межі акваторії морського порту Миколаїв, а саме - водний простір р.Піденний Буг, обмежений береговою лінією, лінією кордонів причалів та лініями, що з`єднують точки з такими координатами.
Зауважує, що в матеріалах справи наявні графічні зображення, які підтверджують місце розташування спірної земельної ділянки (розміщена саме біля причалу № 7 та перебуває у водному просторі річки Південний Буг).
Наполягає на тому, що судами не попередніх інстанцій не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме частина перша статті 116 ЗК України.
Вважає, що видача розпорядження є технічною процедурою дотримання вимог частини першої статті 116 ЗК України, оскільки КМУ вже було прийнято рішення про надання державному підприємству в користування акваторії морського порту Миколаїв, що є донною поверхнею річки Південний Буг, що включає земельну ділянку щодо якої було видано спірне розпорядження № 35-р.
Водночас, на думку скаржника, частина восьма статті 122 ЗК України не може застосовуватися до спірних правовідносин.
Також наполягає на неправильному тлумаченні судами статті 14 ВК України, оскільки ділянка під будівництво причалу № 7 знаходиться в водному просторі річки Південний Буг, яка не відноситься до внутрішніх морських вод.
У відзиві на касаційну скаргу прокурор стверджує, що запроектована до відведення третій особі земельна ділянка площею 0,5 га є акваторією Бузького лиману.
Наполягає на тому, що при наданні третій особі у користування спірної земельної ділянки, відбудеться передача і водного об`єкту - частини Бузького лиману, який належить до внутрішніх морських вод та, відповідно, до водних об`єктів загальнодержавного значення, право розпорядження яким належить виключно Кабінету Міністрів України.
З урахуванням статей 14,172 ВК України, статті 79 ЗК України, вважає, що Миколаївська обласна державна адміністрація при прийнятті спірного розпорядження вийшла за межі наданих їй законом повноважень, надаючи дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, яка належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.
Водночас покликається на правову позицію КГС ВС у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 915/1134/16.
У письмових поясненнях щодо доводів касаційної скарги відповідач зазначив, що обладміністрацією при виданні оскаржуваного розпорядження було використано інформацію з Державного земельного кадастру, надану Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, яка є офіційною.
З покликанням на статті 122,123 ЗК України зазначає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою були відсутні.
Акцентує увагу на тому, що КМУ постановою від 03 червня 2013 року № 406 надав ДП "Адміністрація морських портів України" у користування акваторії морських портів, в тому числі акваторію морського порту Миколаїв, межі якої визначено постановою КМУ від 22.10.2008 № 934.
Вважає, що надання дозволу ДП "Адміністрація морських портів України" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться в межах акваторії морського порту Миколаїв (в межах сформованої земельної ділянки), яка, в свою чергу, вже була надана в користування цьому державному підприємству для виконання його статутних завдань та цілей діяльності відповідає також вимогам ВК України.
Наполягає на тому, що предметом оскаржуваного розпорядження була саме земельна ділянка, а не внутрішні морські води держави.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
З цього приводу у Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У Законі України "Про прокуратуру" закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 5 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 2 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Отже, оскільки прокурор у цій справі звертається до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, то саме бездіяльність цього органу повинна бути обґрунтована у позовній заяві.
Так, прокурор зазначає, що прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження від 12 лютого 2019 року № 35-р "Про надання дозволу державному підприємству "Адміністрація морських портів України" порушує виключне право власності держави на розпорядження внутрішніми морськими водами України, що становить державний (суспільний) інтерес та обумовлює необхідність захисту інтересів держави прокурором.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Кабінетом Міністрів України та підпорядкованими йому органами виконавчої влади заходів щодо усунення порушення законодавства не вживалось.
В матеріалах справи наявний запит прокурора від 15.04.2019 № 05/2-375 вих-19 в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" до Кабінету Міністрів України.
Вирішуючи питання щодо підстав представництва інтересів держави в межах цієї справи, судом апеляційної інстанції зауважено, що Кабінет Міністрів України наявність підстав для представництва не оскаржував, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в його особі не висловлював.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що в межах цієї справи прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.
Касаційна скарга не містить доводів щодо безпідставності представництва прокурором інтересів держави в межах спірних правовідносин, проте оцінка наявності підстав звернення прокурора до суду надається, оскільки це впливає на наявність або відсутність прав на звернення прокурора до суду та визначення прав та обов`язків інших учасників.
Надаючи правову оцінку спірному розпорядженню суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає таке.
На виконання Закону України 17 травня 2012 року № 4709-VI "Про морські порти України" (далі також Закон № 4709-VI), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури України щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту за переліком згідно з додатком шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворення внаслідок виділу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") та віднесення його до сфери управління Міністерства інфраструктури України.
За змістом статуту ДП "АМПУ", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 02 квітня 2018 року № 149 (нова редакція), ДП "АМПУ" є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.