ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Єленіної Ж. М., Пількова К. М., Ткача І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 (провадження № 11-37заі24) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди
Історія справи
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), в якому просила:
- визнати протиправними дії ВРП щодо виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ);
- стягнути з ВРП на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 641 427,94 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 ВРП незаконно обмежувала ОСОБА_1 винагороду як члену ВРП у розмірі, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена станом на 01.01.2020 відповідно до приписів Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнений, зокрема статтею 29, на підставі якої й обмежувалася винагорода, серед інших, членам ВРП.
Позивачка вказує, що 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на всій території України встановлений карантин.
18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнено статтею 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки".
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1- 14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно з довідкою ВРП від 26.07.2021 № 40 розмір виплаченої позивачці у 2020 році винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ, склав 1 496 720,16 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ, який мав бути виплачений за 2020 рік, складає 21 381 48,10 грн.
Також позивачка зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21, переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ, неодноразово констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі цієї статті зазначеного Закону в редакції Закону № 553-ІХ як такого, що вчинене всупереч положенням статті 130 Конституції України.
Так, Верховний Суд зауважив, що Закон № 294-ІХ, як і Закон № 553-ІХ, жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, оскільки це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ).
На думку позивачки, ВРП при нарахуванні та виплаті винагороди члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправно обмежила її розмір десятьма мінімальними заробітними платами.
Ураховуючи те, що ВРП є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів ВРП, позивачка вважає, що належним та ефективним способом захисту її порушених прав є прийняття судом рішення про стягнення 641 427,94 грн недоотриманих коштів саме з ВРП.
У відзиві на позовну заяву ВРП заперечувала проти позовної заяви та просила в її задоволенні відмовити. Відповідач вказував, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 членам ВРП винагорода правомірно виплачувалась на підставі та відповідно до вимог Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 05.02.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнив. Визнав протиправними дії ВРП щодо виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ. Постановив стягнути з бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 641 427 грн 94 коп. (шістсот сорок одна тисяча чотириста двадцять сім гривень дев`яносто чотири копійки) з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Задовольняючи позов, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з протиправності виплати члену ВРП винагороди члена ВРП у розмірі іншому, ніж передбачений Законом України від 21.12.2016 № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя"(далі - Закон № 1798-VІІІ).
Висновок суду першої інстанції ґрунтується на системному аналізі положень статті 21 Закону № 1798-VІІІ у частині встановлення розміру винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду саме як гарантії діяльності членів ВРП; положень Закону 1402-VІІІ в частині регулювання суддівської винагороди виключно цим Законом, а також суті та змісту діяльності ВРП як конституційного органу, який відповідно до статті 1 Закону № 1798-VІІІ діє для забезпечення незалежності судової влади та члени якого, відповідно (судді та не судді), також повинні мати гарантії незалежності та безсторонності.
Суд першої інстанції у рішенні наголосив, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів ВРП, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена ВРП не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою, та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що Законом № 553-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), не вносилися зміни ні до Закону № 1798-VІІІ (стосовно розміру винагороди члена ВРП), ні до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), отже, Закон № 553-ІХ не може встановлювати розмір винагороди члена ВРП.
Суд зауважив, що розбіжність між нормами різних законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру винагороди члена ВРП), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, у спірному випадку має вирішуватися на користь Закону № 1798-VІІІ.
За висновком суду першої інстанції, зважаючи на те, що встановлення розміру винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності членів ВРП, відтак зміна розміру такої винагороди у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1798-VІІІ, є протиправною, а застосування ВРП при виплаті ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивачки як члена ВРП.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ВРП є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі і виплати винагороди членів ВРП, то належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є задоволення позовних вимог у частині стягнення з ВРП недоотриманих коштів у розмірі 641 427,94 грн.
Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2024 та вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду та просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП залишити без розгляду. Якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, то ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП відмовити повністю.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою від23.05.2024 Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу ВРП задоволено. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2024 у справі № 990/235/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди.
Відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-р/2020 втратили чинність визнані неконституційними положення Закону № 294-IX, тому в період з 18.04.2020 по 27.08.2020, здійснюючи ОСОБА_1 виплату винагороди члена ВРП з урахуванням вимог чинних на той час положень частин першої і третьої статті 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-IX, ВРП як орган державної влади діяла на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять "суддівська винагорода" та "винагорода члена ВРП" та розповсюдження встановлених Конституцією України та Законом № 1402- VІІI гарантій судді на членів ВРП, оскільки суддівська винагорода регулюється Законом № 1402-VІІI та не може визначатися іншими нормативними актами, натомість у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними, як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визначений Законом № 1798-VIII розмір винагороди, який прирівняний до посадового окладу судді Верховного Суду не означає набуття членом ВРП статусу судді та розповсюдження на нього гарантій, встановлених щодо суддів.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності виплат позивачці винагороди члена ВРП в період з 18.04.2020 по 27.08.2020із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IXв редакції Закону № 553-ІХ, є помилковим з таких міркувань.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом спору в цій справі є правомірність / протиправність виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IXв редакції Закону № 553-ІХ.
Преамбулою Закону № 1798-VIII встановлено, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.