У Х В А Л А
29 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 489/3569/22
Провадження № 14-57цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І.,
Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_2, про визнання мирової угоди недійсною
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2023 року у складі судді Микульшиної Г. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду
від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів Темнікової В. І.,
Крамаренко Т. В., Тищук Н. О.,
УСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") про визнання мирової угоди недійсною.
2. Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2010 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року, ухвалено солідарно стягнути з неї та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") 264 200,31 грн заборгованості за кредитним договором, по 850,00 грн судового збору та по 60,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
3. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня
2011 року стягувача - ПАТ "ОТП Банк" замінено правонаступником - ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
4. 27 серпня 2013 року між нею, поручителем ОСОБА_2 і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено мирову угоду, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо розстрочення виконання рішення апеляційного суду
від 15 вересня 2010 року.
5. Умовою укладення мирової угоди була попередня сплата нею частини нарахованої пені в розмірі 4 200,00 дол. США та судових витрат. Сторони узгодили, що у зв`язку із цим розмір заборгованості станом на
27 серпня 2013 року складає 32 983,82 дол. США, що на дату укладення мирової угоди за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило еквівалент 263 639,67 грн. Також домовилися, що вона зобов`язана погасити заборгованість згідно з графіком погашення, а повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися в національній валюті шляхом внесення готівки на поточний рахунок кредитора. У разі якщо вона прострочить виконання будь-яких своїх зобов`язань, встановлених мировою угодою, понад 30 календарних днів, кредитор має право вимагати від боржників негайно погасити всю суму невиконаних боргових зобов`язань.
6. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня
2013 року затверджена вказана мирова угода. Сторони досягнули згоди щодо розстрочки виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області
від 15 вересня 2010 року в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" в розмірі
29 520,27 дол. США, що в еквіваленті становить 235 955,52 грн, та заборгованості за відсотками - 3 463,55 дол. США, що в еквіваленті становить 27 846,15 грн, а всього сума заборгованості становить 32 983,82 дол. США, що в еквіваленті становить 263 639,67 грн, відповідно до графіка погашення в національній валюті Україні - гривні, шляхом внесення готівки на поточний рахунок кредитора, відкритий в ПАТ "ОТП Банк", до повного виконання зобов`язання, що є додатком № 1 до мирової угоди, її невід`ємною частиною.
7. Зазначала, що на момент набуття права вимоги за кредитним договором від 08 грудня 2005 року № ML-400/545/2005 та на момент укладання мирової угоди вона не знала, що правонаступник банку - ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не мало генеральної та/або індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення операцій в іноземній валюті, а тому не мало право укладати з нею оскаржувану мирову угоду. Про ці обставини їй стало відомо лише після ознайомлення зі змістом рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 червня 2022 року у справі № 1512/1742/2012, яке набрало законної сили 22 липня 2022 року, та постановою Верховного Суду у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) від 16 грудня 2020 року. Крім того, у пункті 8 мирової угоди від 27 серпня 2013 року зазначено, що вона набирає законної сили з моменту її затвердження Заводським районним судом м. Миколаєва та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цією мировою угодою. Проте оскаржувана мирова угода не була затверджена Заводським районним судом м. Миколаєва.
8. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною мирову угоду від 27 серпня 2013 року, укладену між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також такою, що не вступила в силу.
9. 20 березня 2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
10. Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" є юридичною особою, яка на момент укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги (10 грудня 2010 року) та на момент укладення мирової угоди (27 серпня 2013 року) мала статус фінансової установи за законодавством України, було внесене до Державного реєстру фінансових установ України, і вказані обставини не спростовані позивачкою під час розгляду справи; оскаржувана мирова угода визнана належним судом, тому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову.
11. 24 травня 2023 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2023 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову шляхом викладення його в редакції цієї постанови.
12. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що цивільно-процесуальним законодавством визначено спосіб захисту у разі незгоди сторони з мировою угодою, визнаною ухвалою суду, шляхом оскарження саме ухвали суду (пункт 11 частини першої статті 353 ЦПК України), тому визнання мирової угоди, яка не є у цивільно-правовому розумінні правочином, недійсною чи такою, що не набрала законної сили, не є належним способом захисту.
13. У червні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня
2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким її позов задовольнити.
14. Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг належить до фінансових послуг, тому ведення діяльності з надання фінансових послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Проте згідно з відповіддю НБУ від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527 ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою. Отже, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором та укладати мирову угоду у валюті (у додатку № 1 до мирової угоди графік погашення зазначений в іноземній валюті "USD", розрахунок так само). ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором та укладати мирову угоду у валюті на виконання рішення суду апеляційної інстанції.
15. Зазначає, що основним видом діяльності ТОВ "ОТП Факторинг Україна" є "діяльність агентств зі стягування платежів і бюро кредитних історій". Із
20 серпня 2015 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" втратило статус фінансової установи та було виключено з Державного реєстру фінансових послуг. Таким чином, кошти, які були запозичені за кредитним договором, мають родову ознаку кредитних коштів, а тому право на отримання таких коштів мають тільки фінансові установи. У зв`язку із втратою ТОВ "ОТП Факторинг Україна" статусу фінансової установи ним втрачено право бути стороною кредитного договору, обслуговувати кредитні операції та отримувати кредитні кошти, що теж є підставою для відмови в задоволенні позову. При укладенні мирової угоди в іноземній валюті необхідна наявність ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, якої у відповідача немає, що він сам визнав у відзиві на позовну заяву.
16. Вказує, що відповідно до пункту 8 мирової угоди від 27 серпня
2013 року вона вступає в силу з моменту її затвердження Заводським районним судом м. Миколаєва та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цією мировою угодою, проте вказана мирова угода не була затверджена Заводським районним судом м. Миколаєва.
17. Зазначає, що вона сплатила на виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року 268 163,76 грн, що підтверджується квитанцією від 27 серпня 2013 року № 11529414 та довідкою ТОВ "ОТП Факторинг Україна", тобто вона виконала це рішення суду, а сума боргу у розмірі 514 778,70 грн є недоведеною.
18. Укладаючи мирову угоду та підписуючи графік погашення заборгованості в іноземній валюті, вона не була обізнана, що відповідач не мав повноважень укладати мирову угоду та додаток до неї (графік погашення заборгованості) в іноземній валюті, бо в нього відсутня ліцензія на вчинення операцій із валютними цінностями. Вона була вимушена підписати мирову угоду саме в іноземній валюті, інакше могла втратити своє майно - житловий будинок.
19. Також суди не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 та постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
21. 10 липня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою відкрила касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України), витребувала матеріали справи № 489/3569/22 із Ленінського районного суду м. Миколаєва.
22. У липні 2023 року матеріали справи № 489/3569/22 надійшли до Верховного Суду.
23. Ухвалою від 02 квітня 2024 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначила до судового розгляду.
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 квітня 2024 року передав справу № 489/3569/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України та вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 січня
2009 року у справі № 24/489 та постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року
у справі № 908/1604/17.
25. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначала, що існує різна практика касаційних судів із правового питання, яке стало предметом розгляду цієї справи, а тому наявна необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2009 року у справі № 24/489 та постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17, щодо того, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями процесуального закону.
26. Так, у постанові від 20 січня 2009 року у справі № 24/489 Верховний Суд України, розглядаючи питання визнання мирової угоди недійсною, вказав: "Затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі. Таким чином, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України". З урахуванням цього Верховний Суд України дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали недійсною мирову угоду в позовному провадженні.
27. Також цю правову позицію застосувала і колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 червня
2018 року в справі № 908/1604/17, у якій предметом позову було визнання правочину недійсним (мирової угоди на стадії виконання рішення) і в якій суд касаційної інстанції вказав, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні та визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У наведеній справі у задоволенні позову відмовлено, провадження в частині скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 29 липня 2013 року у справі № 7/5009/964/11 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України у відповідній редакції (спір не підлягає вирішенню в господарських судах України).