ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 127/26784/22
провадження № 51-7572 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022020000000198, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки Російської Федерації, уродженки с. Хайрюзовка Балаганського району Іркутської області Російської Федерації, робоча адреса: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 110КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є її власністю на користь держави України.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за те, що вона обіймаючи посаду депутата Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, будучи представником влади, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і збройних сил Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу Російської Федерації, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що діє всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушує принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), від 21 грудня 1965 року № 2131(XX), від 14 грудня 1974 року № 3314(XXIX), перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, 15 лютого 2022 року взяла участь у засіданнях Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, де підтримала постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а 22 лютого 2022 року - підтримала ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званими Донецькою та Луганською народними республіками. Зазначені рішення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, оскільки сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою. Такі дії ОСОБА_7 призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченої ("in absentia") в порядку спеціального досудового та судового провадження.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_7 та просить виправдати останню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно та з порушенням вимог кримінального процесуального закону було прийнято рішення про проведення спеціального судового розгляду та таке рішення є передчасним. На думку захисника, матеріали кримінального провадження містять недопустимі та неналежні докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, які їй інкримінуються.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор під час касаційного розгляду заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив її залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Фактичні обставини цього кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченої ("in absentia"), яка усних показань суду не надавала, при цьому будь-яких письмових заяв, клопотань та заперечень на адресу суду не надходило.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченій державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду, який не знайшов підстав для скасування оскаржуваного вироку та постановлення рішення про виправдання останньої у зв`язку з відсутністю в її діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень.
На думку колегії суддів касаційного суду, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення доведене, її діям надано правильну правову кваліфікацію, а вчинене слід кваліфікувати як умисні дії, вчиненні з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто за ч. 3 ст. 110 КК України.