ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 159/6508/21
провадження № 51-1068 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019030000000497 за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційні скарги представника цивільного позивача та прокурора залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 19 червня 2019 року, приблизно о 07:30, керуючи автомобілем "Fiat Ducato", р.н. НОМЕР_1, рухаючись автодорогою "Київ-Ковель-Ягодин", неподалік с. Уховецьк Ковельського району Волинської області порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.3, 14.2 (в) Правил дорожнього руху, не оцінив дорожню ситуацію, не переконався у безпечності маневру, в тому, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, розпочав здійснення маневру обгону автомобіля із причепом, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем "Citroen C4 Grand Picasso" під керуванням ОСОБА_9 .
В результаті ДТП водій автомобіля ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, пасажир цього автомобіля ОСОБА_8 та пасажири автомобіля "Fiat Ducato" ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.3, 14.2 (в) ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що призначене винному покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України є невиправдано м`яким, про що прокурором наголошувалося в апеляційній скарзі. Проте, апеляційний суд не дав на ці доводи обґрунтованих відповідей, не виклав мотиви прийнятого рішення, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Крім того, апеляційний суд усупереч ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок суду касаційної інстанції щодо перегляду призначеного ОСОБА_7 покарання внаслідок його м`якості.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника ОСОБА_6, який вважає, що суди при призначенні винному покарання врахували усі обставини справи та дані про особу засудженого, та дійшли обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Засуджений та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судове рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Доводи прокурора зводяться до його незгоди із висновками суду апеляційної інстанції про можливість звільнення засудженого від призначеного йому основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з встановленням іспитового строку. Прокурор вважає це покарання невиправдано м`яким, а наведені апеляційним судом обставини недостатніми для прийняття мотивованого рішення про таке звільнення.
З цими доводами колегія суддів погодитися не може.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.