ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2024 року
м. Київ
справа № 233/1447/22
провадження № 51-518 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області вироком від 12 травня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 71, 72 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднав невідбуту частину покарання, призначеного вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2021 року, й остаточно визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяців.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України (далі - ЗСУ) за призовом, обіймаючи посаду кулеметника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 4 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ЗСУ, будучи обізнаним із порядком проходження військової служби, порядком віддання й виконання наказів військовослужбовцями, в порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, статей 11, 29, 35, 37, 49 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 1, 11, 17 Закону України "Про оборону України", діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, свідомо бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, 09 травня 2022 року приблизно о 10:00, перебуваючи на шикуванні особового складу підрозділу вказаної військової частини в АДРЕСА_2, відкрито відмовився виконати наказ № 26 ДСК від 07 травня 2022 року начальника - командира НОМЕР_2 окремого батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України підполковника ОСОБА_8, який йому було доведено начальником - начальником групи персоналу цієї військової частини майором ОСОБА_9, про здійснення маршу за певним маршрутом та зайняття оборони у визначеному місці Донецької області в другому ешелоні іншої військової частини з завданням недопущення прориву противником та нанесення йому максимальних втрат у живій силі та техніці, про що разом із іншими військовослужбовцями повідомив майора ОСОБА_9 та командира 4 роти військової частини НОМЕР_1 ЗСУ ОСОБА_10 .
Вимога касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6, не погодившись із судовими рішеннями через неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник обґрунтувала тим, що:
- суд першої інстанції не врахував показання обвинуваченого про те, що він був незаконно призваний на військову службу, оскільки мав судимість, та не був зобов`язаний виконувати наказ ОСОБА_8 ;
- суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу захисника, не перевірив викладених у ній доводів, постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
- пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення не підтверджено достатніми доказами;
- у матеріалах провадження відсутня частина звукозапису судових засідань у суді першої інстанції.
На касаційну скаргу захисника прокурор подав письмове заперечення, в якому, із наведенням відповідних аргументів, просив її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Додатково просили врахувати, що суд апеляційної інстанції провів судовий розгляд за відсутності обвинуваченого, який виявляв бажання брати участь у судовому засіданні.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Викладені в касаційній скарзі доводи захисника про неповноту судового розгляду не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК.
У поданій касаційній скарзі захисник посилалась на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Вимогами ст. 370 КПКвстановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції встановив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі досліджених доказів, зокрема: