Постанова суду № 910/22269/15 від 23.05.2024 про виплату відрахувань (відсотків)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/22269/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - громадської спілки "Український музичний альянс" - Неволіна А.Ю. - адвокат (довіреність від 04.02.2024),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Самсунг Електронікс Україна Компані" - Терземан Д.В. - адвокат (ордер від 14.05.2024 серія АІ № 1480653),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу громадської спілки "Український музичний альянс" (далі - Спілка)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024

(головуючий - суддя Доманська М.Л., судді: Отрюх Б.В. і Поляков Б.М.)

у справі № 910/22269/15

за позовом Спілки

до товариства з обмеженою відповідальністю "Самсунг Електронікс Україна Компані" (далі - Товариство)

про виплату відрахувань (відсотків).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Об`єднання підприємств "Український музичний альянс", правонаступником якого є Спілка звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення відрахувань (відсотків) у розмірі 8 847 293,46 грн. за імпорт товарів на територію України за періоди з 31.08.2012 по 26.12.2013 та з 07.03.2014 по 25.12.2014 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем положень Закону України "Про авторське право і суміжні права", зокрема, невиконанням своїх зобов`язань, як імпортера, щодо сплати позивачу, як уповноваженій організації, відрахувань від вартості імпортованого обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2020 (суддя Бондарчук В.В.): позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Спілки 8 763 095,91 грн. відрахувань (відсотків), 131 446, 44 грн. судового збору та 33 864,76 грн. витрат на проведення судової експертизи та експертного дослідження; повернуто Спілці з державного бюджету України судовий збір у сумі 1 262,96 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024: апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2020 скасовано; позов Спілки залишено без розгляду.

Постанова мотивована тим, що позивач не мав права на звернення до суду з такими вимогами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Спілка просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, а рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2020 залишити в силі.

Спілкою подано клопотання про доповнення касаційної скарги, яке приймається судом, оскільки доповнення до касаційної скарги подані у строк визначений статтею 298 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає:

- судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права, а саме пункт 1 частини першої статті 226 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/127/17;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 910/2333/16 щодо застосування статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XII (у редакції 2012-2014 років) - висновок про сплату винагороди на користь уповноваженої організації колективного управління, яка була такою на час виникнення зобов`язання;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 58/505 та від 19.03.2024 у справі № 910/12523/18 щодо застосування статті 58 Конституції України та пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" - висновок про застосування до відносин у сфері збору винагороди за приватне копіювання, зобов`язання по якому виникло до 22.07.2018, статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції до 22.07.2018), та неможливості застосування до цих же відносин Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", зокрема у частині збору винагороди акредитованими організаціями колективного управління;

- про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 910/7169/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (в контексті змісту процесуальної дієздатності юридичної особи, залишення позову без розгляду з підстав відсутності процесуальної дієздатності - статті 4, 44, 226 ГПК України, статті 80 Цивільного кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

- про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 526 і частини першої статті 598 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості спірного зобов`язання та неможливості його припинення з інших підстав, ніж ті, що визначені договором або законом; підпункту 5 пункту 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" та статей 13, 15 Конвенції з прав людини та основоположних свобод у контексті заборони акредитації організацій колективного управління на час воєнного стану та потреби забезпечення державою ефективного засобу правового захисту права на винагороду, яке виникло у 2012-2014 роках, без так званих акредитованих організацій колективного управління, існування яких тепер неможливе.

Крім того, Спілка повідомила Верховний Суд, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції складає 110 000 грн.

Доводи іншого учасника справи

Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність і надуманість та про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, і просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

У 2015 році об`єднання підприємств "Український музичний альянс", правонаступником якого є Спілка звернулося до суду з позовом до Товариства. Об`єднання підприємств "Український музичний альянс" було уповноваженою організацією, яка здійснювала збирання і розподіл між суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснювати відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується Свідоцтвом від 20.12.2007 №2/У, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності.

З 20.12.2018 правонаступником об`єднання підприємств "Український музичний альянс" є Спілка.

21.12.2019 Комісією з акредитації організацій колективного управління, керуючись Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", Положенням про комісію з акредитації організацій колективного управління, затвердженим наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 14.11.2019 № 375, прийнято рішення, оформлене Витягом з протоколу № 4, а саме: акредитовано Спілку у сфері обов`язкового колективного управління - відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників, строком на три роки. У даному рішенні вказано, що воно набирає чинності з дати його затвердження наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України прийнято наказ від 18.02.2020 № 267 "Про акредитацію організації колективного управління", яким, відповідно до статті 16 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", наказів Міністерства від 21.11.2018 № 1741 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру організацій колективного управління", від 14.11.2019 № 375 "Про затвердження Положення про комісію з акредитації організацій колективного управління", з урахуванням пункту 4.5 Протоколу № 4 засідання Комісії з акредитації організацій колективного управління від 21.12.2019, вирішено:

1) акредитувати організацію колективного управління Спілку у сфері обов`язкового колективного управління - відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників, строком на три роки;

2) департаменту розвитку сфери інтелектуальної власності протягом трьох робочих днів унести відомості про акредитацію Спілки до Реєстру організацій колективного управління.

За доводами позивача, Товариство у період з 31.08.2012 по 26.12.2013 та у період з 07.03.2014 по 25.12.2014 імпортувало на митну територію України товари, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені названим Законом, а саме: телевізори торговельної марки Samsung з функцією запису програм наступних визначених моделей; мобільні телефони торговельної марки Samsung наступних визначених моделей; планшетні ПК торговельної марки Samsung наступних визначених моделей.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт ввезення Товариством товарів, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом України "Про авторське право і суміжні права", що класифікується за кодом згідно з УКТЗЕД 8528729900 загальної фактурної вартості 269535908,33 грн., згідно з УКТЗЕД 8528724000 загальної фактурної вартості 144919691,44 грн., згідно з УКТЗЕД 8471300000 загальної фактурної вартості 63790092,46 грн. та згідно з УКТЗЕД 8517120000 загальної фактурної вартості 223 313361,07 грн. Судом на підставі оцінки зібраних доказів, у тому числі висновку експертів № 037/20 Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України та висновку експертного дослідження ТзОВ "Лабораторія комп`ютерної криміналістики" №20/4КТ-33 встановлено, що обладнання, ввезене відповідачем на територію України, є обладнанням, із застосуванням якого у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, у розумінні статті 1 названого Закону, згідно з якою відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер. Згідно з пунктом 3 Постанови № 992 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 581, розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах становить 3% щодо товарів, які ввозилися на територію України відповідачем. Відповідно до пункту 25 додатку до Постанови № 992 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 №55, розмір відрахувань що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах становить 0,17% щодо ввезення на митну територію України телевізорів з відеомагнітофоном або жорстким диском, або програвачем для DVD-дисків з функцією запису, або функцією запису на флеш-картку. Відповідно до пункту 27 додатку до Постанови № 992 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 №55, розмір відрахувань що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах становить 0,15% щодо ввезення на митну територію України радіотелефонів системи стільникового зв`язку (мобільний телефон), планшетів. Отже, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу 8 763 095,91 грн. відрахувань за імпортовані товари під час їх розмитнення, в тому числі: відрахування від вартості мобільних телефонів в розмірі 334970,04 грн. (0,15% від фактурної вартості), планшетів в сумі 95685,14 грн. (0,15% від фактурної вартості) та телевізорів у розмірі 8086077,25 грн., імпортованих за період з 31.08.2012 по 26.12.2013 (3% від фактурної вартості), а також телевізорів, імпортованих за період з 07.03.2014 по 25.12.2014 у розмірі 246 363,48 грн. (0,17% від фактурної вартості).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов Спілки без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України, виходив з такого.

Рішенням Окружного адміністративного суду місті Києва від 03.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021, у справі №640/7679/20 визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з акредитації організацій колективного управління від 21.12.2019 про акредитацію організації колективного управління "Український музичний альянс" у сфері обов`язкового колективного управління - відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 №267 "Про акредитацію організації колективного управління" - Спілки.

Так, зокрема у справі № 640/7679/20 судами встановлено, що:

- "Закон України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" набрав чинності 22.07.2018, отже чотирнадцятимісячний строк закінчується 22.09.2019, таким чином Міністерство мало розпочати процедуру акредитації з оголошення конкурсів 23.09.2019;

- 23.09.2019 на офіційному веб-сайті Мінекономіки, відповідно до статті 16 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" та наказу Мінекономіки від 04.01.2019 №8 "Про затвердження Положення про комісію з акредитації організацій колективного управління" було опубліковано оголошення про початок відкритого конкурсу для визначення акредитованої організації колективного управління у сфері обов`язкового колективного управління: відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників. У оголошенні зазначено, що заяви про акредитацію організації колективного управління приймаються з 27.09.2019. Дата закінчення прийому заяв про акредитацію організації колективного управління 28.10.2019;

- 21.12.2019 Комісією з акредитації організацій колективного управління, керуючись Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", Положенням про комісію з акредитації організацій колективного управління, затвердженим наказом Мінекономіки від 14.11.2019 №375, прийнято рішення, яким акредитовано організацію колективного управління Спфлку у сфері обов`язкового колективного управління - відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників, строком на три роки.

- 18.02.2020 Мінекономіки прийнято наказ №267 "Про акредитацію організації колективного управління", яким, відповідно до статті 16 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", наказів Міністерства від 21.11.2018 №1741 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру організацій колективного управління", від 14.11.2019 №375 "Про затвердження Положення про комісію з акредитації організацій колективного управління", з урахуванням пункту 4.5 Протоколу №4 засідання Комісії з акредитації організацій колективного управління від 21.12.2019, вирішено: 1) акредитувати організацію колективного управління Спілку у сфері обов`язкового колективного управління - відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників, строком на три роки; 2) Департаменту розвитку сфери інтелектуальної власності протягом трьох робочих днів унести відомості про акредитацію Спілки до Реєстру організацій колективного управління.

Враховуючи, що рішенням Окружного адміністративного суду місті Києва від 03.07.2020 у справі №640/7679/20 визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з акредитації організацій колективного управління від 21.12.2019 про акредитацію організації колективного управління Спілки у сфері обов`язкового колективного управління - відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 №267 "Про акредитацію організації колективного управління" - ГС "Український музичний альянс" та суд першої інстанції був обізнаний про наявність вказаного рішення Окружного адміністративного суду місті Києва від 03.07.2020, до набрання чинності якого відповідач просив зупинити провадження у даній справі, то за таких обставин позивач не був акредитованою уповноваженою організацією колективного управління у сфері обов`язкового колективного управління (відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників).

У зв`язку з тим, що позовні вимоги у цій справі стосуються стягнення відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, імпортованих відповідачем, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, передбачених частиною другою статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" і, які в силу положень частини п`ятої статті 42 цього Закону підлягають перерахуванню на користь уповноваженої організації колективного управління, то такі вимоги не підлягають розгляду по суті, оскільки з урахуванням наведеного, позивач фактично не має повноважень на звернення до суду за такими вимогами.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 910/7169/18.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, імпортованих відповідачем, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, передбачених частиною другою статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) за період з 31.08.2012 по 26.12.2013 та з 07.03.2014 по 25.12.2014.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

За доводами касаційної скарги Спілка посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/127/17, від 21.12.2018 у справі № 910/2333/16, від 14.05.2020 у справі № 58/505, від 19.03.2024 у справі № 910/12523/18, від 30.05.2023 у справі № 910/5672/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Предметом розгляду справи № 910/127/17 (постанова від 20.06.2018), на яку посилається скаржник, була вимога про визнання недійсним договору поставки на підставі статті 207 Господарського кодексу України, статті 228 Цивільного кодексу України, що пов`язано з недотриманням процедури закупівлі згідно з Законом України "Про здійснення державних закупівель"; перевищенням повноважень при укладенні додаткової угоди до оспорюваного договору; укладенням договору поставки з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.

Предметом розгляду у даній справі є зобов`язання з виплати відрахувань (відсотків), передбачених частиною другою статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" на користь уповноваженої організації колективного управління.

Надаючи оцінку доводам щодо залишення позову без розгляду у справі №910/127/17, Верховний Суд вказував на відсутність доказів того, що позивач втратив здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, тоді як у справі № 910/22269/15 обставини щодо втрати позивачем повноважень (спеціального дозволу) було встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 у справі № 640/7679/20.

Щодо неподібності правовідносин із справою № 910/127/17 Верховний Суд також звертає увагу на те, що повноваження позивача у вказаній справі, а саме "подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України" (тобто бути учасником у господарському судочинстві) ґрунтувалися на прямій нормі закону - пункті 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", яка була чинна на час прийняття судами оскаржуваних рішень та підлягала обов`язковому застосуванню. При цьому питанням, яке розглядав Верховний Суд в постанові від 20.06.2018 у справі №910/127/17 були доводи учасника справи про те, що позивач у ній не може бути учасником справи в заявленому процесуальному статусі після набрання чинності ГПК України в редакції після 15.12.2017 (статті 4, 45 ГПК України), тобто обґрунтувалися виключно змінами у процесуальному законодавстві у зв`язку з чим колегія суддів зазначила, що ГПК України в зазначеній редакції не врегульовано питання наслідків можливої зміни правового регулювання процесуального статусу сторін у зв`язку з прийняттям нової редакції ГПК України. Тобто, в чинній редакції ГПК України відсутня норма, на підставі якої суд залишає позов без розгляду за наведених у клопотанні обставин. У прийнятті рішення Судом було враховано по-перше, відсутність доказів того, що позивач втратив здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність) у розумінні вимог статті 44 ГПК України і лише по-друге, було враховано, що за змістом пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) наявність у особи процесуальної дієздатності визначалася на час подання позову, який у даній справі було подано 28.12.2016, тобто, раніше, за попередньою редакцією ГПК України (до 15.12.2017), яка взагалі не містила визначення "процесуальної дієздатності". Водночас слід вказати, що висновки судів у вказаній справі враховували в тому числі предмет і підстави позову, який розглядався - визнання недійсним договору.

Водночас у справі, яка переглядається Верховним Судом № 910/22269/15 позивач вибув зі спірних матеріальних правовідносин щодо предмета спору (матеріально-правового об`єкту з приводу якого виник конфлікт) до остаточного вирішення спору по суті, втративши як повноваження на здійснення діяльності організації колективного управління в тому числі збирання (а, відповідно, на отримання та стягнення на його користь) коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснювати відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, так і право здійснювати представництво в суді від імені правовласників (яке в цій справі ґрунтувалось виключно на його повноваженнях за законом) внаслідок змін в законодавстві України щодо діяльності організацій колективного управління та втратою чинності свідоцтва від 20.12.2007 №2/У.

Що ж до посилання скаржника на інші судові справи № 58/505 (постанова від 14.05.2020), № 910/5672/17 (постанова від 30.05.2023), № 910/12523/18 (постанова від 18.03.2024) предметом яких було стягнення сум відрахувань за імпорт на територію України обладнання, із застосуванням якого у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, в яких Верховний Суд визнавав за скаржником і процесуальну дієздатність, і обґрунтованість позовних вимог, то Суд зазначає таке.

Висновки Верховного Суду зроблені у справі №58/505 щодо правонаступництва позивача зроблені судами до прийняття рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 у справі № 640/7679/20, яким визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з акредитації організацій колективного управління від 21.12.2019 про акредитацію організації колективного управління Спілки та наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 №267 "Про акредитацію організації колективного управління" - Спілки.

У справах №№ 910/5672/17, 910/12523/18 підставою заявлених позовних вимог про стягнення відрахувань було невиконання обов`язку зі сплати відрахувань за укладеним між сторонами договором, при цьому, ця підстава є окремою і самостійною та, власне, Верховний Суд дійшов висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог виключно з підстав невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

У даній справі позивач підставою позову заявляв виключно невиконання відповідачем вимог законодавства, а не двостороннього правочину, який є самостійною підставою для виникнення зобов`язань.

Що ж до посилання скаржника на висновки у справі № 910/2333/16 від 21.12.2018 Суд з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства та межі касаційного перегляду справ Верховним Судом звертає увагу, що предметом касаційного перегляду вказаної справи № 910/2333/16 були інші доводи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування положення статей 1, 42 Закону "Про авторське право і суміжні права" та тлумачення терміну "відтворення"), в межах яких суд касаційної інстанції розглядав вказану справу та надавав висновки у ній, водночас питання повноважень організації колективного управління не було ані доводом жодної із сторін, ані предметом спору у вказаній справі.

Касаційний господарський суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення у справі № 910/22269/15 ухвалене без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду №№ 910/127/17, 910/2333/16, 58/505, 910/5672/17, 910/12523/18, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і зазначеній скаржником справі № 910/127/17 є різними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору, змістом позовних вимог, за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, а правовідносини у справі, що розглядається, і зазначених скаржником справах №№ 910/2333/16, 58/505, 910/5672/17, 910/12523/18 є різними за змістом позовних вимог, фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначеній справі та в даній справі, зокрема, за змістовним критерієм.

Отже, наведена Спілкою підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Крім того, скаржник оскаржує судове рішення на підставі пунктів 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 910/7169/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (в контексті змісту процесуальної дієздатності юридичної особи, залишення позову без розгляду з підстав відсутності процесуальної дієздатності - статей 4, 44, 226 ГПК України, статті 80 Цивільного кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

................

Перейти до повного тексту