ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/3508/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 (головуючий - Агрикова О.В., судді - Мальченко А.О., Козир Т.П.) у справі
за позовом Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс)
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО", 2. Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України
за участю Київської міської прокуратури
про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна
(за участю представників: позивача - Косих С.І., відповідача-1 - Романюк С.П., прокурор - Штін Д.С.)
Обставини справи, встановлені судами
1. За актом передачі основних фондів від 08.04.1992 Державне підприємство "Завод "Побутмаш" передало Українському союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (далі - позивач, Укрсоюзсервіс) з балансу на баланс виробничий корпус площею 840 кв м (з урахуванням сходових клітин - 904 кв м).
2. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 у справі №40/35 майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72а, який перебував в оренді ТОВ "Союзпобутсервіс-2007", Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву передало на баланс Укрсоюзсервіс, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.07.2012.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2012 у справі № 5011-62/6746-2012, яке набрало законної сили, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСО" (далі - ТОВ "ТІСО", відповідач-1) право власності на майновий комплекс загальною площею 6 522,7 кв м за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72, який складається з нежилих будівель: літера А площею 2 763,8 кв м, літера А1 площею 426,3 кв м, літера А2 площею 599,2 кв м, літера Б площею 1312,4 кв м, літера Г площею 1 312,5 кв м, літера Ж площею 24,4 кв м, літера К площею 84,1 кв м.
4. Державний реєстратор Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Рисак О.О. 10.12.2018 здійснила державну реєстрацію права власності ТОВ "ТІСО" на майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72 загальною площею 8 631,1 кв м.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
5. Укрсоюзсервіс звернувся до суду з позовом до ТОВ "ТІСО" та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", у якому просив:
- скасувати рішення державного реєстратора від 10.12.2018 № 44498710 про державну реєстрацію права власності ТОВ "ТІСО" на майновий комплекс загальною площею 8631,1 кв м за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72;
- витребувати у відповідача-1 на користь позивача: (1) виробничий корпус - нежитлову будівлю літера "Б" площею 904 кв м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А (включено до складу нежитлової будівлі літера "Г" майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72 з площею 902,8 кв м) (далі - будівля-1); (2) нежитлову будівлю літера "Д" площею 25,7 кв м, розташовану за адресою: вул. Ямська, 72-А (включено до складу майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72, літера "Д" з площею 22,5 кв м) (далі - будівля-2).
6. Позивач зазначає, що до складу зареєстрованого за відповідачем майнового комплексу було безпідставно включено об`єкти нерухомого майна, що належать позивачу, за рахунок яких було незаконно збільшено площу належного відповідачу майна, а саме: будівлю-1, що є державною власністю та належить позивачу як органу управління державним майном, та будівлю-2, що є власністю позивача.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 в позові відмовлено.
8. Суд першої інстанції констатував не доведення позивачем обставини збільшення майнового комплексу відповідача за рахунок спірних будівель. При цьому позивач є лише балансоутримувачем державного майна та не має повноважень органу управління таким майном, а отже не має право на звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування з володіння відповідача будівлі-1. Крім того, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки не вчиняло спірного реєстраційного запису щодо нерухомого майна.
9. Відхиляючи заяву відповідача-1 про застосування позовної давності, суд першої інстанції встановив, що позивач не пропустив загальну позовну давність з огляду на продовження такого строку на період дії карантину та у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову про витребування у ТОВ "ТІСО" будівлі-1 з підстав не доведення позивачем наявності у нього повноважень з управління державним майном. Відсутність порушеного права позивача виключає застосування позовної давності, тому висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають виключенню з мотивувальної частини судового рішення.
Касаційна скарга
12. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою звернувся відповідач, в якій просить змінити її мотивувальну частину з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
13. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення постанови Ради Міністрів УРСР від 11.02.1991 № 26 (далі - Постанова № 26) та постанови Кабінету Міністрів України від 18.09.1993 № 750 (далі - Постанова № 750), якими на Укрсоюзсервіс покладено функції з управління державним майном підприємств та організацій побутового обслуговування населення, без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 910/6158/21 (пункти 23-26).
14. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1, 4, 6, 9 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", статті 5, 27 Закону України "Про оренду державного майна", статтю 388 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду про їх застосування в подібних правовідносинах, а саме щодо можливості подання віндикаційного позову органом управління об`єктами державної власності (Укрсоюзсервіс), якому майно передано в управління Фондом державного майна України шляхом підписання відповідного акта після набрання чинності Законом України "Про управління об`єктами державної власності".
15. За доводами скаржника Укрсоюзсервіс, як державна господарська структура, наділений повноваженнями на управління будівлею-1 та, відповідно, має право на віндикаційний позов, а в задоволенні цього позову належить відмовити, оскільки позивач не довів, що збільшення майнового комплексу відповідача відбулось за рахунок приєднання до нього будівлі-1.
Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу
16. Прокурор проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими, погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Також вказує про неподібність правовідносин у справі, на неврахування висновків Верховного Суду у якій посилається відповідач, з тими, що виникли між сторонами даного спору.
17. Позивач вказує на те, що вимога відповідача про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції задоволенню не підлягає, оскільки відповідач в судах першої та апеляційної інстанції заперечував наявність у позивача повноважень розпорядника державного майна, а в касаційній скарзі кардинально змінив свою позицію.
18. Фонд державного майна України (далі - третя особа) подав відзив на касаційну скаргу 20.05.2024 - з пропуском процесуального строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 15.04.2024. Одночасно третя особа просить поновити строк для подання відзиву.
19. Відповідно до статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
20. Частиною 1 статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
22. Відповідно до частини 2 статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
23. Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 (пункт 23).
24. Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).
25. З огляду на наведене, враховуючи положення статей 118, 119 ГПК України, клопотання третьої особи про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу та сам відзив суд залишає без розгляду.
Позиція Верховного Суду
26. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.
27. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
28. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
29. Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.
30. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.