ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
28 травня 2024 року
справа №320/12137/20
адміністративне провадження № К/990/12323/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Пугач Д. С.,
представника позивача - не з`явився,
представника відповідача - Павловича Д.М., Сливки А.В. в порядку самопредставництва,
представника третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (суддя - Дудін С. О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року (судді: Файдюк В. В., Губська Л. В., Мєзєнцев Є. І.)
у справі №320/12137/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК"
до Головного управління ДПС у Київській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області,
про стягнення коштів, -
УСТАНОВИВ:
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - ТОВ "РГК", Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України у Київській області) на користь Товариства пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року; пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 7 151 915,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 проценти річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн, всього на суму 39 170 366,46 грн, у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 5 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства інфляційні втрати за період з 1 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" три відсотки річних за період з 1 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року справу №320/12137/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про поворот виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року відмовлено.
За результатами нового судового розгляду рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 05 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства інфляційні втрати за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства три відсотки річних за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
01 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20, провадження за якою відкрито після усунення відповідачем недоліків скарги ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд зазначив, що доводи відповідача щодо підстав касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи № 320/12137/20. Справу витребувано з суду першої інстанції. Цією ухвалою також задоволено клопотання Головного управління ДПС у Київській області та зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 до розгляду справи Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
19 квітня 2024 року справа №320/12137/20 надійшла до Верховного Суду.
27 травня 2024 року від Товариства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що 28 травня 2024 року представник позивача приймає участь в іншому судовому засіданні. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє заявлене клопотання з огляду на строки розгляду касаційної скарги, встановлені статтею 342 КАС України, крім того, явка сторін не визначалася обов`язковою, а справа розглядалася судами попередніх інстанцій в спрощеному позовному провадженні.
Доводи касаційної скарги
Щодо дотримання строків звернення до суду
Аналізуючи рішення судів попередніх інстанцій, відповідач акцентує увагу на тому, що суди поновили Товариству строк звернення до суду, оскільки на той час актуальною була судова практика Верховного Суду, яка визначала трирічний строк звернення до суду. При цьому, суди проігнорували доводи податкового органу про те, що на момент звернення до суду минув саме трирічний строк, а його сплив є підставою для залишення позову без розгляду.
Скаржник зазначає, що суди застосували статті 122 КАС України, 102 ПК України без врахування практики Верховного Суду щодо застосування даних норм, а саме постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18. Застосування цих висновків знайшло своє відображення у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 10 травня 2023 року у справах № 200/9915/21, № 640/6852/21, від 13 липня 2023 року у справах № 320/3351/21, № 200/6795/20-а, від 28 липня 2023 року у справі № 280/1854/21.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах стосовно застосування статті 625 ЦК України
Також відповідач зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості стягнення інфляційних збитків та 3 % річних за користування грошовими коштами у зв`язку з простроченням строків повернення суми бюджетного відшкодування державними органами (податкові правовідносини).
Невірне застосування судами статті 625 ЦК України, за позицією скаржника, полягає в тому, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди, натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема зі стягненням збитків) порядку. Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і пеня, визначена на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, і є способом компенсації майнових втрат.
Податковий орган вважає, що Верховний Суд має сформувати висновок, що положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і пеня, визначена на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України і є способом компенсації майнових втрат.
Крім того, скаржник наголошує, що розгляд цієї справи не мав відбуватися в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, враховуючи загальну суму вимог, і це є самостійною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій (пункт 2 частини другої статті 353 КАС України).
Відповідач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
15 квітня 2024 року Товариство надало відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому зазначає, що справа не підлягає касаційному оскарженню, оскільки розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні у зв`язку з несплатою відповідачем судового збору за подання касаційної скарги в повному обсязі. А саме, що відповідач повинен сплатити судовий збір в розмірі 42 040 грн (21020,00*200%). Колегія суддів Верховного Суду з цього питання зазначає, що скаржник сплатив повну суму судового збору (42040 грн), що підтверджено платіжними інструкціями № 481 від 26 березня 2024 року на суму 40 540 грн, №857 від 26 квітня 2024 року на суму 1500 грн. Крім того, суд зазначає, що сама по собі недоплата (неповна сплата) судового збору не є підставою для закриття касаційного провадження.
12 квітня 2024 року Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області надало відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просило скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК" (ідентифікаційний код 37066355, місцезнаходження: 09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Ентузіастів, буд. 3) зареєстроване 01 квітня 2010 року як юридична особа, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18 березня 2019 року (т. 1, а. с.22-23).
19 березня 2014 року позивач подав до Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області податкову декларацію з ПДВ за лютий 2014 року (вх.№9015879312 від 19.03.2014), в якій самостійно визначено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10 952 811,00 грн (рядок 23.1) (т.1, а.с.39-40).
25 березня 2014 року до зазначеної вище декларації позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням ним самостійно виявлених помилок за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 25.03.2014) (т.1, а.с.37-38).
19 березня 2014 року позивач подав до контролюючого органу заяву (вх. №90145874312 від 19.03.2014) про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 10 952 811,00 грн. на рахунок платника у банку (т.1, а.с.36).
Враховуючи подану заяву, Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку, за результатами проведення якої складено довідку 15 квітня 2014 року №1017/15-1/37066355 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ РГК код за ЄДРПОУ 37066355 бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2014 року" (т.1, а.с.30-35).
У вказаній довідці контролюючий орган зазначив, що перевіркою не встановлено порушень при відображенні ТОВ "РГК" у декларації за лютий 2014 року з урахуванням уточнюючого розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за рахунок платника у банку у сумі 10 952 811,00 грн.
Суд установив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі №320/1844/19:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є узгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача;
- зобов`язано Головне управління ДФС у Київській області подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК";
- стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ "РГК" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2014 року у розмірі 10 952 811,00 грн, заявлену згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014) та пеню в розмірі 1 248 620,45 грн, нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року (т.1, а.с.41-46).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року вказане судове рішення залишене без змін (т.1, а.с.48-53).
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Київській області, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/1844/19.
Як вбачається з платіжного доручення №238910969 від 23 грудня 2019 року (т.1. а.с.84) та відомостей з інформаційно-аналітичної системи Податковий блок (т.1, а.с.102-103), 23 грудня 2019 року територіальним органом державної казначейської служби було відшкодовано ТОВ "РГК" суму бюджетного відшкодування у розмірі 10 952 811,00 грн шляхом перерахування вказаної суми коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача.
Правове регулювання та висновки Верховного Суду
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо строку звернення до суду
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2023 року по цій справі зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.
У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим "іншим законом", яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 (провадження № 11-106апп22) та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22).
Як установили суди попередніх інстанцій бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість за лютий 2014 року погашена відповідачем 23 грудня 2019 року, а з позовною заявою позивач звернувся до суду 23 жовтня 2020 року.
Поновлюючи строк звернення до суду з цим позовом суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийняли доводи позивача щодо поважності пропуску строку звернення до суду, зокрема те, що про порушення свого права на отримання пені позивач дізнався лише 23 грудня 2019 року, оскільки у зазначену відповідачем дату була сплачена лише основна заборгованість без врахування пені, про загальний розмір пені позивач міг дізнатись лише після того, як відповідач остаточно виконає свій основний обов`язок. Аналогічне обґрунтування позивач зазначив і щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Позивач вважає, що 23 грудня 2019 року відповідач разом з основною сумою боргу, зобов`язаний був добровільно сплатити пеню за весь період прострочення, а також 3 проценти річних та інфляційні втрати.
Також суди попередніх інстанцій врахували аргументи Товариства щодо наявності обмежень, які впроваджені у зв`язку з карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
31 липня 2023 року до суду першої інстанції від позивача надійшло доповнення до заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зауважив, що на час звернення до суду ТОВ "РГК" з позовом у цій справі існувала судова практика, згідно якої позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.
При цьому, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, обчислювався з наступного дня після її фактичного погашення.
Отже, звертаючись до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат та 3 процентів річних, позивач був переконаний, що строк звернення ним був дотриманий.
Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження №11-106апп22 та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22) було зазначено, що "стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим "іншим законом", яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду".