ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 332/2930/22
Провадження № 51-956км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022082030000466 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він 05 червня 2022 року о 21:00 год., перебуваючи в під`їзді багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_2 в коридорі загального користування на четвертому поверсі, будучи офіцером запасу Збройних сил України, після того, як дізнався від діловода відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата ОСОБА_7, що йому необхідно отримати повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2, вступив в конфлікт з діловодом відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим солдатом ОСОБА_8, який в цей момент виконував свої функціональні обов`язки зі здійснення оповіщення шляхом вручення повісток військовозобов`язаним, резервістам та призовникам з метою їх виклику для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних (резервістів), в ході якого, проявляючи неповагу до військовослужбовців Збройних сил України, став висловлюватись в нецензурній формі в бік ОСОБА_8 та ОСОБА_7, ображаючи останніх та умисно провокуючи конфліктну ситуацію, тим самим підривав авторитет Збройних сил України. Крім того, своїми злочинними діями, які виражалися в голосній нецензурній лайці, ОСОБА_6 порушував громадський порядок, а саме порушував спокій інших мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 .
Побачивши протиправні дії ОСОБА_6 відносно мешканців вищевказаного будинку, військовослужбовці ОСОБА_8 та ОСОБА_7 почали робити зауваження ОСОБА_6, вимагаючи від нього припинення порушення громадського порядку, тим самим почали виконувати правоохоронну діяльність, але останній, неодноразово ігноруючи законні вимоги військовослужбовців ЗСУ припинити свої протиправні дії, діючи умисно, почав чинити їм опір під час виконання службових обов`язків, що виразився спочатку у відштовхуванні від себе ОСОБА_8 та ОСОБА_7, приставлянні предмету, схожого на ніж, який він мав при собі, до шиї ОСОБА_8 та висловлюванні погрози виколоти око останньому, а потім не менш ніж трьома ударами кулаком правої руки в область лівого плеча та правого ліктьового суглобу ОСОБА_8, спричинивши ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_6 прокурором були кваліфіковані за ч.2 ст.342 КК України як опір військовослужбовцеві під час виконання цією особою покладених на нього обов`язків щодо охорони громадського порядку.
Вироком Заводський районний суд м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Свої висновки суд мотивував тим, що стороною обвинувачення не було доведено те, що солдат ОСОБА_7 та старший солдат ОСОБА_8, які обіймають посади діловодів відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_2, 05.06.2022 на території Заводського району м. Запоріжжя виконували обов`язки щодо охорони громадського порядку, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.
Окрім того, судом зазначено, що не надано жодних доказів того, що ОСОБА_6 до зустрічі з солдатом ОСОБА_7 та старшим солдатом ОСОБА_8 порушував громадський порядок будь-якими протиправними діями, що стало б законною підставою для представників ІНФОРМАЦІЯ_3 вживати заходів з охорони громадського порядку стосовно ОСОБА_6, виходячи з положень ст. ст. 20, 21, 56, 128 Закону України "Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України".
При цьому суд констатував, що мав місце конфлікт між ОСОБА_6 та представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання останніми своїх функціональних обов`язків зі здійснення оповіщення шляхом вручення повісток військовозобов`язаним, резервістам та призовникам з метою їх виклику для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних (резервістів).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вказує, що апеляційний судом було безпідставно відмовлено у порядку положень ст. 404 КПК України у повторному досліджені письмових доказів, а також у допиті свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 .
Посилається на те, що у вироку не надано належної оцінки та не усунуто розбіжності та протиріччя між показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що також залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.
Вказує, що судом помилково було зазначено, що об`єктом посягання за ч. 2 ст. 342 КК України є суспільні відносини, які забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об`єднань громадян, особисту недоторканність та здоров`я їх представників, що не дало можливості кваліфікувати дії обвинуваченого за ст.125 КК України.
Стверджує, що судом першої інстанції належним чином не перевірено обставини, за яких спричинено тілесні ушкодження потерпілому.
Також судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідно до положень ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин. Однак у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не забезпечив належного захисту прав потерпілого ОСОБА_8 та не перевірив, чи наявні у діях ОСОБА_6 ознаки іншого кримінального правопорушення, що також вказує на порушення вказаного вище принципу "права на справедливий суд".
Вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_7 взагалі не мали відношення до охорони громадського порядку. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що будь-яка особа може припиняти незаконні дії, у тому числі дії, пов`язані з порушенням громадського порядку.
Той факт, що ОСОБА_6 порушував громадський порядок, а саме голосно нецензурно висловлювався та погрожував заподіянням тілесних ушкоджень потерпілому та свідку поруч з під`їздом та у під`їзді будинку, який є громадським місцем, було встановлено місцевим судом та зазначено в його вироку.
Вказаний висновок судів обох інстанцій про відсутність можливості у працівників РТЦК та СП ОСОБА_8 та ОСОБА_7 протидіяти порушенню громадського порядку протирічить основним принципам кримінального права та кримінального процесу (ст. 207 КПК України).
Разом з цим у порушення приписів ст.419 КПК України апеляційним судом не надано відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора й без повного дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання належної оцінки усім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності, зроблено неправильний висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_6 .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримала касаційну скаргу й просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За частиною першою цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. У певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).