ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2024 року
м. Київ
справа № 752/1286/22
провадження № 61-854св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що вона, маючи заможних батьків, на початку 2013 року отримала від батька грошові кошти на придбання нерухомого майна, а саме - квартири. Вказані грошові кошти нею було внесено на депозитний рахунок строком на 1 рік, що підтверджується випискою по операціям за період з 31 жовтня 2013 року по 30 листопада 2020 року по депозитному договору на її ім`я (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ), де сума депозитних вкладень становила 190 тис. доларів США. У подальшому вказаний депозитний договір нею переукладався. 18 липня 2013 року нею також внесено грошові кошти на картковий рахунок акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "ПУМБ") у сумі 30 тис. Євро, а 29 липня 2013 року - у сумі 25 тис Євро.
Крім того, 18 жовтня 2013 року нею було придбано за ціною 1 091 210 грн житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, станом на 30 жовтня 2013 року вона була власником вказаного нерухомого майна та грошових коштів у розмірі 190 тис. доларів США і 55 тис. Євро.
01 листопада 2013 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З березня 2020 року шлюбні відносини між ними фактично припинено і вони не ведуть спільне господарство.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 752/22951/20 шлюб між ними розірвано.
Між ними досягнуто згоди щодо місця проживання спільних дітей, які проживають разом з нею.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 752/25118/20 її позов про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на утримання дітей у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, однак не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 14 грудня 2020 року і до досягнення повноліття або ж зміни матеріального стану сторін.
Позивачка зазначала, що, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, нею за особисті кошти було інвестовано 1 646 960 грн на придбання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 . Проте, у зв`язку із тим, що на той час між нею та відповідачем існували теплі та приязні відносини і ніхто навіть не міг уявити, що шлюб між ними може бути розірвано, було прийнято рішення інвестиційний договір від 14 листопада 2018 року № 112-160 укласти на ім`я відповідача.
Відповідно до акту від 28 листопада 2018 року прийму-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав від 14 листопада 2018 року № 112-160 ОСОБА_2 прийняв у поновному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Сплачено суму коштів у розмірі 1 646 960 грн, що відповідає 100% вартості майнових прав на квартиру.
Проте вказані кошти є її особистою приватною власністю, набуті нею за рахунок відсотків за депозитними вкладами, а також за рахунок продажу 01 лютого 2018 року за 45 тис. доларів США житлового будинку та земельної ділянки під ним по АДРЕСА_1 .
Зазначала, що відповідач визнає вказані обставини щодо придбання квартири за її особисті кошти, проте зволікає та фактично відмовляється з переоформленням права власності квартири на її ім`я.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив поділити майно, що є об`єктом їх спільної сумісної власності, а саме автомобіль марки "Ford Focus", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що зареєстрований за ОСОБА_1 . Визнати за ним право власності на частину спільно набутого за період шлюбу з ОСОБА_1 майна, а саме ідеальну частину вказаного автомобіля.
Зустрічний позов мотивований тим, що до спільного майна подружжя, яке було набуто в інтересах сім`ї, за спільні кошти подружжя, але зареєстроване на ім`я відповідачки, та яке підлягає поділу, належить автомобіль марки "Ford Focus", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який придбаний подружжям за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 05 січня 2019 року, тобто за час шлюбу. Автомобіль був придбаний за 12 тис. доларів США, яким користується відповідачка, а він позбавлений можливості користуватися ним, оскільки відповідачка уникає будь-яких розмов щодо поділу майна, обговорення порядку користування автомобілем та досягнення згоди щодо подальшої долі вказаного майна.
У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав заяву, в який змінив предмет позову та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь у порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію частки вартості автомобіля марки "Ford Focus", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що складає 138 960,77 грн, виходячи із середньої вартості аналогічного автомобіля, оскільки йому стало відомо, що ОСОБА_1 відчужила вказаний автомобіль без його згоди.
Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 2 500 грн грошової компенсації частки вартості автомобіля марки "Ford Focus", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається позивачка, зокрема, про наявність особистих грошових коштів для придбання спірного нерухомого та рухомого майна, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами у ході розгляду справи. Відповідач заперечував, що спірна квартира була набута за особисті кошти позивачки. Станом на час придбання спірної квартири і спірного транспортного засобу, зокрема, станом на листопад 2018 року та січень 2019 року жодного руху грошових коштів по рахункам, відкритих на ім`я ОСОБА_1 у 2013, 2014 та 2015 роках, не було. А надана позивачкою розписка від 01 лютого 2018 року про отримання нею коштів у сумі 45 тис. доларів США за продаж належного їй майна (будинку та земельної ділянки, які розташовані у м. Донецьку) є недопустимим доказом.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із вартості проданого ОСОБА_1 автомобіля, яка зазначена у договорі купівлі-продажу. При цьому, суд першої інстанції зазначив у рішенні, що учасникам процесу роз`яснювалось право на проведення автотоварознавчої експертизи з метою визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу самостійно чи на звернення до суду з відповідним клопотанням, однак таким процесуальним правом представники сторін не скористалися.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що у силу статей 60, 69, 70 СК України спірне майно сторонами набуте за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки у праві спільної сумісної власності є рівними. При цьому, презумпцію спільності майна подружжя позивачкою не спростовано. Посилання позивачки на те, що грошові кошти, які були витрачені на придбання спірного майна були отримані нею від продажу нерухомого майна у м. Донецьку та за рахунок депозитних вкладів є безпідставними, оскільки надані ОСОБА_1 докази щодо коштів, які знаходилися на депозитних рахунках, мали місце у 2013, 2014 та 2015 роках. Станом на час придбання спірної квартири та спірного транспортного засобу, зокрема, станом на листопад 2018 року та січень 2019 року, жодного руху грошових коштів по зазначеним рахунках не було. Крім того, від продажу будинку та земельної ділянки у м. Донецьку ОСОБА_1 отримала грошові кошти у загальному розмірі 135 969,88 грн, а згідно з договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру від 14 листопада 2018 року № 112-160 вартість майнових прав на об`єкт інвестування складала 1 646 960 грн. При цьому, надана суду, як на підтвердження походження грошових коштів, копія розписки, складена 01 лютого 2018 року ОСОБА_1, за якою вона отримала грошові кошти у розмірі 45 тис. доларів США від продажу будинку та земельної ділянки з адресою: АДРЕСА_1, є недопустимим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України. Отже, доказів на підтвердження того, що спірна квартира та автомобіль були придбані за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу 01 лютого 2018 року будинковолодіння у м. Донецьку, яке було набуто ОСОБА_1 у 2013 році, суду не надано. Самі по собі пояснення сторони у спорі не є доказами у розумінні статті 76 ЦПК України.
Таким чином, ОСОБА_1 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира і автомобіль належать колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
ОСОБА_2 судові рішення у касаційному порядку не оскаржив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва. Касаційну скаргу в частині посилань на ухвали Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 22 червня 2021 року у справі № 922/2115/19 повернуто заявнику. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1,4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві - Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д., у зв`язку зі звільненням у відставку попереднього судді-доповідача - ОСОБА_10 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що позивачкою надано достатні, належні та допустимі докази набуття нею спірної квартири та автомобіля за її особисті кошти. Зокрема, суду було надано докази набуття позивачкою грошових коштів у розмірі 45 тис. доларів США за продаж набутого нею до шлюбу нерухомого майна, а також накопичених процентів з депозиту за договорами депозитних вкладів від 31 жовтня 2013 року та від 12 травня 2015 року, що разом становить 60 005,59 доларів США. Зазначені кошти, які за курсом Національного банку України еквівалентно 1 671 155,68 грн, й було використано на придбання спірної квартири відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 14 листопада 2018 року №№ 112-160 за ціною 1 646 960 грн.
Суди безпідставно визнали розписку від 01 лютого 2018 року про отримання коштів за рахунок продажу нерухомого майна недопустимим доказом, оскільки в цій розписці зазначено підстави, мету, сторони та інші відомості, що містять інформацію щодо предмета доказування, відтак такий доказ є належним. Розписка складена за відсутності будь-яких порушень будь-якого порядку, встановленого законом та направлена на настання реальних наслідків, зокрема, для підтвердження розрахунку між сторонами правочину. При цьому судом відхилено клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_11, яка отримала зазначену розписку.
Крім того, судами не враховано, що кошти, зокрема, 11 733,32 доларів США та 3 272,27 доларів США, були отримані позивачкою саме за рахунок нарахування процентів за період дії депозитних договорів, а не за рахунок зняття грошових коштів з депозитних рахунків.
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи позивачки про те, що спірний автомобіль "Ford Focus", 2012 року випуску, був придбаний саме за кошти з продажу автомобіля "Nissan Juke", який був набутий позивачкою до шлюбу, а тому не належить до спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, автомобіль "Ford Focus", 2012 року випуску, компенсацію за який бажає отримати ОСОБА_2, не може бути поділений між подружжям після розірвання шлюбу, оскільки такий автомобіль вважається таким, що набутий за кошти, що були набуті позивачкою до шлюбу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_12 на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.