ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 206/851/23
провадження № 61-2308св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Садиленка Олексія Леонідовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Шоста Дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 14 червня 2021 року, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори Гайворонською Т. О. у межах спадкової справи № 641/2009, зареєстроване в реєстрі за № 256; визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на його користь 1/2 частку вказаної квартири.
Зазначав, що він є двоюрідним братом спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та спадкоємцем третьої черги за правом представлення. Відповідачка ОСОБА_2 належить до спадкоємців четвертої черги на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2012 року в справі № 2-436/392/12, яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 був власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернувся він та ОСОБА_2 . У листопаді 2022 року він дізнався, що 14 червня 2021 року нотаріус видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спірної квартири із порушенням порядку черговості спадкування за законом. У подальшому ОСОБА_2 продала успадковану частку квартири відповідачці ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 03 серпня 2021 року.
Зазначав, що ОСОБА_3 не може вважатися добросовісним набувачем відповідної частини квартири, оскільки була обізнана з тим, що власником спадщини є він, а не ОСОБА_2 .
Просив задовольнити позов.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12 вересня 2023 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 14 червня 2021 року державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори, виконуючим обов`язки державного нотаріуса Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори, на ім`я ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_4, зареєстроване в реєстрі за № 256, на спадкування за законом 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що, оскільки позивач є спадкоємцем третьої черги, його право на спадкування передує праву на спадкування відповідачки, яка є спадкоємцем четвертої черги, тому відповідачка не мала права на спадкування. За ОСОБА_1 як за спадкоємцем третьої черги за правом представлення має бути визнано право власності на частку спірної квартири. Нотаріус, незважаючи на наявність у спадковій справі заяви потенційного спадкоємця, не повідомила його про намір видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю наступної черги, безпідставно видала відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом. Внаслідок неправомірних дій нотаріуса спадкове майно, яке належало спадкоємцю ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини, вибуло з володіння без його волі. Відповідачка ОСОБА_3 фактично проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 2012 року і є співвласником цієї квартири. Займаючи тривалий час повністю всю квартиру, вона не могла не знати, що існує спір між спадкоємцями іншої частки цієї квартири і хто претендує на цю спадщину. ОСОБА_3 не можна вважати добросовісним набувачем 1/2 частки спірного нерухомого майна, оскільки вона могла знати і знала, що спадкоємцем 1/2 частки спірної квартири є ОСОБА_1 . Позовні вимоги про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
16 січня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2023 року скасованота ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суду не надано належних, достовірних та достатніх доказів родинних зв`язків позивача зі спадкодавцем, а саме, що ОСОБА_5 (батько позивача), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6 (батько спадкодавця), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є рідними братами за материнською лінією. В актовому записі від 01 липня 1970 року № 588 про народження ОСОБА_5 матір`ю значиться ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Актовий запис від 19 березня 1957 року № 501 про народження ОСОБА_6 не містить відомостей про дату чи рік народження матері - ОСОБА_8 . Згідно з актовим записом від 23 жовтня 1979 року № 791 про народження ОСОБА_4 (спадкодавця) його батьком є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 . Однак відповідно до актового запису про народження від 19 березня 1957 року № 501 сином ОСОБА_8 є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 . Наведені розбіжності свідчать про недоведеність факту родинних відносин позивача із спадкодавцем.
Позивачем не надано суду, зокрема, копії рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту родинних відносин між ним та спадкодавцем. У цій справі таких позовних вимог також не заявлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Садиленко О. Л. через систему "Електронний суд" надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 12 вересня 2023 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19, від 23 січня 2024 року в справі
№ 523/14489/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17,
від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 16 грудня 2020 року в справі № 914/554/19, від 15 вересня 2021 року в справі № 487/3126/17,
від 20 лютого 2023 року в справі № 295/12917/19-ц, від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 23 листопада 2023 року в справі № 685/547/23,
від 19 грудня 2023 року в справі № 911/2799/20, від 20 грудня 2023 року в справі № 761/16555/23, щодо процесуальних питань відносно стандарту доказування, кола фактичних обставин, які підлягають встановленню і доказуванню в справі, а також завдань цивільного судочинства.
Підставою відмови у позові апеляційним судом є розбіжність у даті народження батька позивача ОСОБА_6 у свідоцтві про народження ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та в актовому записі про смерть й інших документах (23 лютого 1957 року). За інформацією Державної міграційної служби України паспортом громадянина колишнього СРСР та/або паспортом громадянина України документувався ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 . У заяві на отримання паспорта ОСОБА_6 зазначав, що його матір`ю є ОСОБА_9 . Тобто, існував лише один ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Апеляційний суд залишив без оцінки ряд доказів, які підтверджують, що його батько ОСОБА_5 та батько спадкодавця ОСОБА_6 були рідними братами за материнською лінією. Відповідачка не заперечувала, що батько спадкодавця ОСОБА_6 є сином ОСОБА_10, яка також була матір`ю його батька - ОСОБА_5 . Відповідачки не спростували відповідний факт та не надали доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_6 був народжений іншою жінкою, переклавши тягар доказування на сторону позивача. Відсутність у свідоцтві про народження ОСОБА_6 дати народження матері - ОСОБА_9, у той час, коли у свідоцтві про народження його батька ОСОБА_5 зазначено дату народження матері ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_7, не свідчить про неможливість ідентифікувати особу матері батька спадкодавця.
15 січня 2024 року він звертався до апеляційного суду із клопотанням про витребування доказів (витребування у Державної податкової служби України доказів підтвердження чи спростування присвоєння ОСОБА_6, 23 та ІНФОРМАЦІЯ_5 реєстраційного номеру облікової картки платника податків), у задоволенні якого суд безпідставно відмовив.
Висновки апеляційного суду про необхідність окремого рішення про встановлення факту родинних відносин безпідставні, адже його вимоги стосуються спору про право, що не розглядається у порядку окремого провадження. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна.
Спадщина, яку він прийняв, належить йому з дня відкриття спадщини, тому він може витребувати спірну частку квартири в останнього набувача, відчужену без його згоди. Неоскарження постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії не позбавляє його можливості захищати спадкові права в суді в інший спосіб. ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем спірної нерухомості.
Позиція ОСОБА_3
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що висновки в постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються відмінних від справи правовідносин та є нерелевантними. В справі відсутні достатні докази на підтвердження спорідненості позивача та спадкодавця. Позивач не навів обґрунтувань неможливості подати нові докази на стадії апеляційного провадження. Стосовно можливості вирішення спадкового спору без встановлення факту спорідненості заявник не навів посилань на відповідну практику Верховного Суду. Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності документів, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивач не оспорював. Вона не є членом сім`ї позивача чи відповідачки ОСОБА_2, тому не була обізнана стосовно спору про спадщину між ними. Просила закрити касаційне провадження або залишити касаційну скаргу без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована: 1/2 частка - за ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 22 серпня 2012 року; 1/3 частка - за ОСОБА_4 та 1/6 частка - за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 11 жовтня 2004 року (а. с. 223, т. 1).
Спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_4, складається, зокрема, з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, з якої 1/3 частка квартири належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня 2004 року (а. с. 224-225, т. 1), інша 1/6 частка успадкована за життя ОСОБА_4 після смерті свого батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 174, т. 1). ОСОБА_4 спадщину батька прийняв, але не оформив своїх спадкових прав (а. с. 231, т. 1).
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулися: 10 листопада 2009 року - позивач ОСОБА_1 (а. с. 172, т. 1), ІНФОРМАЦІЯ_9 - відповідачка ОСОБА_12 (а. с. 195 / зворот, т. 1).
Згідно з копією довідки квартального комітету № 4 Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 06 травня 2009 року № 375 ОСОБА_4 був зареєстрований на АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_13 (а. с. 179 / зворот, 196-197, т. 1).
Постановою державного нотаріуса Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 22 грудня 2011 року ОСОБА_13 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після сина її чоловіка - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що вона не може довести та підтвердити споріднення зі спадкодавцем, тому що не є його родичем (а. с. 198, т. 1).
У лютому 2012 року ОСОБА_14 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про становлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 2-436/12 від 17 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_14 задоволено частково. Встановлено факт того, що ОСОБА_14 з 1989 року постійно проживала однією сім`єю з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Заочне рішення набрало законної сили 04 червня 2012 року (а. с. 198-199, 221-222, т. 1).
15 вересня 2017 року нотаріусом видано постанову про відмову ОСОБА_15, яка діяла від імені ОСОБА_1, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку спірної квартири після смерті 11 травня 2009 року двоюрідного брата ОСОБА_4 через відсутність документів, які підтверджують родинні стосунки між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а. с. 214 / зворот, т. 1).
14 червня 2021 року ОСОБА_16 повторно подала нотаріусу заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 (а. с. 217 / зворот, т. 1).
14 червня 2021 року державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори, виконуючою обов`язки державного нотаріуса Восьмої Дніпровської нотаріальної контори Гайворонською Т. О., на підставі статті 1264 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 і внесені відомості про реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності (а. с. 231, т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2022 року № 316039384, право власності щодо квартири АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_3, а саме на 1/2 частку на підставі договору дарування 1/2 частки квартири, посвідченого 17 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В. за № 1947, а також на 1/2 частку на підставі договору купівлі-продажу частки квартири, посвідченого 03 серпня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красота Т. О. за № 953 (а. с. 47-50, т. 1).
Батько позивача - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 21, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані в справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Стаття 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Зокрема, у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України).
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Частиною четвертою статті 1266 ЦК України передбачено, що двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення).
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з підпунктами 4.1, 4.2 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок; у редакції, чинній на момент відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину), при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
Відповідно до статі 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 розділу І книги ІІІ ЦК України, в тому числі шляхом витребування спадкового майна у порядку статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі№ 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22)).