ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 473/1467/22
провадження № 61-2399св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усікова Олексія Віталійовича на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2024 року у складі колегії суддів Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.
у справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_1, про встановлення факту реєстрації шлюбу та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
01 липня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу, який укладено між нею (до реєстрації шлюбу - ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та зареєстровано 29 липня 1978 року в відділі реєстрації актів цивільного стану ленінського району м. таганрогу, російська РФСР.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 . Після його смерті заявниця звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Кучерової Н. М. з метою оформлення своїх спадкових прав, проте в зв`язку із втратою нею оригіналу свідоцтва про реєстрацію шлюбу, заявниці було рекомендовано звернутись до суду із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що іншим чином отримати свідоцтво про шлюб або поновити його неможливо, заявниця просила заяву задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
16 листопада 2022 року рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області заяву ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт реєстрації шлюбу, який укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і зареєстровано 29 липня 1978 року у відділі реєстрації актів цивільного стану ленінського району м. таганрогу ростовської області, актовий запис № 376.
Рішення суду мотивовано тим що відповідно до довідки від 09 липня 2022 року № 536/23.8-24, наданої Вознесенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області, актовий запис про шлюб складений на території рф, поновлення актового запису цивільного стану проводиться за місцем його первинного складання, а, отже, справа повинна надсилатися до відділу реєстрації актів цивільного стану, де було складено первинний актовий запис. Однак через збройну агресію рф відносно України договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах розірвано та листування з органами країни-агресора припинено, отримати повторно документ та поновити актовий запис про шлюб, складений відділом реєстрації актів цивільного стану ленінського району м. таганрогу, рф неможливо.
У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усіков О. В. звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2022 року.
12 січня 2024 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усікова О. В. на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2022 року залишено без руху та надано йому десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для надання доказів, які б підтверджували дату отримання ОСОБА_6 копії судового рішення та відомостей щодо дати отримання копії оскаржуваного рішення ОСОБА_1 з доказами підтвердження такого. Витребувано з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області цивільну справу № 473/1467/22.
19 січня 2024 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Усікова О. В. на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усіков О. В. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2024 року, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що обмежило доступ до правосуддя. Висновок суду є помилковим, передчасним і правові підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відсутні.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції 12 січня 2024 року залишив його апеляційну скаргу без руху для надання доказів отримання оскаржуваного судового рішення у строк, який не міг перевищувати десяти днів з дня отримання вказаної ухвали. Однак передчасно вирішив питання про відмову у відкритті апеляційного провадження до закінчення строку на усунення недоліків 19 січня 2024 року, чим порушив норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок, що ОСОБА_1 була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції належним чином.
В ухвалі, яка оскаржується, зазначено, що ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 липня 2022 року за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 до участі в справі в якості заінтересованої особи залучено ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду на 21 жовтня 2022 року на 11 год., про що останньою 06 серпня 2022 року було отримано судову повістку за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
При цьому суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи міститься не лише повідомлення про вручення поштового відправлення, але й конверт з судовою повісткою, який не був вручений, а тому і повернувся до суду.
Це підтверджується описом документів у матеріалах цивільної справи, де в найменуванні документів № з/п 25 зазначено: "11.08.22 конверт", у графі аркуш справи зазначено "52"; самим конвертом.
Підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення поставлено не ОСОБА_1, а іншою особою.
Це підтверджується, зокрема копіями заяв, які ОСОБА_1 подавала нотаріусу, та копією паспорта, шляхом простого візуального зіставлення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, не дочекавшись сплину десятиденного строку для усунення недоліків, зробив неправильний висновок про те, що ОСОБА_1 нібито знала про час і місце розгляду справи, необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Доводи інших учасників справи
11 березня 2024 року через систему "Електронний суд" представник ОСОБА_2 - адвокат Чередніченко І. Б. звернулася до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу. До відзиву додала ордер на надання правничої (правової) допомоги від 10 березня 2024 року № 1113395, не підписаний адвокатом.
18 березня 2024 року через систему "Електронний суд" представник ОСОБА_1 - адвокат Усіков О. В. звернувся до Верховного Суду з клопотанням, у якому просив суд відмовити у прийнятті відзиву на касаційну скаргу та повернути особі, яка його подала, з тих підстав, що доданий до відзиву ордер на надання правничої (правової) допомоги від 10 березня 2024 року не підписаний адвокатом Чередніченко І. Б.
20 березня 2024 року через систему "Електронний суд" представник ОСОБА_2 - адвокат Чередніченко І. Б. звернулася до Верховного Суду з запереченням на клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Усікова О. В. про відмову у прийнятті відзиву на касаційну скаргу. Зазначила, що накладення адвокатом електронного цифрового підпису на копію ордера засвідчує правовий статус електронної копії документа.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону № 5076-VI).
Згідно з пунктом 12.10 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення), ордер має містити підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат").
Питання належності підтвердження представництва учасником справи адвокатом шляхом подання до суду копії ордеру через систему "Електронний суд" без графічного проставлення підпису в графі ордеру "Адвокат" було предметом дослідження Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постановах від 29 лютого 2024 року в справі № 466/76/22, від 07 грудня 2023 року в справі № 466/862/22, від 09 березня 2023 року в справі № 466/893/23, Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалах від 14 березня 2024 року в справі № 127/16340/23, від 18 березня 2024 року в справі № 2-7892/11, від 08 лютого 2024 року в справі № 387/1100/23, від 08 січня 2024 року в справі № 185/10896/22, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалах від 21лютого 2024 року в cправі № 917/1136/23, від 29 лютого 2024 року в cправі № 920/657/23, від 18 січня 2024 року в cправі № 910/8419/22 та інших.
У наведених справах Верховний Суд виснував про наявність підстав для повернення апеляційної (касаційної) скарги, до якої адвокатом на підтвердження повноважень було додано копію ордеру на надання правничої допомоги, яка не містила власноручного підпису адвоката, оскільки ним не було дотримано форми документа, що підтверджує його право на здійснення представництва інтересів особи, зокрема його підписання, згідно із Законом № 5076-VI та Положенням.
Із доданих до відзиву на касаційну скаргу та заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Чередніченко І. Б. ордерів на надання правничої (правової) допомоги від 10 березня 2024 року № 1113395, згенерованих сервісом онлайн-генерації ордерів на сайті Національної асоціації адвокатів України, вбачається, що вони не сформовані адвокатом в системі "Електронний суд", а завантажені як додаток. У ньому відсутні всі необхідні відомості, визначені у пункті 12 Положення, а саме в графі ордеру "Адвокат" відсутній особистий підпис адвоката.
Перевіривши наданий ордер на представництво адвокатом Чередніченком І. Б. інтересів ОСОБА_2 щодо його відповідності вимогам частини другої статті 26 Закону № 5076-VI і пункту 12 Положення, колегія суддів вважає, що відсутність у цьому ордері одного із обов`язкових реквізитів, а саме підпису адвоката, свідчить про процесуальну дефектність відповідного документа, яка виключає можливість посилання на ордер як на документ, що належно посвідчує повноваження адвоката Чередніченко І. Б. на представництво інтересів ОСОБА_2 .
За приписами частини другої статті 174 ЦПК України відзив є заявою по суті справи.
У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Чередніченко І. Б. не надала документів, що підтверджують повноваження адвоката представляти інтереси ОСОБА_2 в суді касаційної інстанції, адже з урахуванням змісту пункту 11 Положення ордер, доданий адвокатом до відзиву на касаційну скаргу та заперечення, не містить підпису адвоката Чередніченко І. Б. та не є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта, тому подані відзив на касаційну скаргу та заперечення на клопотання про відмову в прийнятті відзиву належить повернути заявнику без розгляду.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
28 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
21 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Право на доступ до суду також означає обов`язок суду забезпечити: ефективний розгляд справи; дотриманням принципів змагальності (статті 12 ЦПК України) та диспозитивності (статті 13 ЦПК України); рівні можливості надавати докази на підтвердження своїх позицій; організацію розгляду справи впродовж розумного строку; неможливість зловживання правом з боку сторін.
ЄСПЛ указав, що там, де існують апеляційні та касаційні суди, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх "цивільних прав та обов`язків" (рішення від 11 жовтня 2001 року в справі "Гоффман проти Німеччини" (Hoffmann v. Germany), пункт 65; рішення від 26 жовтня 2000 року в справі "Кудла проти Польщі" (Cudla v. Poland)).
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).