ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 759/16744/21
провадження № 61-18677св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року в складі судді Журибеди О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3 відсотків річних та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 238 494,40 грн боргу, інфляційних втрат та 3 відсотків річних.
Вказував, що 24 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір позики грошових коштів, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за
№ 29241 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Аверіною Є. А. Відповідно до умов вказаного договору позики відповідач отримав від нього в борг 215 000,00 грн, які зобов`язався повернути до 24 жовтня 2020 року.
У порушення зобов`язання відповідач у визначений договором строк кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), крім основної суми боргу в розмірі 215 000,00 грн просив суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01 листопада 2020 року по 30 червня 2021 року в розмірі 18 726,50 грн, а також 3 відсотки річних за період з 24 жовтня 2020 року до 20 липня 2021 року в розмірі 4 767,90 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
05 жовтня 2022 року заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 24 жовтня 2018 року № 29241 у розмірі 238 494,40 грн, з яких 215 000,00 грн - сума боргу, 18 726,50 грн - інфляційні втрати за період з 01 листопада 2020 року по 30 червня 2021 року, 4 767,90 грн - 3 відсотки річних за період з 24 жовтня 2020 року по 20 липня 2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 22 247,45 грн, в тому числі судовий збір в сумі 2 384,95 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 19 862,50 грн.
Рішення мотивоване тим, що неповерненням отриманих за договором позики коштів відповідач порушив права позивача як позикодавця, передбачені статтями 1046, 1046, 1049 ЦК України, що підлягають захисту, а тому із відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму заборгованості за договором позики, а також нараховані відсотки та штрафні санкції за період прострочення.
14 червня 2023 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
15 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд залишив без задоволення клопотання представника відповідача, подані разом із апеляційною скаргою, про виклик свідка, виклик експерта та долучення до справи доказу - висновку судового експерта за результатом проведення судової психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, зазначаючи, що, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та відповідачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а строк, наданий судом першої інстанції для подання відзиву на позовну заяву та посилання на докази, якими він обґрунтовується, відповідачем не використано для сформування та подання до суду своєї правової позиції із зазначенням доказів, якими вона обґрунтовується, тому суд на підставі частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені докази як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики, а тому з нього на користь позивача підлягають стягненню 238 494,40 грн, з яких 215 000,00 грн - сума боргу, 18 726, 50 грн - інфляційні втрати за період з 01 листопада 2020 року по 30 червня 2021 року, 4 767,90 грн - 3 відсотки річних за період з 24 жовтня 2020 року по 20 липня 2021 року. Суд вказав, що ці суми були обраховані позивачем в позовній заяві, перевірені судом першої інстанції, їх розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем в апеляційній скарзі, а також не викликає сумнівів в його правильності і обґрунтованості, тому відсутні підстави наводити відповідні розрахунки в судовому рішенні суду апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не спростував факт підписання ним договору позики та отримання грошових коштів.Відповідач під час розгляду справи не спростував презумпцію правомірності договору, не оспорював його по суті. Таким чином, право вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 виникло на підставі чинного правочину.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір позики грошових коштів від 24 жовтня 2018 року є нікчемним в силу положень частини другої статті 228 ЦК України, оскільки порушує конституційні права приватної власності скаржника, апеляційний суд визнав безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та випливають із неправильного тлумачення відповідачем вимог статті 228 ЦК України.
Також суд вказав, що, заявляючи про відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують факт передачі позивачем у власність відповідача грошових коштів, останній не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, зафіксованих у пункті 2 договору позики від 24 жовтня 2018 року, згідно змісту якого сума позики, встановлена в пункті 1 цього договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання договору у повному обсязі. Отже, підписаний сторонами договір позики містить в собі застереження про фактично завершене передання грошей (речей) позичальнику від позикодавця, що підтверджує факт реальної передачі коштів позичальнику позикодавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва
від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 15 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що 16 березня 2022 року його представник адвокат Айрапетов М. А. подав до Святошинського районного суду м. Києва клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов з урахуванням запровадження в Україні воєнного стану та листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 щодо підтвердження форс-мажорних обставин, які перешкоджали йому скористатися процесуальними правами щодо збирання доказів у встановлений судом строк. Це клопотання суд проігнорував, чим позбавив його права на справедливий суд в частині права на ефективну участь у справі. Суд не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 28 жовтня 2022 року в справі № 904/3910/21.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 липня 2021 року в справі № 357/4897/20, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, про необхідність застосування категорій стандартів доказування та забезпечення принципу змагальності.
Постанова апеляційного суду ухвалена без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 905/857/19.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, якою судом першої інстанції продовжується строк підготовчого провадження в умовах форс-мажорних обставин (ведення активних бойових дій на території Київської області та м. Києва). На момент звернення 16 березня 2022 року із клопотанням про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов територія Київської області та околиці м. Києва були зоною ведення бойовий дій з агресором, Святошинський районний суд також не функціонував. Він не міг закінчити підготовку доказів, проведення експертизи та підготовки належної правової позиції у відзиві.
Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та/або зустрічного позову; суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів.
Позиція позивача
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Шурло Р. П. зазначає, що подання відзиву є правом, а не обов`язком відповідача. ОСОБА_1 мав достатньо часу (3 місяці і 4 дні) на формування своєї позиції та надання доказів на її підтвердження до початку повномасштабного вторгнення, він міг звернутися до іншого, менш завантаженого експерта за проведенням експертного дослідження. У листі Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не згадується про поширення форс-мажорних обставин на процесуальні права й обов`язки у сторін у суді. Відповідач затягував розгляд справи та не подавав докази на підтвердження заперечень проти позову, у судове засідання 05 жовтня 2022 року взагалі не з`явився. Суди в своїх рішеннях посилалися на практику Верховного Суду, касаційне провадження необхідно закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, а касаційна скарга підлягає поверненню з огляду на малозначність справи.
Заявив про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 18 924,98 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Аверіною Є. А., у відповідності до пункту 1 якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у борг 215 000,00 грн та зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у гривнях, не пізніше ніж через два роки з моменту укладання даного договору, тобто до 24 жовтня 2020 року включно (т. 1, а. с. 3).
Відповідно до пункту 2 договору позики грошових коштів сума позики, встановлена пунктом 1 договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання договору в повному обсязі.
Згідно з пунктами 4, 5 договору позики грошових коштів позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену пунктом 1 договору, без сплати процентів. Сума позики, встановлена в пункті 1 договору, може бути повернена позичальником позикодавцеві достроково.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.
Спір між сторонами стосується стягнення позики та сум за статтею 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язання за договором позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Відповідач ОСОБА_1 посилається на безгрошовість договору позики від 24 жовтня 2018 року між ним і ОСОБА_2, проте зазначає, що суд позбавив його процесуальної можливості довести переконливість своїх доводів.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - на відповідача.
Згідно з статтею 178 ЦПК України увідзиві відповідач викладає заперечення проти позову. До відзиву додаються, зокрема, докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
За частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та надано відповідачу строк протягом 15 календарних днів з дня отримання ухвали, але не пізніше 25 листопада 2021 року, на подання відзиву на позовну заяву і всіх письмових доказів, що підтверджують заперечення проти позову з одночасним направленням в цей же строк копії відзиву та доданих до нього документів позивачу та іншим учасникам справи.
Копію вказаної ухвали суду, позовної заяви та доданих до неї документів представник відповідача отримав 19 листопада 2021 року, що підтверджується його розпискою (т. 1, а. с. 27).
19 листопада 2021 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Айрапетов М. А. подав до суду першої інстанції заяву про продовження строку на подання відзиву, усіх доказів та підготовки зустрічного позову. Просив суд визначити такий строк тривалістю тридцять календарних днів з урахуванням новорічних свят, що можуть вплинути на роботу банків, установ, органів Державної казначейської служби України та експертів, звернення до яких є необхідним для належної підготовки зустрічного позову та доказів на його обґрунтування.
30 листопада 2021 року представником відповідача подано до суду першої інстанції копію заяви від 19 листопада 2021 року, направлену ним експерту Цивінській М. В. про проведення експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, а також лист судового експерта Цивінської М. В. у відповідь на вказану заяву. Експерт зазначила, що, враховуючи значне завантаження, експеризу може бути розпочато 25 грудня 2021 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження на 29 березня 2022 року та відповідачу надано строк до 21 березня 2022 року на подання відзиву на позов та посилання на докази, якими він обгрунтовується (т. 1, а. с. 35-36).
16 березня 2022 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Айрапетов М. А. подав до Святошинського районного суду м. Києва клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов та/або зустрічного позову з урахуванням дії Закону України від 24 лютого 2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" та пункту 1 Указу Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, яким продовжено воєнний стан. Зазначав, що сторона відповідача не має можливості провести судову експертизу із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, оскільки експерт не має можливості провести експертизу в період воєнного стану.