iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 761/9053/21

провадження № 61-6785св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Шевченківська окружна прокуратура міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради;

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федоренка Євгена Володимировича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2022 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Шевченківська окружна прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнаннядоговору недійсним, витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 територіальній громаді Шевченківського району міста Києва належав жилий будинок № 43 разом з вбудованими нежитловими приміщеннями площею 218,2 кв. м по АДРЕСА_2 .

Рішенням Київської міської ради від 09 вересня 2010 року № 7/4819 "Про питання організації управління районами в м. Києві" з 31 жовтня 2010 року припинено шляхом ліквідації Шевченківську районну в місті Києві раду, зобов`язано виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій і іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" жилий будинок в літері "Б" по АДРЕСА_1 разом з нежитловими приміщеннями загальною площею 218,20 кв. м, включений до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

В подальшому розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 вказаний будинок разом з нежитловими приміщеннями віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Шевченківська РДА в місті Києві).

Відповідно до розпорядження Шевченківської РДА в місті Києві від 09 лютого 2011 року № 80 вказаний об`єкт закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва").

Після цього площу приміщень було уточнено шляхом проведення переобмірів. Площа нежитлових підвальних приміщень (літера Б) в будинку АДРЕСА_1 становить 213,2 кв. м. Приміщення включають в себе групу приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м та групу приміщень № 2 загальною площею 84,2 кв. м, а всього загальна площа по приміщенням групи №№ 1, 2 складає 213,2 кв. м.

Київська міська рада не приймала рішень про відчуження зазначених приміщень, однак за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно групу приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м зареєстровано на праві власності за третіми особами як підвал (літера Б) групи приміщень 24 загальною площею 129 кв. м по АДРЕСА_1 .

Первинну реєстрацію права власності на спірні приміщення проведено 13 лютого 2017 року за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, серія ВКЕ № 235127, виданого 19 жовтня 2005 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради.

В подальшому право власності на спірне майно було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Горбуновою Л. В., про що зроблено запис в реєстрі за № 647.

Після цього за договором купівлі-продажу № 6 від 05 січня 2018 року ОСОБА_4 відчужив вищевказане майно ОСОБА_1 і право власності на нежитлові приміщення загальною площею 129 кв. м по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .

В свою чергу, 05 січня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарасюк Т. М., предметом якого є зазначені нежитлові приміщення.

З відповіді Департаменту комунальної власності міста Києва від 31 липня 2020 року № 062/02/08-4972 вбачається, що Головним управлінням комунальної власності міста Києва, правонаступником якого є цей Департамент, ОСОБА_3 не оформлювалося свідоцтво про право власності серії ВКЕ № 235127 на підвал літера Б (група приміщень № 24), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі наказу від 18 жовтня 2005 року № 1957-Н5.

Також, з листа комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "КМ БТІ") від 31 липня 2020 року № 062/14-7972 вбачається, що реєстрація права власності на нежилі приміщення в літері Б (у тому числі і на групу приміщень № 24 площею 129 кв. м) по АДРЕСА_1 не проводилась, запис в реєстровій книзі не здійснювався.

За таких обставин відчуження приміщень відбулось поза волею дійсного власника та право власності територіальної громади на майно не припинилося. Тому вказане майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради на підставі пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оскільки спірне майно було передано в обтяження іпотекодержателю за договором іпотеки особою, у якої були відсутні повноваження щодо вчинення вказаних дій, тому оспорюваний договір суперечить вимогам статей 317, 319, 321, 583 ЦК України, що в розумінні статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Ні прокуратура, ні Київська міська рада не були сторонами правочинів, на підставі яких відбулося незаконне вибуття та подальший перехід права власності на спірне майно до третіх осіб, тому вони не мали об`єктивної можливості дізнатися про порушення прав власності територіальної громади міста Києва до отримання у липні 2020 року інформації про те, що ОСОБА_3 не видавалося свідоцтво про право власності та КП "КМ БТІ" право власності за ним не реєструвалося.

Враховуючи викладене, Шевченківська окружна прокуратури міста Києва просила:

- визнати причини пропуску позовної давності поважними;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення групи приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м (підвал літ. Б) по АДРЕСА_1, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 як на підвал (літ. Б) групи приміщень № 24 загальною площею 129 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1172330780000);

- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 05 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарасюк Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 10.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, позов Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення групи приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м (підвал літ. Б) по АДРЕСА_1, право власності, на яке зареєстровано за ОСОБА_1 як на підвал (літ. Б) групи приміщень № 24 загальною площею 129 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1172330780000). Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 05 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарасюк Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 10. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що первинна реєстрація права власності на спірні приміщення була проведена 13 лютого 2017 року за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 19 жовтня 2005 року, яке не видавалося та не могло бути підставою для набуття ОСОБА_3 права власності. Тобто ОСОБА_3 ніколи не був власником спірних нежитлових приміщень і не мав права розпоряджатися ними, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Оскільки власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, а Київська міська рада чи Шевченківська РДА в місті Києві не приймала рішення про відчуження цього майна, тобто відчуження зазначеного майна відбулося за відсутності волевиявлення законного власника, то суди дійшли висновку про його витребування від останнього набувача - ОСОБА_1 на користь Київської міської ради на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

05 січня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарасюк Т. М., реєстраційний номер 11, предметом якого є підвал (літера Б) група приміщень АДРЕСА_3 .

Оскільки предмет іпотеки було передано в обтяження іпотекодержателю за договором іпотеки особою, у якої були відсутні повноваження щодо вчинення вказаних дій, то оспорюваний договір суперечить вимогам статей 317, 319, 321, 583 ЦК України, що в розумінні статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Фактичне порушення права територіальної громади міста Києва відбулося 13 лютого 2017 року внаслідок первинної реєстрації права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_3 на підставі документів, які не видавалися і не реєструвалися.

Про порушення права власності територіальної громади на спірне нерухоме майно прокурору стало відомо у липні 2020 року, а саме під час здійснення нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12017100100007261, після отримання та опрацювання матеріалів реєстраційної справи на спірний об`єкт нерухомого майна, а також інформації з листа Департаменту комунальної власності міста Києва від 31 липня 2020 року № 062/02/08/-4972 про те, що ОСОБА_3 не оформлювалося свідоцтво про право власності серії ВКЕ № 235127 на підвал літера Б (група приміщень № 24), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі наказу від 18 жовтня 2005 року № 1957-Н5.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що Київська міська рада як розпорядник майна територіальної громади міста Києва довідалася або могла довідатись про порушення прав раніше.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував, що ні прокуратура, ні Київська міська рада не були сторонами правочинів, на підставі яких відбулося незаконне вибуття та подальший перехід права власності на спірне майно до третіх осіб, тому вони не мали об`єктивної можливості дізнатися про порушення прав власності територіальної громади міста Києва до отримання у липні 2020 року інформації про те, що ОСОБА_3 не видавалося свідоцтво про право власності та КП "КМ БТІ" право власності за ним не реєструвалося.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності.

Враховуючи, що звернення прокурора до суду спрямоване на захист прав та інтересів територіальної громади міста Києва на майно, яке перебуває в комунальній власності, факт порушення яких є очевидним, приймаючи до уваги тривалу бездіяльність Київської міської ради в частині захисту таких інтересів територіальної громади, суди дійшли висновку про те, що прокурором належним чином обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру" пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської міської ради, як органу, який здійснює представництво територіальної громади міста Києва в даних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федоренко Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

22 червня 2023 року справа № 761/9053/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що кримінальне провадження № 12017100100007261 за фактом незаконного заволодіння спірним нежитловим приміщенням було відкрите 16 червня 2017 року та в рамках цього кримінального провадження ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року було накладено арешт на зазначене нежитлове приміщення.

Оскільки у вказаному кримінальному провадженні перевірялися обставини вибуття з комунальної власності нежитлового приміщення - підвалу (літера Б) групи приміщень 24 загальною площею 129 кв. м по АДРЕСА_1, то Шевченківська окружна прокуратура міста Києва та Київська міська рада станом на червень 2017 року знали про нібито незаконне заволодіння вказаним майном.

Крім того, станом на 01 лютого 2018 року прокуратурі та Київській міській раді було відомо, що Головне управління комунальної власності міста Києва не видавало наказ від 18 жовтня 2005 року № 1957-Н5 та свідоцтво про право власності серії ВКЕ № 235127 від 19 жовтня 2005 року, так як СВ Шевченківського РВ ГУНП у м. Києві направлялися відповідні запити до Київської міської ради та проводилися слідчі дії, а прокуратура здійснювала процесуальне керівництво вказаного кримінального провадження та санкціонувала відповідні слідчі дії.

Однак суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що прокурор звернувся до суду з позовом зі спливом позовної давності, не довів, чому саме Шевченківська окружна прокуратура міста Києва, а не Київська міська рада подала позов, а також не довів, що спірне нежитлове приміщення дійсно незаконно вибуло з володіння Київської міської ради.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року Шевченківська окружна прокуратура міста Києва подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Жилий будинок АДРЕСА_1 разом з вбудованими нежитловими приміщеннями площею 218,2 кв. м належав територіальній громаді Шевченківського району міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 (порядковий номер 210 в додатку № 11 таблиці 7 указаного рішення) (т.1 а.с.22-25).

Відповідно до розпорядження Шевченківської РДА в місті Києві від 09 лютого 2011 року № 80 вказаний об`єкт закріплено на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" (т.1 а.с.39-41).

Після цього площу приміщень було уточнено шляхом проведення переобмірів.

На час звернення до суду з позовом площа нежитлових підвальних приміщень (літера Б) в будинку АДРЕСА_1 становить 213,2 кв. м.

Приміщення включають в себе групу приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м та групу приміщень № 2 загальною площею 84,2 кв. м, а всього загальна площа по приміщенням групи №№ 1, 2 складає 213,2 кв. м.

Тобто судами попередніх інстанцій встановлено, що нежитлові підвальні приміщення загальною площею 213,20 кв. м в будівлі літера "Б" по АДРЕСА_1, які включають в себе нежитлові приміщення групи приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м, є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесені до сфери управління Шевченківської РДА в місті Києві та закріплені на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

Первинну реєстрацію права власності на спірні приміщення 13 лютого 2017 року проведено за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, серія ВКЕ № 235127, виданого 19 жовтня 2005 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (т.1 а.с.51).

В подальшому право власності на спірне майно було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Горбуновою Л. В., про що зроблено запис в реєстрі за № 647 (т.1 а.с.42-48, 52-54).

Тотожність нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності, та зареєстрованих на праві власності за ОСОБА_1 підтверджується технічною документацією на них, в тому числі журналами обмірів, наявних в матеріалах реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1172330780000, технічним паспортом, складеним ТОВ "Б-Т-І" на замовлення КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", а також копіями поповерхового плану та експлікації внутрішніх площ групи приміщень № 24 з інвентаризаційної справи по АДРЕСА_1, виконаними Київським міським бюро технічної інвентаризації.

Також, з листа КП "КМ БТІ" від 31 липня 2020 року № 062/14-7972 вбачається, що реєстрація права власності на нежилі приміщення в літері Б (у тому числі і на групу приміщень № 24 площею 129 кв. м) по АДРЕСА_1 не проводилась, запис в реєстровій книзі не здійснювався (т.1 а.с.75-77).

За таких обставин суди встановили, що відчуження спірних приміщень відбулося поза волею дійсного власника та право власності територіальної громади на майно не припинилося.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

................

Перейти до повного тексту