ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 303/8948/21
провадження № 61-7920св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником ОСОБА_5, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2023 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Посилається на те, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зареєстрований у цьому будинку, однак з 30 березня 2020 року за указаною адресою не проживає, а проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у будинку, належному позивачу, перешкоджає їй безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.
Позов мотивував тим, що він проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 в період з 20 листопада 1985 року по 23 липня 2019 року, і протягом цього часу за власні кошти здійснив істотні поліпшення будинку, внаслідок чого будинок значно зріс у ринковій вартості. 23 липня 2019 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано в будинку АДРЕСА_1, для придбання якого використані кошти від продажу будинку АДРЕСА_3, однак право власності на будинок АДРЕСА_1 формально набула дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Реєстрація ОСОБА_2 в будинку була проведена з волевиявлення ОСОБА_1 . Через деякий час ОСОБА_1 почала створювати перешкоди ОСОБА_2 у проживанні за місцем реєстрації, внаслідок чого ОСОБА_2 в цей час за місцем реєстрації не проживає. Будь-якого іншого житла на праві власності чи на праві найму ОСОБА_2 не має і факт відсутності у нього ключів від замків на вхідних дверях до помешкання, у якому ОСОБА_2 зареєстрований та має право проживати, неповідомлення йому коду доступу до системи охорони будинку свідчить про вчинення йому перешкод у доступі до житла.
Уточнивши та збільшивши позовні вимогидо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 просив суд:
уселити його в будинок АДРЕСА_1 ;
зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні житлом, а саме цим будинком;
надати ключі від дверей, через які здійснюється доступ до будинку - хвіртки (воріт) та вхідних дверей;
зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначити йому житлове приміщення, яке він має право займати в будинку АДРЕСА_1 ;
вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 лютого 2023 року первісний позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що вратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 . У зустрічному позові зі збільшеними позовними вимогами ОСОБА_2 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не проживав за місцем своєї реєстрації в буд. АДРЕСА_1 починаючи з березня місяця 2020 року, тобто більше одного року, без поважних причин, оскільки він залишив місце проживання за своєю реєстрацією добровільно і переїхав проживати за іншою адресою: АДРЕСА_2, де також проживав більше року зі своєю дружиною ОСОБА_4, з якою через деякий час розлучився. Цей факт підтверджується також і показаннями ОСОБА_4, тобто колишньою дружиною ОСОБА_2, а також поясненнями позивача та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім цього, у зустрічному позові і сам ОСОБА_2 зазначає, що він не проживає у будинку АДРЕСА_1 . Добровільність відповідача у залишенні місця проживання була встановлена у його діях, зокрема він на автомобілі вивіз із будинку свої речі, добровільно віддав власнику будинку ОСОБА_1 ключі від хвіртки та вхідних дверей будинку.
В судовому засіданні відповідачем ОСОБА_2 та його представником ОСОБА_8 не було доведено належними та допустимими доказами факту, що власник будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 створювали перешкоди ОСОБА_2 у проживанні за місцем реєстрації.
Щодо листа № 2аз/43/26/01-2022 від 06 липня 2022 року Управління поліції охорони в Закарпатській області Національної поліції України про те, що ними 05 червня 2022 року було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1, то суд не бере його до уваги, оскільки спір у цій справі виник через те, що ОСОБА_2 не проживав за місцем своєї реєстрації без поважних причин більше року, починаючи з березня 2020 року. Виїзд працівників поліції за зазначеною адресою здійснювався 05 червня 2022 року, тобто в той період часу, коли справа вже перебувала в провадженні суду, тобто в інший період часу, який не охоплює період предмета спору і цим самим не спростовує доводи відповідача.
Отже, правові підстави для користування житловим будинком ОСОБА_2 втратив, оскільки не проживав в ньому більше одного року без поважних причин, а тому первісний позов є обґрунтований і такий, що підлягає задоволенню.
Що стосується зустрічного позову, то він разом із первісним позовом є взаємопов`язаний, і рішення у первісному позову безпосередньо впливає на рішення зустрічного позову, а тому задоволення первісного позову повністю виключає задоволення зустрічного позову і додаткової мотивації в цій частині не потребує.
Короткий зміст постанов апеляційного суду
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 лютого 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Вселено ОСОБА_2 у будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні житлом - будинком АДРЕСА_1 та надати ключі від дверей, через які здійснюється доступ до будинку - хвіртки (воріт) та вхідних дверей. Зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначити ОСОБА_2 житлове приміщення, яке він має право займати у житловому будинку АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 323,20 грн та за надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 21 лютого 2022 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про відвід у цій справі головуючого судді Куцкіра Ю. Ю. (т. 1 а. с. 105). Цього ж дня ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області в особі головуючого судді Куцкіра Ю.Ю. у задоволенні цієї заяви ОСОБА_2 про відвід судді Куцкіра Ю.Ю. у даній справі відмовлено. Зважаючи на те, що заява ОСОБА_2 надійшла до суду в понеділок 21 лютого 2022 року, тобто за три робочі дні до наступного засідання у четвер 24 лютого 2022 року, а відтак вирішення питання про відвід судді Куцкіра Ю.Ю. повинно було вирішуватися іншим суддею, визначеному в порядку автоматизованого розподілу справи. Отже, у цій справі судом не було забезпечено достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, а суд, до вирішення заяви про відвід судді в установленому законом порядку, не може відповідати вимогам "незалежного та неупередженого суду, встановленого законом" і, як наслідок, не міг приймати в подальшому судове рішення, оскільки не є повноважним складом суду в контексті ст. 6 Конвенції та усталеної практики ЄСПЛ. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 2-18/11 (провадження № 61-12956св19), постанові від 08 липня 2020 року у справі № 495/11830/18.
ОСОБА_2 уселився у спірне домоволодіння зі згоди своєї дочки, тобто власниці будинку ОСОБА_1, як член сім`ї власника житлового будинку, а відтак набув права користування її (чужим) майном, тобто виникло право сервітуту. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її позбавлення права на користування житлом було оцінене судом на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції. Позбавлення права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Встановлено, що ОСОБА_2 : вселився до спірного будинку на законних підставах зі згоди його власниці ОСОБА_1, був там зареєстрований із 23 липня 2019 року по 01 травня 2023 року, знятий з реєстраційного обліку не з власної ініціативи, а з ініціативи ОСОБА_1, будь-якого іншого житла як на праві власності, так і на праві користування у нього немає, не втратив до цього житла інтересу, натомість ОСОБА_1, як власниця спірного житлового приміщення разом зі зустрічним співвідповідачем ОСОБА_3 чинять йому перешкоди у користуванні будинком, що порушує його право на житло, і дає підстави вважати про поважність причин відсутності ОСОБА_2 у спірному житловому будинку. Протилежне матеріали справи, в тому числі акти № 26 від 12 листопада 2021 року, № 92 від 12 листопада 2021 року, не містять та не підтверджують добровільність залишення зустрічним позивачем спірного житла. Тому колегія суддів вважає наявними підстави для задоволення зустрічного позову та відмови у задоволенні первісного позову.
Аргументи учасників справи
06 вересня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ніхто не примушував ОСОБА_2 у березні 2020 року покинути буд. АДРЕСА_1 . Він добровільно та самостійно з допомогою ОСОБА_7 вивіз з будинку свої речі та віддав ОСОБА_1 ключі від будинку. У берези 2020 року відбулась зміна місця проживання не тільки ОСОБА_2, а його на той час дружини ОСОБА_4, яка понад пів року проживала з ним за іншою адресою. Особисті речі ОСОБА_2 у будинку відсутні. З березня 2020 року ОСОБА_2 не виявляв бажання і не робив спроб повернутися у будинок та, відповідно, ОСОБА_1 і ОСОБА_3, яких він визначив відповідачами за зустрічним позовом, не чинили перешкод у цьому. У буд. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 прожив менше 8 місяців, після чого вже біля 3,5 років проживає за іншою адресою. Тому відсутній тривалий зв`язок ОСОБА_2 з цим будинком і, відповідно, можливість вважати його своїм в контексті статті 8 Конвенції. Також гарантоване статтею 8 Конвенції право передбачає охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла, а ОСОБА_2 добровільно прийняв рішення про зміну місця проживання.
Мотивувальна частина оскаржуваної постанови не містить викладу жодних доказів, які б давали законні підстави для задоволення зустрічного позову. Жоден з допитаних судом першої інстанції свідків, як за клопотанням позивача, так навіть і за клопотанням відповідача, не підтвердили покладені в основу зустрічних позовних вимог тверджень про вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перешкод у проживанні ОСОБА_2 в будинку, вимушеність його зміни місця проживання та наявність інтересу до проживання у будинку.
Таким чином, Закарпатський апеляційний суд неправильно застосував частину другу статті 405 ЦК України.
Частина перша статті 383 ЦК України, статті 65, 150 ЖК України пов`язують можливість вселення особи у житлове приміщення з попереднім волевиявленням на це і власника/наймача. ОСОБА_2 влітку 2019 року вселився у спірний будинок за згодою його власника, ОСОБА_1, яка була вчинена нею 23 липня 2019 року на заяві ОСОБА_2 про реєстрації місця проживання. Проте 01 травня 2023 року в порядку частини другої статті 18 Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" ОСОБА_2 знято із зареєстрованого місця проживання за вказаною адресою за заявою власника будинку ОСОБА_1 . Отже, на момент ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови згода власника буд. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на вселення ОСОБА_2 до будинку була відсутня.
Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував частину першу статті 383 ЦК України, статті 65 та 150 ЖК України.
Закарпатський апеляційний суд дійшов до висновку, що Мукачівським міськрайонним судом порушено частини другу-третю статті 40 ЦПК України, правила вирішення заяви про відвід суддею Куцкір Ю. Ю. Оскільки заяву про відвід судді ОСОБА_2 подав 21 лютого 2022 року, а засідання у цій справі було призначено на 24 лютого 2022 року, вона була подана за 2 повні робочі дні до дня засідання. Отже, Мукачівським міськрайонним судом не допущено порушення норм процесуального права при розгляді поданої ОСОБА_2 заяви про відвід.
Таким чином апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме частину третю статті 40 ЦПК України у її взаємозв`язку з статтею 123 та частиною п`ятою статті 124 ЦПК України. Висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм цивільного процесуального закону відсутні.
ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 6 323,20 грн, а за надання правничої правової допомоги - 10 000,00 грн. Вказані судові витрати, за умови задоволення апеляційної скарги, підлягали стягненню з кожного з відповідачів в рівних частинах.
Таким чином, апеляційним судом допущено порушення статті 141 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 540 ЦК України.
Під час спільного проживання в будинку ОСОБА_2 зловживав спритними напоями та періодично ініціював сварки та конфлікти з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З приводу нанесення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_3 . Мукачівським РУП ГУНП в Закарпатській області було зареєстровано кримінальне провадження № 1209070040000436. Тому подальше їх спільне проживання створює обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що призведе порушення балансу між забезпеченням інтересів ОСОБА_1 та її сім`ї, з одного боку, та ОСОБА_2 - з іншого.
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що постанова апеляційного суду набрала законної сили з дня її прийняття та виконана в повному обсязі шляхом примусового виконання.
Судова практика свідчить про те, що тимчасове непроживання особи у житлі по причині уникнення ескалації створюваних власником житла конфліктів та намагання вирішити їх мирним шляхом є поважною причиною відсутності особи за місцем проживання. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин. Наявність конфлікту не заперечують у своїх поясненнях відповідачі за зустрічним позовом (а. с. 166-168 т. ІІ).
Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норми частини третьої статті 40 ЦПК України є безпідставними, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював правові висновки щодо порядку вирішення заявленого відводу, висновки апеляційного суду у цій справі повністю узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у справі №201/15068/14-ц (постанова від 22 вересня 2022 року). Верховний Суд у цій справі виходив з того, що період, визначений процесуальним законом як "три робочі дні до наступного засідання" включає й день подачі до суду заяви про відвід. Тому суддею Куцкіром Ю. Ю. заяву ОСОБА_2 про відвід судді вирішено з порушенням норм процесуального права, внаслідок чого справу розглянуто неповноважним складом суду.
01 вересня 2023 року ОСОБА_1 виконала рішення в частині судових витрат. Таким чином, самостійно визначила для себе порядок виконання постанови апеляційного суду в частині судових витрат, що не позбавляє її права звернутися до другого з подружжя - ОСОБА_3 з вимогами про повернення їй половини зазначених коштів. Та обставина, що ОСОБА_1 одноособово сплатила і свою частку судових витрат, і частку другого з подружжя - ОСОБА_3 з коштів, набутих у шлюбі, не свідчить про солідарне стягнення цих коштів судом.
Щодо доводів касаційної скарги, що під час проживання у спірному будинку ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями та періодично ініціював сварки й конфлікти та з приводу нанесення ним ОСОБА_3 тілесних ушкоджень було зареєстровано кримінальне провадження, то вказані доводи не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки такими обставинами позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовувала, підстави первісного позову не змінювала. Лише після того, як ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на створення умисних конфліктів ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_3, зазначені особи почали звинувачувати його у неправомірних діях.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2023 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21; у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18, від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 465/7157/16-ц, від 10 лютого 2020 року у справі № 502/922/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 127/22896/169-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 461/7063/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 581/489/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 642/4116/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 279/3215/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 750/9209/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/9351/20, від 03 березня 2020 року у справі № 559/2667/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 372/3432/14-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2023 року призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судивстановили, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Центру надання адміністративних послуг Мукачівської міської ради за № 6113/01-40 від 30 червня 2021 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація його місця проживання проведена зі згоди власниці домоволодіння ОСОБА_1 .
Згідно з листом цього ж центру за № 7106/01-32 від 27 липня 2021 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 у період з 20 листопада 1985 року по 23 липня 2019 року, а відповідно до заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 з 23 липня 2019 року перереєструвався за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям із АДРЕСА_3 .
Згідно з актом № 26 від 12 листопада 2021 року, складеним паспортистом ТОВ "УК "Навібуд", ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з березня 2020 року.
Відповідно до акту № 92 від 12 листопада 2021 року, складеного паспортистом ТОВ "УК "Навібуд", ОСОБА_2 з березня місяця 2020 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 і перебуває в іпотеці ВАТ "ЕлектронБанк".
Згідно з листом заступника начальника Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області від 13 травня 2022 року на підставі заяви ОСОБА_11 від 22 лютого 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070040000436 від 23 лютого 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. 25 лютого 2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України досудове розслідування по кримінальному провадженню за №12019070040000436 закрито.
Із листа Управління поліції охорони в Закарпатській області від 06 липня 2022 року убачається, що 05 червня 2022 року о 16:33 год на ГПЦС УПО надійшов сигнал "Тривога" у зв`язку зі спрацюванням сигналізації на об`єкті, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Під час відпрацювання сигналу "Тривога" установлено, що біля будинку перебувають ОСОБА_1 та ОСОБА_2, де останній повідомив про перешкоджання йому у користуванні приміщенням, в якому він зареєстрований. Окрім цього, ОСОБА_2 повідомлено про виклик наряду поліції по спецлінії "102", які прибули на цей охоронюваний об`єкт.
ОСОБА_2 станом на 01 травня 2023 року є знятим з реєстраційного обліку місця проживання у будинку АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.