ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 643/15333/15
провадження № 61-10094св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа- ОСОБА_3,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк",
третя особа- ОСОБА_3,
учасники справи за позовом третьої особи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк",
треті особи:ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_4, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року в складі судді Горбунової Я. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2023 рокув складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", третя особа - ОСОБА_3, про визнання договорів поруки припиненими, за позовом третьої особи ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та додаткових угод до них,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 29 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала невідновлювальну кредитну лінію у сумі 40 500,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних та 18,5 % комісій на строк до 10 листопада 2031 року.
З метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 29 листопада 2006 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено: окремі договори поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N.
Також на забезпечення зобов`язань за кредитним договором позичальник передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м.
08 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_6 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до умов якого сторони погодили порядок погашення заборгованості у певній послідовності.
08 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_6 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до якого замінена адреса реєстрації боржника, преамбула та розділ "Юридичні реквізити сторін" кредитного договору викладені в новій редакції.
26 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ "Кредитпромбанк" передало (відступило) позивачу права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінило ПАТ "Кредитпромбанк" як кредитора у зобов`язаннях.
Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_6 не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року становила 637 523,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 539 787,61 грн, заборгованість за відсотками - 97 735,89 грн.
Ураховуючи викладене, ПАТ "Дельта Банк" просило суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 637 523,50 грн.
У липні 2016 року третя особа ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Кредитпромбанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та додаткових угод, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовну заяву мотивовано тим, що банк свідомо не надав їй перед укладенням та після укладення кредитного договору в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту. У кредитному договорі від 29 листопада 2006 року не наведений графік чергових платежів та не зазначено детального розпису сукупної вартості кредиту, не визначено строку дії кредитного договору та порядку його припинення; не встановлено умови про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту; не укладено договорів на відкриття банківських рахунків та не визначено відповідальності кредитора у разі порушення умов договору; не оприлюднена інформація щодо іпотечного кредитування; не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмета іпотеки; відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення.
Посилаючись на те, що кредитний договір був укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та обману споживача фінансової послуги, ОСОБА_5 просила суд:
- визнати недійсними кредитний договір від 29 листопада 2006 року та договір іпотеки від 29 листопада 2006 року;
- виключити з Державного реєстру іпотек реєстрацію вказаного договору іпотеки та додаткову угоду до нього від 04 грудня 2006 року;
- виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна заборону на відчуження однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання договорів поруки припиненими.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що додатковими угодами до кредитного договору від 29 листопада 2006 року змінена черговість погашення заборгованості за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителів, на що вони своєї згоди не давали.
Банк отримав право направляти кошти на будь-які рахунки на розсуд банку з метою продажу на міжбанківському валютному ринку за курсом, що склався на день купівлі іноземної валюти, з урахуванням комісії банку, що визначається тарифами банку, при цьому банк самостійно визначає курс продажу національної валюти та порядок погашення грошового еквівалента в іноземній валюті.
Вважали, що це призводить до опосередкованого збільшення проценту за користування кредитом, а саме нових обтяжливих умов відповідальності поручителів, що не було з ними узгоджено під час укладання договорів поруки.
Крім того, введені додаткові рахунки за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1 та відповідно додаткові платежі (комісії) за обслуговування цих рахунків, що також є додатковим фінансовим навантаженням, яке збільшує загальний обсяг відповідальності поручителів.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати припиненими договори поруки від 29 листопада 2006 року № 7214/25.1/06-N-П та № 7214/25.2/06-N-П.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Московський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року, позов ПАТ "Дельта Банк" задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 637 523,50 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що зобов`язання за кредитним договором від 29 листопада 2006 року не виконані належним чином, тому з поручителів підлягає стягненню солідарно сума заборгованості за договорами.
Ухвалою від 08 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнив.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-4822св16).
Касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення заборгованості, разом із тим не погодився з висновками в частині солідарного стягнення заборгованості.
Московський районний суд м. Харкова рішенням від 15 квітня 2019 року позов ПАТ "Дельта Банк" задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N у розмірі 637 523,50 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 9 563,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та позову ОСОБА_5 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання за кредитним договором від 29 листопада 2006 року належним чином не виконані, тому кредитна заборгованість підлягає стягненню з поручителів у солідарному порядку, враховуючи положення статті 554 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", відповідно до яких особи, які за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю. Зміна черговості погашення заборгованості за кредитним договором не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителів, оскільки сума кредиту, процентна ставка, період нарахування процентів, кінцевий строк повернення кредиту залишилися такими, за які поручителі погодилися забезпечувати виконання кредитного зобов`язання. Щодо комісії за відкриття поточного рахунку, то зазначена комісія відповідно до пункту 6 додаткового договору № 1 встановлена тарифами банку, а не вводиться додатково.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 суд вважав, що відсутні підстави вважати, що отримання кредиту в національній валюті є підставою для визнання кредитного договору недійсним. При цьому ОСОБА_3 не довела, що під час укладання кредитного договору вона була введена в оману щодо тих обставин, які мають суттєве значення за цим договором і які могли б перешкодити вчиненню нею цього правочину, тому вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та додаткових договорів до нього задоволенню не підлягають. Позовні вимоги про визнання недійсними договору іпотеки та додаткової угоди до нього та скасування записів у державних реєстрах є похідними від вимог про визнання кредитного договору недійсним, тому вони також задоволенню не підлягають.
Харківський апеляційний суд постановою від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3, задовольнив частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року в частині стягнення заборгованості з поручителів змінив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 7214/25/06-N-П у розмірі 637 523,50 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 7214/25/06-N-П у розмірі 637 523,50 грн.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, з огляду на зміст договорів поруки, укладених між банком та окремо з кожним поручителем, було визначено обсяг відповідальності особи як поручителя за зобов`язаннями боржника, тобто боржник з кожним поручителем окремо може нести солідарну відповідальність, тому висновок суду першої інстанції про наявність солідарного обов`язку відповідачів є помилковим.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та позову ОСОБА_5, то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції у цій частині, зазначивши, що кредитний договір укладено сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_5 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому не виконала їх. Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки фіксованого платежу, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Також зазначив, що посилання заявників на те, що в рішенні суду першої інстанції не наведено їхніх доводів щодо визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року недійсним не є підставою для скасування рішення суду в розумінні статті 376 ЦПК України. До того ж вказаний договір не оскаржено в установленому законом порядку.
Верховний Суд постановою від 03 лютого 2021 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнив частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині позову ОСОБА_3 до ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Кредитпромбанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійними кредитних договорів, іпотеки та додаткових угод, зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Кредитпромбанк", третя особа - ОСОБА_3, про визнання договорів поруки припиненими залишив без змін.
Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині позову ПАТ "Дельта Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором та направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд керувався тим, що, змінюючи рішення районного суду, апеляційний суд не врахував, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання на підставі положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Крім того, апеляційний суд не врахував досудову вимогу, надіслану поручителям, не встановив складових простроченої (поточної) заборгованості за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року у розмірі 5 921,68 дол. США, за який період часу вона утворилась та не перевірив, чи не припинилася порука в частині певних щомісячних зобов`язань відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України.
Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, вказавши про те, що кредитний договір укладений сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_5 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому не виконала їх. Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки фіксованого платежу, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань. У зв`язку з чим вважав, що суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання, зокрема, кредитного договору недійсним, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника та порядок погашення кредиту.
Також Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення поруки, вказавши про те, що зміна черговості погашення заборгованості за кредитним договором не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителів, оскільки сума кредиту, процентна ставка, період нарахування процентів, кінцевий строк повернення кредиту залишилися такими самими, за які поручителі погодилися забезпечувати виконання кредитного зобов`язання. Щодо комісії за відкриття поточного рахунку, то зазначена комісія відповідно до пункту 6 додаткового договору № 1 встановлена тарифами банку, а не вводиться додатково відповідно до додаткового договору № 1.
Під час нового розгляду Полтавський апеляційний суд постановою від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, який діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3, задовольнив частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року змінив, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 7214/25/06-N, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк", з 637 523,50 грн до 80 176,50 грн.
В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року залишив без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що з травня 2014 року позичальник ОСОБА_5 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала та на час пред`явлення позивачем вимоги до її поручителів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 серпня 2015 року щодо щомісячних зобов`язань боржника, які виникли до 28 лютого 2015 року, в сумі 1 159,60 дол. США простроченої заборгованості за кредитом та 3 062,94 дол. США процентів порука відповідачів припинилася.
Крім того, суд врахував, що 12 лютого 2019 року позивач як іпотекодержатель належного боржникові нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 задовольнив свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, набувши вказану квартиру у власність за ціною 557 347,00 грн, внаслідок чого заборгованість боржника за кредитним договором від 29 листопада 2006 року зменшилася на вказану суму.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
03 липня 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" про стягнення заборгованості та закрити в цій частині провадження у справі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а також без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 756/31271/15, від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16, від 27 лютого 2019 року в справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 204/7148/16, від 16 жовтня 2019 року в справі № 337/7391/13, від 20 листопада 2020 року в справі № 295/795/19, від 17 лютого 2021 року в справі № 754/5275/16, від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, стягуючи з відповідачів заборгованість за кредитним договором, суди не врахували те, що банк звернув стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов`язання за кредитним договором, у позасудовому порядку на підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2019 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 6488. У зв`язку з чим заявник вважає, що за правилами частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" усі наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду м. Харкова.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
29 листопада 2006 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 7214/25/06-N, за умовами якого ВАТ "Кредитпромбанк", реорганізоване в ПАТ "Кредитпромбанк", надало ОСОБА_6 кредит у розмірі 40 500,00 дол. США на купівлю нерухомості зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних та комісії у розмірі 18,5 % строком до 10 листопада 2031 року (т. 1, а. с. 7-12).
Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4 кредитного договору від 29 листопада 2006 року позичальник зобов`язаний, починаючи з січня 2007 року, щомісяця до 10 числа кожного календарного місяця включно частково погашати заборгованість за кредитом у розмірі 120,40 дол. США на рахунок, вказаний у пункті 2.2 цього договору, шляхом внесення готівкою чи перерахуванням зі свого поточного рахунку.
29 листопада 2006 року з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором укладено: окремі договори поруки № 7214/25.1/06-N-П та № 7214/25.2/06-N-П, згідно з якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поручилися перед ПАТ "Кредитпромбанк" за виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором, якими встановлений обов`язок поручителів відповідати солідарно перед кредитором за невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі (т. 1, а. с. 18-23).
Також на забезпечення зобов`язань за кредитним договором позичальник передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м (т. 5, а. с. 86-91).
08 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_5 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до умов якого сторони погодили порядок погашення заборгованості у певній послідовності (т. 1, а. с. 13-15).
08 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_5 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до умов якого замінена адреса реєстрації боржника, преамбула та розділ "Юридичні реквізити сторін" кредитного договору викладені в новій редакції (т. 1, а. с. 16, 17).
26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ "Кредитпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінило ПАТ "Кредитпромбанк" як кредитора у зобов`язаннях, зокрема за кредитним договором, укладеним 29 листопада 2006 року з ОСОБА_5, та за договорами, укладеними на його забезпечення (т. 1, а. с. 35-37).
Своїх зобов`язань за кредитним договором боржник не виконала, допустила заборгованість перед банком, яка станом на 28 липня 2015 року становила 637 523,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 539 787,61 грн, заборгованість за відсотками - 97 735,89 грн.
Відповідно до досудових вимог від 26 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" повідомило поручителів: ОСОБА_1 і ОСОБА_8 про наявність простроченої (поточної) заборгованості за кредитним договором, укладеним 29 листопада 2006 року з ОСОБА_5, яка станом на 28 липня 2015 року становила 5 921,68 дол. США та вимагало сплатити зазначену заборгованість. Також поручителі були попереджені, що у разі незадоволення цієї вимоги банк вчинятиме виконавчий напис нотаріуса або звертатись до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 28 липня 2015 року становить 28 896,54 дол. США (т. 1, а. с. 31, 32).
Під час судового розгляду цього спору про стягнення кредитної заборгованості позивач як іпотекодержатель у позасудовому порядку набув право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру за ціною 557 347,00 грн, яку в подальшому відчужив.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.