ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 535/333/23
провадження № 51-1218км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022170010000434, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Блидні Полонського району Хмельницької області та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Котелевського районного суду Полтавської області від 12 червня 2023 рокуОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; арешту майна; речових доказів; процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом у військовому званні "старший солдат" на посаді старшого оператора 1 протитанкового відділення протитанкового взводу військової частини НОМЕР_1, у підпорядкуванні командира протитанкового взводу цієї частини - лейтенанта ОСОБА_8, 11 грудня 2022 року приблизно о 19:25, перебуваючи на території тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2, в умовах воєнного стану, порушуючи вимоги статей 65, 68 Конституції України, статей 1, 2, 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", положення військової присяги, статей 11, 16, 28 - 31, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, отримавши усне зауваження від командира ОСОБА_8 стосовно порядку несення військової служби і будучи невдоволеним організацією ОСОБА_8 проходження військової служби, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, тримаючи в руках ввірений йому автомат АК-74 із серійним номером НОМЕР_2, умисно здійснив не менше трьох пострілів у тулуб командира, від яких останній утратив рівновагу та впав на підлогу.
Далі ОСОБА_7, бажаючи довести свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя ОСОБА_8, тримаючи в руках вказаний вище автомат, направив його на потерпілого, який лежав на спині, і здійснив ще не менше трьох пострілів у тулуб, заподіявши таким чином потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючих наскрізних вогнепальних поранень тулуба з ушкодженням кісток скелета.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 18:45 ОСОБА_8 помер у лікарні від шоку, який розвинувся в нього від наведених вище вогнепальних поранень.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
Захисник ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів захисника зводиться до незгоди з кваліфікацією діяння ОСОБА_7 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Захисник стверджує, що відповідальність за вказаною нормою настає в разі, якщо потерпілий був вбитий у зв`язку з його законними діями, а коли підставою для вбивства були протиправні дії потерпілого (зловживання владою, перевищення службових повноважень), то це виключає кваліфікацію за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Водночас, на переконання ОСОБА_6, суди попередніх інстанцій, кваліфікуючи діяння підзахисного як вбивство особи у зв`язку з виконанням цією особою службового або громадського обов`язку, не надали жодної оцінки неправомірності дій потерпілого, що передували його вбивству.
Захисник вважає, що потерпілий як командир, заподіявши привселюдно удар в обличчя ОСОБА_7, порушив низку норм чинного законодавства і своїми діями принизив честь та гідність засудженого, однак цей факт суди залишили поза увагою.
Також захисник зазначає, що апеляційний суд не врахував повною мірою обставин, які пом`якшують покарання засудженому, а саме з`явлення із зізнанням, щирого каяття або активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільного відшкодування завданого збитку та вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а постановлену щодо ОСОБА_7 ухвалу апеляційного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану захисником касаційну скаргу в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За статтею 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зважаючи на це, Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи, якими захисник оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Стосовно кваліфікації інкримінованого ОСОБА_7 діяння
Верховний Суд відзначає, що сторона захисту не заперечує того факту, що ОСОБА_7 під час проходження служби, будучи в підпорядкуванні ОСОБА_8, у місці та в час, установлені судами, здійснив у потерпілого постріли з автомата, заподіявши йому смертельні ушкодження.
Захисник стверджує, що вчинене ОСОБА_7 діяння не підлягає кваліфікації як вбивство потерпілого у зв`язку з виконанням ним службового обов`язку, оскільки, на її думку, постріли засуджений здійснив через протиправну поведінку потерпілого, що виключає відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Суд вважає ці доводи захисника непереконливими.
Так, відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв`язку з виконанням цією особою службового або громадського обов`язку настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв`язку з виконанням ним зазначеного обов`язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов`язків до вбивства.
Виконання службового обов`язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов`язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, припинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).
Отже, для встановлення в діянні особи складу злочину, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, суд повинен установити суб`єктивну сторону злочину, яка полягає в розумінні обвинуваченим того, що він вчиняє злочин саме проти потерпілого, якому притаманні спеціальні ознаки, - особи у зв`язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов`язку.
У справі суди попередніх інстанцій з`ясували, що ОСОБА_7, будучи військовослужбовцем, підпорядкованим командиру ОСОБА_8, під приводом того, що йому необхідно заправити свій автомобіль, разом з іншим військовослужбовцем ОСОБА_9 відлучилися з місця розташування військової частини на заправну станцію, про що не повідомили свого командира. Перебуваючи поза межами військової частини, ОСОБА_7 і ОСОБА_9 у місцевому кафе вживали алкогольні напої. ОСОБА_8, дізнавшись про залишення військовослужбовцями військової частини, зателефонував ОСОБА_7, попередив, що оформить йому самовільне залишення військової частини, та наказав повернутися до місця їх розташування. Повернувшись до військової частини, ОСОБА_7 не повідомив командира про це і перебував в актовій залі. Коли ОСОБА_8 побачив, що ОСОБА_7 і ОСОБА_9, які повернулися до військової частини, перебувають у стані алкогольного сп`яніння, зробив їм стосовно цього зауваження. ОСОБА_9 взяв до уваги зауваження і пішов спати, а ОСОБА_7 вступив із командиром у суперечку, під час якої останній вдарив засудженого рукою по обличчю, у свою чергу ОСОБА_7 намагався завдати командиру удару ногою, однак його відтягнули військовослужбовці. Далі, ОСОБА_7 вийшов на вулицю та через декілька хвилин повернувся і запитав у військовослужбовців, "де той кримський командир". Коли ОСОБА_8 почав підходити до ОСОБА_7, останній навів на нього автомат і здійснив постріли.
Таким чином, не викликає сумніву той факт, що засуджений не міг не розуміти, що вчиняє злочин проти потерпілого з відповідним статусом, обумовленим відносинами, що забезпечують дотримання порядку несення військової служби - свого командира, у підпорядкуванні якого він перебував.