ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 199/6991/21
провадження № 61-1717св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, виселення.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2009 року у справі № 2-297/09 належить квартира АДРЕСА_1 . На момент реєстрації за нею права власності у вказаній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі, які вселилися у квартиру зі згоди попереднього власника квартири.
Вказувала, що згоди на проживання відповідачів у вказаній квартирі, які не є членами її сім`ї, вона не надавала, на неодноразові прохання звільнити квартиру відповідачі не реагують. Вказаними діями відповідачі обмежують її право на користування та розпорядження власним майном.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, виселити відповідачів із вказаної квартири.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 . У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що інтереси позивачки, як власника квартири, перевищують інтереси відповідачів, в яких припинилися правові підстави користуватися чужим майном. Крім того, судом враховано, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, а відповідачі у справі є членами однієї сім`ї, тому права позивачки підлягають захисту.
Суд також зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є необґрунтованими та недоведеними, оскільки відповідно до статей 71, 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відбувається внаслідок відсутності цієї особи за місцем проживання понад встановлені строки. Разом з тим, за встановленими у справі обставинами, відповідачі з 1999 року проживають у спірній квартирі, а тому законні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відсутні, виселення відповідачів із спірного житлового приміщення є достатнім способом захисту прав позивачки.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-7179св23).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть із ним спільне господарство, усунення перешкод у здійсненні ним свого права власності. Встановивши, що з квітня 2009 року позивачка є одноосібним власником спірної квартири, якою без відповідних правових підстав користуються відповідачі, які не є членами сім`ї позивачки та у добровільному порядку на її вимогу не звільняють вказане приміщення, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про усунення позивачці перешкод у користування належним її майном шляхом виселення відповідачів із вказаного житлового приміщення.
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, а відповідачі у справі є членами однієї сім`ї, тому права позивачки підлягають захисту відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Таким чином, виселення відповідачів зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки не призведе до позбавлення житла останніх.
Апеляційний суд послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції, здійснивши аналіз справедливого балансу інтересів сторін та пропорційності між виселенням відповідачів й захистом прав позивачки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Крім того, просив у частині вимог до ОСОБА_4 закрити провадження у справі.
Інші учасники справи судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська. Клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, а тому дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Суди не врахували, що позбавлення права на житло має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивачки та не покладати надмірний тягар для відповідачів. Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є єдиною і безумовною підставою для виселення членів сім`ї колишнього власника цього нерухомого майна. Суди попередніх інстанцій не врахували, що спірна квартира є єдиним житлом для відповідачів з 1999 року, до якої вони вселилися та зареєструвалися зі згоди попереднього власника. Вказана квартира підтримується відповідачами у належному та доглянутому стані, своєчасно сплачуються комунальні послуги. Отже, відсутні підстави вважати, що відповідачі самоправно вселилися до спірного житлового приміщення. При цьому позивачка забезпечена власним житлом. Судові рішення про виселення відповідачів (двох людей похилого віку (69 і 71 років), а також матері з двома неповнолітніми дітьми) у контексті пропорційності застосування такого заходу не було оцінено судами з урахуванням порушеного права відповідачів на житло, внаслідок чого вони можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченками, оскільки у разі виселення, вони в силу свого майнового стану, будуть неспроможні забезпечити себе власним житлом.
У суді першої інстанції представник відповідачів зазначив, що спору між позивачкою та ОСОБА_4 не існує, оскільки останній створив власну сім`ю і з 2007 року не проживає у спірній квартирі. Проте суд першої інстанції проігнорував вказану обставину. В апеляційній скарзі було заявлено клопотання про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю предмета спору та надано документи, які підтверджують факт його проживання окремою сім`єю. Апеляційний суд відхилив зазначене клопотання про закриття провадження у справі щодо відповідача - ОСОБА_4 та зазначив, що вказане клопотання суд відхиляє як безпідставне, враховуюче, що при наявності рішення суду про виселення особи з певного житлового приміщення органом реєстрації здійснюється зняття з реєстраційного обліку в позасудовому порядку. Отже, незважаючи на відсутність вимоги про зняття з реєстраційного обліку відповідачів, апеляційний суд в обґрунтування відмови у задоволенні клопотання, навів положення порядку проведення реєстрації та зняття з реєстрації, які визначенні Правилами реєстрації місця проживання, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207. Отже, суди попередніх інстанцій не врахували відсутність предмету спору відносно ОСОБА_4 та не закрили провадження у справі у відповідній частині, ухваливши рішення про виселення особи, яка фактично не проживає у квартирі.
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги ту обставину, що у спірній квартирі проживають та зареєстровані неповнолітні фізичні особи: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є дітьми ОСОБА_5, виселення якої фактично означає виселення її неповнолітніх дітей. Суди не залучили до участі у справі орган опіки та піклування.
Апеляційний суд не виконав вимоги статті 417 ЦПК України про те, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, оскільки не перевірив наявність на праві власності та/або на праві користування відповідачів іншого житла, отже не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору.
Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та прецедентну практику ЄСПЛ.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Апеляційний суд вірно вказав, що наявність у члена сім`ї власника квартири права користування жилим приміщенням нарівні з власником свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника, а отже, з припиненням права власності у особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Таким чином, позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном на підставі положення статті 391 ЦК України у будь-який час.
Проживання відповідачів у квартирі, належній ОСОБА_1 на праві приватної власності, обмежує права останньої у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла їх мати - ОСОБА_10, якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2009 року у справі № 2-297/09 за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 6-7).
22 липня 2019 року ОСОБА_1 зареєстровала право власності на вказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а. с. 9).
Згідно з довідкою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Малиновського, 10" від 19 грудня 2016 року № 77/16 у квартирі АДРЕСА_1 з 15 червня 1999 року зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, її чоловік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, її син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, її дочка - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, та онуки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований з 12 грудня 2008 року), та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована з 13 грудня 2016 року) (т. 1, а. с. 8, 53).
Згоду на вселення відповідачів та їх реєстрацію у спірній квартирі у 1999 році надала попередній власник квартири - ОСОБА_10 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 лютого 2022 року, ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 107).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.