ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 569/6239/22
провадження № 61-17664св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа -Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк Катерини Юріївни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Кучиної Н. Г., постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року і додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, прийняті у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 листопада 2011 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року у справі № 569/5047/18. У шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом із нею.
Вказувала на те, що відповідач, окрім сплати аліментів, жодним чином не приймає участь у вихованні дитини, не бажає бачитися з дитиною, попри те, що розпорядженням Рівненського міського голови визначено спосіб побачення відповідача з дитиною.
Вказувала на те, що передача відповідачу дитини для постійного проживання є недопустимою, оскільки негативно відобразиться на морально-психологічному стані дитини. У випадку постійного проживання з відповідачем їхня спільна дитина не матиме належного виховання, догляду та розвитку, а тому в інтересах дитини необхідно визначити її місце проживання разом із нею.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із нею.
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив визначити місце проживання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним за місцем його проживання.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2023 рокувідмовлено ОСОБА_2 у поновленні процесуального строку на подання зустрічного позову.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визначення місця проживання дитини повернуто заявнику.
Роз`яснено ОСОБА_2 його право на звернення до суду в загальному порядку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1 .
Роз`яснено сторонам частину третю статті 157 СК України та попереджено ОСОБА_1 про неприпустимість вчинення перешкод спілкуванню батька ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 .
Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К. Ю. залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2023 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, висновок органу опіки та піклування, беручи до уваги вік дитини, думку дитини, висловлену у судовому засіданні, особисту прихильність дитини до матері, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Оспанова Р. О. про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 600,00 грн понесених нею витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка у суді апеляційної інстанції понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 600,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Воронюк К. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не роз`яснив відповідачу, який є іноземцем і не розуміє в достатній мірі українську мову, його право скористатися під час судового розгляду послугами перекладача, який володіє його рідною мовою, в результаті чого відповідач не встиг подати зустрічний позов у строки, встановлені законодавством, але бажав та бажає, щоб їхня спільна дочка проживала разом із ним. Відповідач в силу своєї юридичної необізнаності не знав, що він має право на залучення перекладача, а суд не виявив ініціативу щодо його залучення.
Суд апеляційної інстанції, незважаючи на те, що представник відповідача заявив письмове клопотання про залучення перекладача, не залучив до судових засідань перекладача, у зв`язку з цим відповідач не мав змоги прийняти участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Також суд першої інстанції безпідставно долучив до матеріалів справи докази, які не мають відношення до справи про визначення місця проживання дитини.
Суди попередніх інстанцій не врахували, щопозивачка не виконує розпорядження Рівненського міського голови № 60 від 15 лютого 2019 року "Про визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї", не дозволяє відповідачу бачитись з дочкою, підтримувати контакт з дитиною, розмовляти по телефону, проводити спільно вільний час, адже дитина знаходиться під її постійним силовим контролем.
Перешкоджання позивачкою участі відповідача у вихованні їх спільної дочки призводить до втрати між ними сталого емоційного зв`язку, розвитку їх стосунків як батька та дочки та позбавляє дитину належної опіки і виховання з боку батька, порушує право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідач побоюється, що перешкоджання йому позивачкою у побаченнях із дитиною в подальшому призведе до того, що їхня спільна дитини не буде сприймати його як рідного батька, та втратить з ним емоційний та родинний зв`язок.
Підставами касаційного оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21)ю
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Воронюк К. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати додаткову постанову апеляційного суду та відмовити у задоволенні заяви позивачки про ухвалення додаткового рішення у справі
Касаційна скарга мотивована тим, щозаявлений позивачкою розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 600,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт у суді апеляційної інстанції. Знаючи про складне матеріальне становище відповідача, позивачка через свого представника умисно заявила надто великий розмір витрат на професійну правничу допомогу.
У своєму клопотанні від 13 грудня 2023 року про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказував на те, що Рівненським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідача визнано суб`єктом права на безоплатну правову допомогу та видано доручення на надання безоплатні вторинної правової допомоги у справі № 569/6239/22. Відповідач звернувся до центру надання безоплатної вторинної правової допомоги, оскільки його майновий стан наразі не дозволяє скористатися послугами приватного адвоката та сплатити вартість його послуг, на що апеляційний суд уваги не звернув.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оспанов Р. О. подав відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К. Ю. на додаткову постановуапеляційного суду, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення без змін як такі, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Також у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Оспанов Р. О. просив стягнути з відповідача на користь позивачки документально підтверджені судові витрати, понесені нею під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, на підтвердження який надав розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, копію акта № 2 від 19 лютого 2024 року, ордер про надання правової допомоги та докази направлення відзиву на касаційну скаргу учасникам справи.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К. Ю. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К. Ю. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К. Ю. на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року у справі № 569/5047/18 розірвано шлюб між сторонами. Після розірвання шлюбу позивачці відновлено дошлюбне прізвище " ОСОБА_1".
Розпорядженням Рівненського міського голови від 15 лютого 2019 року № 160-р "Про визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї" визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановивши можливість побачень з дочкою: двічі на тиждень у середу та четвер з 17:00 год. до 20:00 год.; двічі на місяць через тиждень у суботу або неділю; щороку на наступний день після дня народження дочки; в день народження батька та щороку на другий день державних свят за домовленістю з матір`ю дитини.
05 травня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрований шлюб. Прізвище позивачки після реєстрації шлюбу " ОСОБА_1".
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-4142 від 09 грудня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, враховуючи інтереси дитини, комісія як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради прийняла рішення про доцільність визначення місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1 .
У вказаному висновку органу опіки та піклування зазначено, що дочка сторін ОСОБА_3 зареєстрована та проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.
Відповідно до оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1, наданої Рівненським міським центром соціальних служб, не виявлено складних життєвих обставин в сім`ї.
Батько дитини - ОСОБА_2 відмовився надати можливість обстеження умов його проживання та здійснити оцінку потреб сім`ї.
Могаддамі ОСОБА_3 навчається в Рівненському ліцеї № 12 Рівненської міської ради. Мама дівчинки постійно підтримує зв`язок із класним керівником, цікавиться шкільним життям дитини, систематично відвідує батьківські збори. Тато цікавиться шкільним життям дитини. Інформацію щодо вивчення соціальної пристосованості ОСОБА_3, сфери її міжособистісних та сприйняття внутрішньосімейних відносин з точки зору дитини, навчальний заклад надати не зміг, у зв`язку із відмовою тата ОСОБА_2 на обстеження дівчинки.
У бесіді ОСОБА_3 пояснила, що хоче проживати разом із мамою.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та має дохід, що підтверджується копією податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2021 рік.
ОСОБА_2 як учасник ТОВ "Євро Нутрішн Груп" володіє 100 % статутного капіталу товариства.
У судовому засіданні суду першої інстанції дитина сторін ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у присутності психолога ОСОБА_9 висловила бажання проживати з матір`ю.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено наступне: "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".