ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 622/1061/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі
за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради
до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,
2) ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні другого відповідача - Селянське фермерське господарство "Цилюрик",
про визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування реєстрації та повернення ділянки.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Валевач М. М. та представник ОСОБА_1 - Халабурдін С. В.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У вересні 2021 року керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства у Харківській області) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) в якій просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 № 3565-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 5322655100:002:0911, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради (далі - наказ № 3565-СГ);
- визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015 з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1, скасувати його державну реєстрацію (далі - договір оренди від 14.01.2015);
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.
1.2. На обґрунтування позовної заяви зазначено, що спірний наказ № 3565-СГ прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема положень Закону України "Про фермерське господарство".
Прокурор наголошував, що при зверненні ОСОБА_1 із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства не надано документа на підтвердження наявності у нього аграрної освіти, не підтверджено наявність необхідної матеріально-технічної бази для обробітку землі, не зазначено дані про членів сім`ї. Також із часу укладення спірного договору оренди від 14.01.2015 до часу подачі позову фермерське господарство не створене, проте ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в суборенду Селянському фермерському господарству "Цилюрик" (далі - СФГ "Цилюрик"), яке було засновано ним же 23.01.1998, а передача земельної ділянки в суборенду здійснена ним як фізичною особою, що є порушення положенням статті 14 Закону України "Про фермерське господарство".
Прокурор також звертав увагу на те, що раніше ОСОБА_1 у приватну власність надавалася земельна ділянка Золочівською селищною радою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та у користування СФГ "Цилюрик" для створення і ведення фермерського господарства. Таким чином, дії ОСОБА_1 щодо отримання спірної земельної ділянки спрямовані на розширення земельного банку СФГ "Цилюрик" за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів, а тому ОСОБА_1 не мав жодних намірів створювати фермерське господарство та використовувати землі за призначенням. Таким чином, спірний наказ № 3565-СГ та договір оренди від 14.01.2015 підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню власникові.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом СФГ "Цилюрик", яке засновано та зареєстровано 23.01.1998.
Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 15.10.2014 № 2712-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок, зокрема 71,0000 га (з них земельна ділянка № 1 - 50,0 га, земельна ділянка № 2 - 8,0 га, земельна ділянка № 3 - 13,0 га), за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.
Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 № 3565-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" затверджено розроблений ФОП Фроловим В. О. "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області".
ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно з КВЦПЗ-01.02) строком на 49 років.
14.01.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, після укладання договору оренди від 14.01.2015 громадянин ОСОБА_1 . фермерське господарство не створював.
У подальшому відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі договору суборенди від 29.01.2015 передав в суборенду СФГ "Цилюрик" земельну ділянку, отриману в оренду на підставі договору оренди від 14.01.2015.
Матеріалами справи також підтверджено, що за ОСОБА_1 в органах Державної фіскальної служби обліковується три договори оренди земельних ділянок площами 80 га, 13 га та 8 га.
У користуванні СФГ "Цилюрик" також перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серія ХР-13-00-000879, виданого ОСОБА_2 згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.
Рішенням ХІІ сесії VІІІ скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30.10.2018 № 1941 вирішено прийняти 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які відповідно до даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади, загальною площею 8167,6480 га, зокрема і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га, згідно з додатком до цього наказу.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 26.12.2022 у справі № 622/1061/21 у задоволенні позову відмовлено.
3.2. Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.06.2023 рішення Диканського районного суду Полтавської області від 26.12.2022 скасоване, а провадження у справі - закрито.
3.3. 24.07.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява Прокурора про передачу справи за встановленою юрисдикцією.
3.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2023 відкрито провадження у справі № 622/1061/21 та залучено СФГ "Цилюрик" до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ОСОБА_1 .
3.5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 622/1061/21 (суддя Прохоров С. А.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 ( Тихий П. В. - головуючий, судді: Плахов О. В., Терещенко О. І.), у позові відмовлено повністю у зв`язку зі спливом позовної давності.
3.6. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимог Прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи. Проте суди зазначили, що зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що Прокурор знав про існування раніше поданих позовних заяв до інших судів, що описується у змісті позовної заяви. Тобто станом на червень 2018 року Прокурор був обізнаний про існування порушень у спірних правовідносинах. Крім того, суди вказали, що держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини саме із часу прийняття спірного наказу № 3565-СГ та укладення договору оренди від 14.01.2015, проте даний позов подано Прокурором лише у вересні 2021 року, тобто через 7 років з моменту прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди. Відтак, суди вказали, що Прокурором пропущено строк для звернення до суду із даним позовом. Поважних причин на поновлення вказаного строку Прокурором не зазначено та судом не встановлено. За таких обставин суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову Прокурора у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 622/1061/21, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою, в якій просить:
- передати справу № 622/1061/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, адже справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;
- скасувати постанову та рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди від 14.01.2015, скасування його державної реєстрації та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку до комунальної власності Золочівської селищної ради, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити; визнати недійсним договір оренди від 14.01.2015 та скасувати його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради; в іншій частині рішення та постанову залишити без змін.
4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій застосовано положення:
статей 261, 267, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц;
частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 та постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23;
статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України стосовно принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20;
статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20;
статті 391 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.
У контексті наведених доводів скаржник вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди від 14.01.2015 є оспорюваним правочином, оскільки обставини, із якими пов`язується недійсність зазначеного правочину в силу закону, характеризує його як нікчемний правочин із усіма наступними юридичними наслідками.
У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Таким чином, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірний договір оренди від 14.01.2015 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України.
Відповідно застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, перебіг якої за змістом частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, суди попередніх інстанцій не визначили зміст (правову природу прав та обов`язків тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та не застосували норми права, а саме положення статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Позов Прокурора про повернення земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним, а тому, на думку скаржника, позовна давність не підлягала застосуванню.
4.4. Скаржник також наголошує, що зазначена справа містить виключну правову проблему і передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Питання про нікчемність договорів оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, яка надавалась в оренду для ведення фермерського господарства у позаконкурентний спосіб, вирішено у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20. Проте у ряді випадків Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріальною і процесуального права в аналогічних правовідносинах (постанови Верховною Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 06.06.2023 у справі № 922/3120/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 19.09.2023 у справі № 917/724/21, від 20.02.2024 у справі № 922/3953/21 тощо стверджує про існування між сторонами договірних правовідносин і фактично застосовує такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним (стаття 215 ЦК України) та в подальшому за наслідками розгляду заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності застосовує до вимог Прокурора позовну давність.
Таким чином, на думку скаржника, очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального права, а саме статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України, частини 2 статті 215, частини 2 статті 228, статей 261, 267, 391 ЦК України з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, враховуючи, що юридична визначеність норми права є основною умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
Вирішенню підлягає питання щодо ефективного способу захисту порушеного права власності держави (його складових - права користування та розпорядження) на відповідну земельну ділянку, не пов`язаного з позбавленням титульного володіння, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим наслідкам, стосовно випадків користування особами, що раніше нібито набули право користування такою земельною ділянкою під видом її отримання для ведення фермерського господарства, але за відсутності у так званого орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору):
- набуття особою права оренди на земельну ділянку нібито для ведення фермерського господарства за відсутності підстави, визначеної частиною 2 статті 134 ЗК України (за відсутності рішень уповноважених органів щодо розпорядження земельною ділянкою у визначений законом спосіб);
- правової кваліфікації правочину, укладеного за наслідками таких діянь, вчинених з метою отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, як такого, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності;
- права власника земельної ділянки (держави/територіальної громади) вимагати усунення перешкод у користуванні належним йому майном.
4.5. ГУ Держземагенства у Харківській області у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін.
4.6. ОСОБА_1 у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін.
4.7. 16.05.2024 ГУ Держземагенства у Харківській області надало на адресу суду клопотання, в якому просило провести судове засідання за відсутності його представника.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене та те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 14.01.2015, скасування його державної реєстрації та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку до комунальної власності Золочівської селищної ради, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.
5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради, зокрема, про визнання недійсними договору оренди від 14.01.2015, скасування його державної реєстрації та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 5322655100:002:0911, площею 8,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.
5.3. Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені скаржником у тексті касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є визначення належного способу захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, а саме чи є спірній договір оренди від 14.01.2015 оспорюваним правочином або нікчемним, недійсність якого встановлена законом.
Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
У статті 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).