ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 913/567/19(913/322/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В. В. - головуючого, Жукова С. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - Бурка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024
у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.
та ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023
суддя Яресько Б.В.
у справі № 913/567/19 (913/322/23)
за позовом Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання"
про стягнення податкового боргу
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання",-
ВСТАНОВИВ:
1. В провадженні Господарського суду Луганської області перебуває справа № 913/567/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання".
2. Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося в Господарський суд Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про стягнення податкового боргу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено самостійно задекларованих сум грошового зобов`язання, а саме податок на додану вартість у розмірі 14 049 773,69 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд роз`яснив позивачу в ухвалі, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства за відповідною територіальною підсудністю.
4. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 залишено без змін.
Рух касаційної скарги
6. 12.02.2024 Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23), що підтверджується відтиском календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області у справі № 913/567/19 (913/322/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Жукова С. В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024.
8. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2024 касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23) залишити без руху; надано строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі; роз`яснено скаржнику, що у разу невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
9. 28.03.2024 ухвалою Верховного Суду продовжено Головному управлінню Державної податкової служби у Вінницькій області строк на усунення недоліків касаційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23) та надано Головному управлінню Державної податкової служби у Запорізькій області строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.
10. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.04.2024 від Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено копію документу (платіжна інструкція № 518 від 22.03.2024), що підтверджує доплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23).
11. Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 913/567/19 (913/322/23) за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023; призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 21.05.2024 о 10:00 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
12. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Головне управління ДПС у Вінницькій області подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції.
13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
13.1 Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
13.2 Судами попередніх інстанцій не враховано юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19.
14. Представник скаржника в судовому засіданні 21.05.2024 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
15. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
19. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
19.1 Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про стягнення податкового боргу.
19.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено самостійно задекларованих сум грошового зобов`язання, а саме податок на додану вартість у розмірі 14 049 773,69 грн.
19.3 Таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача податковий борг в сумі 14 049 773,69 грн.
20. Аргументи скаржника (пункти 13.1, 13.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
21. Згідно частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
22. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
23. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
24. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
25. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
26. Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
27. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
28. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
29. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
30. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
31. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
32. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
33. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
34. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
35. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
36. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
37. Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.
38. Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:
- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;
- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,
- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
39. Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
40. Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.
41. Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
42. Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.
43. Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).