ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2024 року
м. Київ
справа № 607/16232/22
провадження № 61-3677св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Салій Олесь Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кавійчик Віта Петрівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року у складі судді Герчаківської О. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костіва О. З., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про утримання дітей недійсним.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 13 серпня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про утримання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960. Відповідно до умов договору спільні діти позивача та відповідачки, а саме: дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживають з матір`ю у будинку на АДРЕСА_1 . Право власності на цей будинок зареєстровано за ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_1 зобов`язується надавати матері дітей ОСОБА_2 на утримання дітей грошові кошти у твердій грошові у сумі у розмірі 23 000,00 грн щомісячно, з розрахунку 300 доларів США на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття.
Також ОСОБА_1 зобов`язується брати участь у додаткових витратах на дітей, а саме: надавати грошові кошти на придбання для дітей одягу та взуття; надавати грошові кошти, необхідні для поїздок дітей на екскурсії Україною та іншими країнами, які заплановано школою, де навчаються діти; надавати грошові кошти на оплату вартості навчання дітей у гуртках, спортивних секціях, музичних школах, забезпечувати дітям планове та позапланове медичне обстеження та у разі потреби лікування, забезпечити відшкодування вартості комунальних послуг, послуг няні та прибиральниці. Забезпечити, у разі необхідності, дітей автомобільним транспортом для можливості відвідувати ними гуртки та інші заходи, пов`язані із всебічним розвитком дітей. Самостійно сплачувати податки, пов`язані з володінням будинку на АДРЕСА_1 .
Вважав, що такий договір є фіктивним, оскільки відповідачка здійснювала на нього психологічний тиск, маніпулюючи дітьми, забороняючи батькові з ними бачитися і спілкуватися. Саме під впливом відповідачки він погодився укласти договір на її умовах. Як випливає з довідки про доходи від 21 жовтня 2022 року № ДНО00000012, виданої ПП "Дружба Нафтопродукт" на день укладення договору про утримання, він отримував заробітну плату в розмірі 13 754,48 грн та його дохід був значно меншим, ніж ціна договору, що свідчить про те, що укладений договір не міг виконуватися і відповідно укладався без настання реальних наслідків.
На підставі наведеного, просив визнати недійсним договір про утримання дітей, укладений 13 серпня 2019 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960.
30 січня 2023 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за утримання дітей, неустойки за несвоєчасну сплату аліментів.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви вказала, що ОСОБА_1 виконував взяті на себе грошові зобов`язання за спірним договором лише частково, у зв`язку з чим у нього виник борг перед ОСОБА_2 . Зазначала, що на виконання умов договору ОСОБА_1 надавав ОСОБА_2 грошові кошти не готівкою, а шляхом безготівкового переказу на карту ОСОБА_2, що підтверджується квитанціями Приватбанку. Факт того, що платежі здійснювалися позивачем саме на утримання спільних дітей, підтверджується листуванням позивача та відповідачки у месенджері Viber.
Грошових коштів у встановленому договором розмірі в сумі 23 000,00 грн, із розрахунку 300 доларів США на кожну дитину, готівкою ОСОБА_1 в повному обсязі не надавав, тому, із врахуванням часткового виконання ОСОБА_1 своїх грошових зобов`язань щодо утримання дітей, розмір заборгованості за договором станом на сьогодні становить 35 646,49 доларів США.
Вказувала, що загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: E = (A1 ? 1% x Q1) + (A2 ? 1% x Q2) +.........(An x 1% x Qn), де: Е - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; Аn - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Згідно з розрахунком сума пені за несвоєчасну сплату аліментів перевищила розмір заборгованості, оскільки станом на 05 січня 2021 року пеня вже дорівнювала 35 732,76 доларів США.
На підставі зазначеного, просила задовольнити зустрічний позов.
Протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 30 січня 2023 року, на підставі заяви представника відповідачки до участі у справі залучено приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Салія О. В. як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Протокольною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 27 квітня 2023 року, суд прийняв зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1960, у розмірі 644 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 6 440,00 грн судового збору.
У задоволенні інших вимог зустрічного позову відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання договору про утримання дітей недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів ознак фіктивності договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, тобто, укладаючи договір, його сторони не бажали виникнення, зміни, припинення цивільних прав і обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання умов договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, виникла заборгованість зі сплати аліментів у сумі 644 000,00 грн.
Визначаючи такий розмір заборгованості, суд виходив не з розрахунку сторони відповідачки (позивачки за зустрічним позовом), а з матеріалів справи та встановлених у судовому засіданні обставин. Зокрема, ОСОБА_2 розмір заборгованості почала обраховувати із 05 вересня 2019 року, проте у судовому засіданні визнала, що упродовж року ОСОБА_1 виконував умови договору, викладені у пункті 2, що ним заперечується з огляду на заявлені первісні позовні вимоги, яким суд надав оцінку. Отже, оскільки сторона ці обставини добровільно визнала, то розрахунок виниклого боргу належить обраховувати із 05 вересня 2020 року до 05 січня 2023 року, які включають 28 повних місяців х 23 000,00 грн (щомісячний платіж) = 644 000,00 грн. Суд вважав, що стягнення суми виниклого богу має відбуватися саме у гривнях, а не в доларах США, оскільки у договорі такий еквівалент не обумовлено.
Водночас місцевий суд дійшов висновку, що на час ухвалення цього рішення у виниклому спорі заявлені ОСОБА_2 вимоги про стягнення неустойки (пені) за ухилення від сплати аліментів є передчасними, адже прийняте судом рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачки за зустрічним позовом заборгованості за договором про утримання дітей від 13 серпня 2019 року у розмірі 644 000,00 грн не набрало законної сили. Наявність винних дії ОСОБА_1 також має оцінюватися судом після набрання рішенням суду у цій справі законної сили, адже відповідач за зустрічним позовом заперечував дійсність відповідного правочину, вказував на його фіктивність.
У свою чергу апеляційний суд вказав, що висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кавійчик В. П., звернувся з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, представниця заявника посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц,від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 462/3280/17, від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц, від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16128/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також вказує, що апеляційний суд неправильно застосував статті 203, 215, 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оспорюваний договір було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та його волевиявлення не відповідало внутрішній волі і не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України. У спірних правовідносинах наявні 2 ознаки, які були підставою для визнання договору недійсним: наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин ( ОСОБА_1 змушений був укласти договір, оскільки відповідачка здійснювала на нього психологічний тиск, маніпулюючи самим важливим для батька - дітьми, забороняючи батькові з ними бачитися і спілкуватися); правочин вчинено на вкрай невигідних умовах (суд першої інстанції взагалі не дослідив змісту правочину щодо цієї підстави та не надав цьому правову оцінку. За спірним правочином лише він зобов`язаний утримувати дітей, що суперечить нормам глави 15 Сімейного кодексу України "Обов`язок матері, батька утримувати дитину та його виконання"). На день укладення договору про утримання позивач отримував заробітну плату в розмірі 13 754,48 грн, тобто дохід позивача був значно меншим, ніж сама ціна договору (розмір аліментів на кожну дитину щомісячно), не кажучи про інші витрати, передбачені договором.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 заявник зазначає, що суд не дослідив правову природу грошових коштів у розмірі 23 000,00 грн, не надав їм оцінки, з урахуванням того, що правочин укладено на утримання дітей, і встановлено під час розгляду справи, що ОСОБА_1 повністю утримує дітей та їхнє право на рівень життя, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
На думку заявника, апеляційний суд помилково не взяв до уваги пояснення позивача та посилання на практику Верховного Суду, в якій наголошено, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 від 13 березня 2024 року передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 607/16232/22 із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 607/16232/22.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що в шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися діти: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим повторно 27 січня 2023 року; ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим повторно 27 січня 2023 року; ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданим повторно 27 січня 2023 року.
05 квітня 2014 року ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2, що випливає із свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4, виданого повторно 27 січня 2023 року.
13 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для врегулювання питання щодо порядку участі батька дитини стосовно утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, укладений договір про утримання дітей про таке:
після розірвання шлюбу в суді діти продовжують проживати разом із матір`ю - ОСОБА_2 у будинку на АДРЕСА_1 (пункт 1 договору);
батько дітей - ОСОБА_1 зобов`язується надавати матері дітей ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, грошові кошти у твердій грошовій сумі у розмірі 23 000,00 грн щомісяця, з розрахунку 300 доларів США на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття (пункт 2 договору);
грошові кошти будуть надаватися готівкою ОСОБА_2 не пізніше 05 числа кожного місяця (пункт 3 договору);
ОСОБА_1 зобов`язується брати участь у додаткових витратах на дітей, а саме: надавати грошові кошти на придбання для дітей одягу та взуття, надавати грошові кошти, необхідні для поїздок дітей та екскурсії Україною та іншими країнами, які заплановано школою, де навчаються діти; надавати грошові кошти на оплату вартості навчання дітей у гуртках, спортивних секціях, музичних школах, забезпечувати дітям планове та позапланове медичне обстеження та у разі потреби - лікування; забезпечити відшкодування вартості комунальних послуг, послуг няні та прибиральниці; забезпечити, у разі необхідності, дітей автомобільним транспортом задля можливості останніх відвідувати гуртки та інші заходи, пов`язані із всебічним розвитком дітей. Самостійно сплачувати податки, що пов`язані з володінням будинку на АДРЕСА_1 (пункт 4. договору);
ОСОБА_2 зобов`язується використовувати грошові кошти лише за цільовим призначенням - на утримання дітей, а також забезпечує можливість ОСОБА_1 безперешкодно забирати дітей для спілкування та проведення спільного часу: щовівторка з 9.00 год до 23.00 год середи, а також в інтервал через тиждень - щосуботи з 9.00 год до 23.00 год неділі.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстровано у реєстрі за № 1960.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2019 року у справі № 607/13018/19 шлюб між сторонами розірвано.
Із трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 виходить, що 22 квітня 2008 року він прийнятий на посаду директора у ПП "Дружба Нафтопродукт"; 14 вересня 2021 року звільнений із вказаної посади; 01 вересня 2021 року прийнятий на посаду заступника директора за сумісництвом у Тернопільське обласне комунальне підприємство "Фірма "Тернопільавіаавтотранс"; 24 вересня 2021 року переведений на посаду заступника директора; 27 вересня 2021 року призначений виконуючим обов`язки на посаді директора.
ТОКП "Фірма "Тернопільавіаавтотранс" видано довідку про доходи № 1-141, згідно з якою дохід ОСОБА_1 за період вересень 2021 року - жовтень 2022 року становить 122 540,28 грн.
Приватним підприємством "Дружба-Нафтопродукт" (далі - ПП "Дружбанафтопродукт") видано довідку від 21 жовтня 2022 року № ДН000000012, згідно з якою дохід ОСОБА_1 за період 01 січня 2019 року - 31 грудня 2019 року становить 142 330,09 грн.
ПП "Дружба-Нафтопродукт" видано довідку від 18 листопада 2022 року, згідно з якою дохід ОСОБА_1 за період вересень 2019 року - грудень 2021 року становить 338 844,58 грн.
Згідно з квитанціями ПриватБанку ОСОБА_1 здійснював грошові перекази на рахунок ОСОБА_2 :
05 липня 2020 року - переказ на суму 3 015,08 грн (квитанція Р24А450629014C18196);
25 лютого 2021 року - переказ на суму 5 025,13 грн (квитанція Р24А992946212C33164);
28 лютого 2021 року - переказ на суму 5 025,13 грн (квитанція Р24A1000888471C8949);
06 березня 2021 року - переказ на суму 5 025,13 грн (квитанція Р24A1019295110C8705);
31 липня 2022 року - переказ на суму 2 000,00 грн (квитанція Р24А108036459D80640);
27 серпня 2022 року - переказ на суму 5 000,00 грн (квитанція Р24A201157785 39694);
01 жовтня 2022 року - переказ на суму 5 000,00 грн (квитанція Р24А328778418D57110);
08 грудня 2022 року - переказ на суму 10 000,00 грн (квитанція Р24A577477347D94404).
Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_19 суду показала, що знайома із сторонами, працювала у них із 2018 року до кінця 2022 року. Прибирала кожного дня 4-5 годин за адресою: АДРЕСА_1, у котеджі. У сторін є троє дітей 16, 12 та 9 років. ОСОБА_2 була вдома, вона - домогосподарка. ОСОБА_1 працював бізнесменом. Інших працівників не було. Кожен день свідок чула сварки, діти були з мамою. Свідку відомо, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 потім уклали договір, і ОСОБА_2 вернулася з дітьми в котедж. Свідок тільки знає, що уклали договір, а на яких умовах - не знає. Сварки були переважно за те, що ОСОБА_1 не давав гроші. Якщо немає грошей, то ОСОБА_2 казала, що діти із ним бачитися не будуть. Часом бувало, що вона не дозволяла ОСОБА_1 бачитися з дітьми. Це було і до розлучення. ОСОБА_1 пішов швидше і за кілька місяців вони розлучилися. Були випадки, коли ОСОБА_2 казала, що тато не дає грошей і немає за що їсти. ОСОБА_1 завжди був за дітьми, дзвонив, приходив, вона його не пускала в котедж. Чи давав кошти після розлучення, свідок не знає, але він все купував, оплачував гуртки. Після укладення договору також були маніпуляції, якщо не було грошей. Був період, що ОСОБА_2 хотіла переїхати до м. Львова.
Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_23 суду показав, що працює водієм у ПП "Дружбанафтопродукт". Сторін у справі знає. Із 2017 до 2019 роки їздив по відрядженнях із ОСОБА_1 як водій. Свідок знає, що сторони сварилися по телефону за дітей, що дружина не давала їх ОСОБА_1 бачитися. Водій завозив дітей до школи і забирав, возив на теніс. Із ОСОБА_2 був знайомий, бо вона їздила з дітьми в школу, коли вони були малі. ОСОБА_1 хотів забрати дітей з ночівлею, але ОСОБА_2 не давала згоди. Конфлікти були часто в телефонних розмовах, до розлучення. Свідок не був присутній особисто при конфліктах. Про укладення договору нічого невідомо. Свідок не передавав ОСОБА_2 кошти на утримання дітей. ОСОБА_1 - нормальний батько, все купляв для дітей.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсним договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.