ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Власова Ю. Л., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 21-67а15 (800/132/14) (провадження № 11-10заі24) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Конституційний Суд України, про визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді", поновлення на посаді судді Конституційного Суду України
Короткий виклад історії справи
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з позовом до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Конституційний Суд України, у якому просив:
- визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" (далі - Постанова № 775-VII) у частині дострокового припинення повноважень та звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги;
- зобов`язати Верховної Ради України поновити ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України з 24.02.2014.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке відбулось 24.02.2014, прийнято рішення про голосування з питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення (в тому числі за відсутності обговорення питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України і на засіданні профільного комітету), що, на думку позивача, суперечить положенням Регламенту Верховної Ради України.
Також позивач зазначав, що при розгляді Верховною Радою Українипитання про звільнення суддів Конституційного Суду Україниз посад порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів. Позивач вважав, що такі матеріали повинні бути надані народним депутатам України не пізніше, як за три дні до розгляду Верховної Ради України відповідного питання.
При цьому, на переконання позивача, відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги судді необхідним є висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить, на думку позивача, про порушення процедури розгляду питання звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
Крім того, позивач наголошує, що на суддів Конституційного Суду України розповсюджуються, зокрема, гарантії незалежності та недоторканності. Так, відповідно до статті 28 Закону України "Про Конституційний Суду України" судді Конституційного Суду Українине несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційного Суду Українита в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційного Суду України.
Разом з тим, на думку позивача, встановлюючи факт порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді самостійно, парламент явно перебрав на себе повноваження судової гілки влади, тим самим порушивши вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України та посягнувши на незалежність суддів і судової системи, тим більше відповідно до статті 85 Конституції України повноваження Верховної Ради України, визначені Конституцією, є вичерпними, а отже парламент не наділений конституційними повноваженнями щодо контролю та нагляду за рішеннями суддів України, у тому числі Конституційного Суду України, зокрема, й у питаннях юридичної оцінки їх рішень.
Посилався позивач і на численну міжнародну судову практику, зокрема, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) та міжнародні стандарти у сфері правосуддя, що, на його думку, свідчать про їх недотримання відповідачем під час прийняття спірної постанови. Зазначав, що відповідачем порушено принципи індивідуальної відповідальності та рівності, оскільки Верховна Рада Українине встановлювала вину кожного із суддів, про яких йдеться в спірній постанові, та звільнено тільки тих суддів, які обрані до Конституційного Суду Українипо квоті парламенту.
Тому, позивач вважав, що Постанову № 775-VII слід визнати незаконною в частині припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
Вищий адміністративний суд України постановою від 26.01.2014 відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд України постановою від 28.04.2015 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.01.2014.
12.01.2023 ЄСПЛ постановив рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine)(заяви № 27276/15 і № 33692/15), яке набуло статусу остаточного 12.04.2023.
Суд у вказаному рішенні постановив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в пункті 1 якої визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).
Суд також постановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявника на вмотивоване рішення у його справі, відповідна частина якого визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У квітні 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду України від 28.04.2015 на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 28.04.2015 в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14) задоволено частково. Постанову Верховного Суду України від 28.04.2015 та постанову Вищого адміністративного суду України від 26.01.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11.12.2023 позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови №775-VII, зобов`язання Верховної Ради України утримуватися від вчинення певних дій задовольнив частково. Визнав протиправною та нечинною Постанову №775-VII у частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді.. У решті позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції у рішенні покликаючись на міжнародні та національні правові принципи стосовно незалежності судових органів, виснував, що Верховна Рада України не дотрималася цих принципів, а саме принцип незалежності суду (судді), в тому числі незалежності під час прийняття рішень, порушення якого є недопустимим.
За висновком суду першої інстанції, Конституція України не наділяє парламент повноваженнями встановлювати факт порушення суддею Конституційного Суду України присяги судді, оскільки їх повноваження чітко перелічені у статті 85 Конституції України, тому передумовою для звільнення судді Конституційного Суду Україниза порушення присяги судді має бути ретельна перевірка факту порушення присяги суддею, та в разі підтвердження такого факту Верховною Радою України більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу могла прийняти відповідне рішення з дотриманням процедури, передбаченої Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".
При цьому, суд першої інстанції вважав, що як орган законодавчої влади Верховна Рада України мала усунути прогалину в законодавстві, визначити компетентний орган, який би був наділений повноваженнями проводити перевірку та встановлювати факт порушення присяги суддею Конституційного Суду України. На той час такою процедурою могла бути процедура, передбачена Регламентом Конституційного Суду України а відповідним органом - склад Конституційного Суду України. Разом з тим, оскаржувана Постанова № 775-VII була прийнята з метою замінити законодавчим органом суддів Конституційного Суду Українита сформувати інший склад суддів Конституційного Суду України.
Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що частиною третьою статті 28 Закону "Про Конституційний Суд України" передбачалося, що судді Конституційного Суду Українине несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді Українита в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційного Суду України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що Верховна Рада України достроково припинила повноваження та звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду Українибез додержання процедури, установленої чинним законодавством України, зокрема, за відсутності встановлених обставин порушення ним присяги судді, про що у своєму рішенні вказав й ЄСПЛ.
Щодо позовних вимог у частині зобов`язання Верховної Ради України поновити позивача на посаді судді Конституційного Суду України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що на момент ухвалення судового рішення у цій справі у нього відсутні правові підстави для поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України, оскільки позивач не може здійснювати такі повноваження в силу положень статті 148 Конституції України та статті 9 Закону "Про Конституційний Суд України", як наслідок, задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити його порушені права.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
25.04.2024 постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу Верховної Ради України задоволено. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 у частині задоволення позовних вимог, якими визнано протиправною та нечинною постанову Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" у частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Беручи до уваги висновки ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення позивача з посади конституційним гарантіям незалежності суддів та чи була кваліфікація дій позивача, за якою його було звільнено з посади судді Конституційного Суду України, достатньо передбачуваною, щоб таке звільнення вважалось юридично обґрунтованим, а не політичним, попри те, що воно здійснене парламентом, а також чи могло положення статті 28Закону України "Про Конституційний Суд України", яка встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за порушення присяги, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що функціональний імунітет, закріплюючи недоторканність судді, не звільняє тим самим його від відповідальності з підстав та у випадках, передбачених законом. Гарантуючи судді Конституційного Суду України функціональний імунітет, законодавець з метою недопустимості безкарності судді у разі вчинення ним при виконанні службових обов`язків проступку, який виходить за межі обов`язкової поведінки судді, визначив водночас і спеціальні підстави та особливий порядок, ускладнені і відмінні від загальноприйнятих, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що функціональний імунітет судді, у тому числі й судді Конституційного Суду України, є не самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді Конституційного Суду України та присягою, яку складає суддя цього суду, існує взаємообумовлений зв`язок: функціональний імунітет забезпечує судді Конституційного Суду можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету. Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що ухвалюючи рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України(у складі суддів цього суду, в тому числі, судді Колоса М. І.) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - Верховної Ради України.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, у цій справі немає підстав стверджувати, що поняття "порушення присяги" у контексті змісту присяги судді Конституційного Суду України, визначеного статтею 17 Закону № 422/96-ВР, було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді Конституційного Суду України, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань, оскільки позивач, склавши закріплену статтею 17 Закону № 422/96-ВР присягу та взявши тим самим на себе обов`язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов`язку, не може стверджувати, що не розумів змісту присяги, у зв`язку із цим немає підстав вважати, що обов`язок боронити конституційний лад був для позивача абстрактним і незрозумілим поняттям і що він не міг усвідомлювати межі застосування норми пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення його з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що діяння заявника кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для зaявника. Юридична кваліфікація порушення присяги судді - настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять "замах на спотворення законів і свобод" (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.
З огляду на очевидність перевищення суддями Конституційного Суду України, серед яких і ОСОБА_1, при прийнятті Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень установлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою Верховною Радою України відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду відхиляючи довід позивача про порушення Верховною Радою України при звільненні його з посади судді Конституційного Суду України принципу індивідуальної відповідальності, наголосила, що висловлюючи під час голосування свою думку у конкретній справі, суддя займає власну, індивідуальну позицію як щодо результату розгляду справи, так і щодо процедури ухвалення рішення, у зв`язку із чим і відповідальність суддя несе індивідуальну, обумовлену саме його позицією щодо розгляду справи. Незважаючи на те, що викладення окремої думки є правом судді, а не його обов`язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням, саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.
Присяга, яку дає суддя Конституційного Суду України і яка зобов`язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов`язує його не лише голосувати "за" або "проти" рішень Конституційного Суду України, а також чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов`язок активних дій щодо її захисту. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення. З огляду на аргументи, які позивач висловив під час розгляду справи, зокрема позивач не навів доводів, що у нього була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного рішення, вважати інакше у Великої Палати немає підстав.
Звертаючись за захистом порушеного права, ОСОБА_1, однак, ні в позовній заяві, ані в судовому засіданні інших доводів на спростування порушення ним присяги судді, окрім як доводу, що Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 прийнято відповідно до Конституції України, не навів. З таким твердженням ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду не погодилась, враховуючи наведені вище обставини та висновки щодо перевищення суддями Конституційного Суду України визначених Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України" повноважень при ухваленні зазначеного рішення.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, установлена парламентом підстава для звільнення ОСОБА_1 відповідала вчиненому ним порушенню присяги судді як результату його індивідуальних, вольових (не обов`язково умисних) дій, які в сукупності з діями інших суддів Конституційного Суду України призвели до єдиних негативних юридичних наслідків, пов`язаних із порушенням визначених у присязі обов`язків, адже якщо б окремо кожен із суддів, які входили до складу Конституційного Суду України, що ухвалив Рішення від 30.09.2020 № 20-рп/2010, застосував свої повноваження на забезпечення верховенства Конституції України та реалізацію інших статусних завдань цієї інституції, визначених статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України", справедливе й добросовісне виконання яких завірив присягою, то не настали б наслідки, які охоплюються поняттям "порушення присяги".
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що, приймаючи рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв`язку з цим Велика Палата відхилила довід позивача, що стосовно нього не було відповідного висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України, який є обов`язковим у процедурі звільнення судді цього суду за порушення присяги, що передбачено Регламентом Конституційного Суду України. По-перше, регламент є внутрішнім (локальним) актом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом, і, по-друге, регламент не може наділяти орган конституційної юрисдикції більш широким обсягом повноважень, порівняно із Конституцією та законами України.
Викладені обставини, які встановлені у цій справі, дали підстави Великій Палаті Верховного Суду виснувати, що Постанова № 775-VII прийнята Верховною Радою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 775-VII відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачем посади судді Конституційного Суду України). Та обставина, що Постанова № 775-VII була прийнята без участі позивача у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.
Проаналізувавши межі функціонального імунітету судді Конституційного Суду України відповідно до висновків ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2023 у справі "Овчаренко та Колос проти України" та підсумовуючи викладені вище аргументи й мотиви щодо правомірності Постанови № 775-VII в частині звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання протиправною та нечинною зазначеної постанови щодо дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На наше переконання, висновок про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову, є помилковим з таких міркувань.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine)(заяви №27276/15 і №33692/15), яке набуло статусу остаточного 12.04.2023, установив порушення Україною міжнародних зобов`язань, а саме пункту 1 статті 6 Конвенції щодо прав заявників на вмотивоване рішення у їхніх справах та статті 8 Конвенції, в пункті 1 якої визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).
Згідно зі встановленими у справі обставинами Постановою № 775-VII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Рішення про звільнення позивача ґрунтувалося виключно на статті 126 Конституції України, згідно з пунктом 5 частини п`ятої якої суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ураховуючи висновки ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), насамперед потрібно було відреагувати на те, чи булоправомірним звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді, чи було порушення присяги судді, в чому саме була суть порушення присяги суддею, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету судді Конституційного Суду України.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, слід нагадати, що Верховна Рада України приймаючи Постанову № 775-VII, дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, приймаючи рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.
Таким чином, Верховна Рада України фактично визнала прийняття суддями Конституційного Суду України, серед яких і ОСОБА_1 , рішень від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, як таких, що, зокрема протирічать змісту присяги судді Конституційного Суду України, оскільки, серед іншого, у суддів Конституційного Суду України відсутні повноваження перевіряти на конституційність окремої частини чи положення Конституції, а так само вносити зміни до Основного Закону.
За змістом статті 28 Закону України "Про Конституційний Суд України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.
Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
Зазначене порушення констатоване ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), де Суд вказав, що стаття 28 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, вказуючи, що вони не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування в цьому суді. Сторони не уточнили тлумачення цього положення і, зокрема, чи забезпечувало воно імунітет не лише від кримінальної та цивільної відповідальності, але й передбачало захист від звільнення. Однак з огляду на той факт, що заявників звільнили саме за результати їхнього голосування, зокрема, за їхній суддівський висновок, відображений у Рішенні від 30.09.2010 (див. пункт 17), питання, чи могло це положення Закону "Про Конституційний Суд України" тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів Конституційного Суду України за "порушення присяги" згідно зі статтею 126 Конституції України та статтею 32 Закону "Про Вищу раду юстиції", мало вирішальне значення та вимагало здійснення детального аналізу.
Як зазначив ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) під час перегляду вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Це питання не могло бути проігнороване за умовчанням і вимагало детального вивчення, щоб судовий розгляд міг вважатися "достатнім" для цілей Конвенції. У зв`язку із цим Суд нагадав свої висновки за статтею 8 Конвенції, що національні суди за обставин справ, які вони розглядали, і з огляду на важливість гарантії терміну перебування суддів на посаді для підтримання верховенства права та демократії мали навести дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів "порушення присяги", як стверджувалося, вчиненого суддею Конституційного Суду України (див. пункти 95-108). Оскільки такої відповіді надано не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими.
Так, у пункті 126 рішення ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine)заявники стверджували про неналежність судового розгляду, оскільки національні суди не забезпечили належну процедуру, передбачену на національному рівні, яка, на їхню думку, мала включати попередній розгляд питання Конституційним Судом України, як того вимагав Регламент Конституційного Суду України. У зв`язку з цим Суд зазначає, що національні суди достатньою мірою розглянули аргументи заявників і вважали, що Конституційний Суд України не мав повноважень запроваджувати обов`язкову процедуру звільнення його суддів, прийнявши Регламент Конституційного Суду України (див. пункт 28). Оскільки національні суди мають найкращі можливості для тлумачення національного законодавства, завдання Суду полягає не у висловленні думки про правильне тлумачення законодавства України у зв`язку з цим питанням. Крім того, Суд зауважує, що заявники не стверджували, що суди, які переглядали Постанову Верховної Ради України, не були наділені "повною юрисдикцією" для розгляду всіх відповідних питань факту та права. Справді, ніщо не свідчить, що українське законодавство якоюсь мірою обмежувало розгляд, який суди могли здійснювати у справах, подібних до справи заявників.
Надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України, слід також зазначити, що Венеціанська Комісія неодноразово зазначала, зокрема у висновку № 722/2013, що судді повинні мати лише функціональний імунітет, імунітет щодо дій пов`язаних з їх суддівськими функціями, чи такий імунітет, який забезпечує незалежність правосуддя перед загрозою неправомірного арешту: "…судді повинні мати лише функціональний імунітет, мається на увазі імунітет від переслідування за правомірні дії відповідно до покладених на них функцій. У цьому зв`язку очевидним є, що пасивна корупція, владний вплив, взяття хабара та подібні порушення не можуть розглядатися як правомірні дії, що відповідають суддівським функціям".
У пункті 21 зазначеного висновку вказано, що формулювання статті 126 стосовно звільнення суддів Конституційного Суду, зокрема, щодо підстав для звільнення, є не дуже зрозумілим і викликає деякі сумніви, зокрема, щодо того, чи умови для звільнення суддів, також застосовуються до суддів Конституційного Суду або тільки до суддів судів загальної юрисдикції. Звільнення суддів Конституційного Суду повинно регулюватися тільки Розділом про цей Суд.
У Висновку № 481/2008 від 24.10.2008 ухваленому на її 76-му пленарному засіданні (СПЬ-АП(2008)029), Венеціанська комісія зазначила: "…Хоча основні вимоги стосовно незалежності суддів однакові як для суддів загальних судів, так і для суддів Конституційного Суду, останні мають бути захищені від будь-яких спроб політичного впливу у зв`язку з їхньою посадою, яка особливо піддана критиці та тиску з боку інших органів державної влади. Тому судді Конституційного Суду потребують особливих гарантій їхньої незалежності....".
Статтею 149 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності.
Згідно із частинами першою та другою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Конституційним Судом України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачено зміст правової конструкції "незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України".