ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22травня 2024 року
м. Київ
справа № 199/2345/22
провадження № 61-17567св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом припинення права користування квартирою та виселення.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 18 травня 2021 року йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
У вказаній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які вселилися до спірної квартири як члени його сім`ї, оскільки він перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_3 є сином від попереднього шлюбу ОСОБА_2 13 серпня 2020 року шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано. Однак, відповідачі залишились проживати у квартирі, добровільно виселитися відмовилися. У квартирі також проживає його батько, який потребує догляду, проте відповідачі чинять перешкоди йому у доступі до квартири, він може потрапити у житло лише з їх дозволу та у їх присутності. У власності відповідача ОСОБА_2 є інше житло - квартира АДРЕСА_2 .
На підставі викладеного позивач просив суд припинити право відповідачів щодо користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити їх із цієї квартири.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року в складі судді Руденко В. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право ОСОБА_2, ОСОБА_3 користування квартирою АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 із вказаної квартири.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даній справі інтереси позивача як власника житла та користувача цим житлом перевищують інтереси колишніх членів сім`ї, у яких припинилися правові підстави користування чужим майном, та які забезпечені іншим житловим приміщенням.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що припинення права користування відповідачів спірним житлом не є пропорційним переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Європейської конвенції з прав людини, з огляду на те, що відповідачі вселилися у спірну квартиру зі згоди попереднього власника як члени сім`ї у 2001 році, зареєстровані та проживають у цьому житлі. Крім того, суд керувався тим, що у відповідачів відсутнє інше житло, окрім спірного, а тому їх виселення з житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Водночас суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після розірвання шлюбу між сторонами відповідачі чинять позивачу як власнику спірної квартири перешкоди у проживанні та користуванні власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що інтереси позивача як власника житла перевищують інтереси колишніх членів сім`ї, у яких припинилися правові підстави користування чужим майном, та які забезпечені іншим житловим приміщенням. Разом із тим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі вселилися у спірне житло як члени сім`ї власника та за його згоди, оскільки його батько як власник такої згоди не надавав.
У травні 2024 року адвокат Якименко Є. П. в інтересах ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що припинення права користування відповідачів спірним житлом не є пропорційним переслідуваній легітимній меті з огляду на те, що відповідачі вселилися у спірну квартиру зі згоди попереднього власника як члени сім`ї у 2001 році, зареєстровані та проживають у цьому житлі. Крім того, у відповідачів відсутнє інше житло, окрім спірного, а тому їх виселення з житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 серпня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, після укладення якого остання змінила прізвище на Робота.
Відповідач ОСОБА_3 є повнолітнім сином ОСОБА_2 .
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вселилися у квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5, зареєстрували у цьому житлі своє місце проживання з 19 червня 2001 року та проживають у ньому.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
18 травня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 (дарувальник), який є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 травня 2021 року, безоплатно передав вказану квартиру у власність ОСОБА_1 (обдарований).
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 травня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № 4/1361-97 від 24 квітня 1997 року квартира АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить: ОСОБА_6 та членам її сім`ї: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9 (а. с. 121). Квартира є трикімнатною, загальною площею 63,5 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права право користування житлом, що перебуває у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником житла, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.