ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 761/3894/18
провадження № 61-8417св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів",
третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів", яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійник В. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - ДП "Поліграфічний комбінат "Україна"), третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що згідно з наказом директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора з персоналізації документів ДП "Поліграфічний комбінат "Україна".
Відповідно до наказу директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 29 серпня 2017 року № 879-к її переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації.
Відповідно до наказу директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року № 1452-к її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Своє звільнення ОСОБА_1 вважала незаконним та таким, що суперечить трудовому законодавству України, оскільки їй не були відомі реальні обставини узгодження її звільнення з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, не було повідомлено про відмову у наданні доступу до державної таємниці, не було запропоновано переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду, не пов`язану з державною таємницею, виконання покладених на неї обов`язків не вимагало доступу до державної таємниці.
Крім того, позивач зазначила, що незаконним звільненням їй було спричинено моральну шкоду, як полягає у приниженні її престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, душевних стражданнях через неможливість продовження активного трудового життя як професіонала, порушенні стосунків з оточуючими людьми, депресивному стані, порушеннях звичайного способу життя тощо.
Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
визнати незаконним наказ ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року № 1452-к;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" з 27 грудня 2017 року;
стягнути з ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 494 802,76 грн;
стягнути з ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", третя особа Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
погодження та перевірка обґрунтованості надання допуску до державної таємниці за посадою, яку займала позивач, була здійснена Службою Безпеки України (далі - СБУ), про що свідчить лист СБУ від 13 грудня 2017 року щодо повідомлення відповідача про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України "Про державну таємницю". Тобто, звільнення позивача з займаної посади за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства;
посилання позивача на відсутність у її посадовій інструкції такої кваліфікаційної вимоги як наявність допуску до державної таємниці, суд оцінив критично, оскільки відповідно положень Порядку розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2017 року № 918, наявність допуску до державної таємниці не відноситься до кваліфікаційних вимог до працівників;
отже, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання внести відповідні зміни до трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні;
оскільки судом не встановлено порушення трудових прав позивача при її звільненні з боку відповідача, суд відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буняка В. С. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
cуди дійшли висновку, що звільнення позивача із займаної посади за пунктом 2 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. При цьому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що перевірка обґрунтованості надання допуску до державної таємниці за посадою, яку займала позивач, була здійснена СБУ, ґрунтується на листі СБУ від 13 грудня 2017 року щодо повідомлення про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України "Про державну таємницю";
позивач в апеляційній скарзі посилалася, зокрема, на те, що відповідачем не надано доказів того, що керівник ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" визначив необхідність роботи позивача із секретною інформацією. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не навів мотивів відхилення цих доводів апеляційної скарги позивача, що є неврахуванням положень статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та рішень Європейського суду з прав людини (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії");
ЦПК Українине передбачено винятків із загального порядку дослідження письмових доказів, який встановлений статтями 229, 235 ЦПК України, якщо документи мають гриф "секретно". Тому відсутність у матеріалах справи листа СБУ за вихідним № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року, який було покладено в основу рішення судами обох інстанцій, є порушенням вимог статті 79 ЦПК України про достовірність доказів, вимог статті 229 ЦПК України щодо дослідження доказів та вимог статті 263 ЦПК України про законність і обґрунтованість судового рішення;
матеріали справи вказують на суперечності щодо дати надіслання відповідачеві листа за вихідним № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року;
поза увагою апеляційного суду також залишилися доводи апеляційної скарги, пов`язані із недотриманням відповідачем вимог частини другої статті 40 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, та вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України про необхідність повідомлення про наступне звільнення працівників персонально не пізніше ніж за два місяці;
висновок суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду заяви про відвід колегії суддів на підставі статті 126 ЦПК Україниє помилковим, а розгляд справи в суді апеляційної інстанції 20 грудня 2018 року - таким, що відбувся з порушенням порядку, який визначений процесуальним законом (неповноважним складом суду).
Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Буняка В. С. задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним наказ ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" №1452-к від 26 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" з 27 грудня 2017 року.
Зобов`язано ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1
Стягнуто з ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" на користь ОСОБА_1 1 839 144,38 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з утриманням підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів та 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від17 серпня 2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами та відкрито провадження по справі.
Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено в силі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" судовий збір у розмірі 17 620,00 грн.
Суд касаційної інстанції вказав, що:
вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи є доповідна записка начальника режимно-секретної групи від 15 грудня 2017 року, у якій повідомлено директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", що згідно з листом СБУ було повідомлено про відмову у наданні допуску до державної таємниці громадянці ОСОБА_1, яка займає посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації;.
у доповідній записці начальника режимно-секретної групи від 01 червня 2018 року зазначено, що 27 листопада 2017 року СБУ повернула документи ОСОБА_1 без надання допуску до державної таємниці. Листом СБУ від 13 грудня 2017 року ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" повідомлено про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України "Про державну таємницю", про що повідомлено відділ кадрів підприємства та ОСОБА_1 Листи СБУ мають гриф обмеження доступу "для службового користування" (далі - "ДСК");
згідно з доповідною запискою начальника режимно-секретної групи від 06 червня 2018 року всі нормативні документи та листування щодо оформлення допуску до державної таємниці мають гриф обмеження доступу "ДСК" і не можуть бути надані для оприлюднення;
Верховний Суд зазначив, що з огляду на зазначені вище норми матеріального права начальник режимно-секретної групи відповідача надавав інформацію, викладену у доповідній записці, в межах своєї компетенції та відповідно до вимог закону. Доповідна записка начальника режимно-секретної групи є письмовим доказом, який не суперечить іншим доказам у справі. На підставі доповідних записок начальника режимно-секретної групи у сукупності з іншими доказами у справі можна встановити дійсні обставини щодо наявності на дату звільнення позивача рішення СБУ про відмову їй у наданні допуску до державної таємниці;
суд апеляційної інстанції не виклав мотиви, чому надані відповідачем на обґрунтування його тверджень доповідні записки начальника режимно-секретної групи не є належними, допустими і достовірними доказами у справі відповідно до статей 77-79 ЦПК України, та не спростував відповідні висновки суду першої інстанції;
суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимоги щодо наявності для посади, яку обіймала позивач, допуску до державної таємниці, оскільки відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, необхідність роботи із секретною інформацією для працівника визначає керівник підприємства, проте надав іншу оцінку доказам у справі;
Верховний Суд зазначив, що висновок про те, що відповідач надіслав запит про перевірку позивача до СБУ лише 26 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції зробив на підставі наданих позивачем доказів, а саме листів від 27 квітня 2018 року та від 04 вересня 2018 року, а також встановлених обставин Окружним адміністративним судом м. Києва від 26 липня 2019 року;
дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції обмежився лише оцінкою доказів, наданих позивачем, не надав оцінки доводам відзиву на апеляційну скаргу, не спростував встановлені судом першої інстанції обставини щодо отримання відповідачем листа СБУ від 13 грудня 2017 року про відмову позивачу у наданні допуску до державної таємниці, не оцінив докази у їх сукупності;
Верховний Суд також зазначив, що посилання позивача на лист Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ, який був направлений позивачу на її запит 27 квітня 2018 № 26/2/1-6805, не спростовує встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що 14 грудня 2017 року до відповідача надійшов лист СБУ від 13 грудня 2017 щодо відмови у наданні допуску до державної таємниці, тобто на дату звільнення позивача у відповідача була інформація про відмову ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці;
суд апеляційної інстанції вказав, що листом від 27 квітня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону України "Про державну таємницю" їй відмовлено у наданні допуску до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Згідно з вимогами статті 24 Закону України "Про державну таємницю" про відмову у наданні допуску до державної таємниці СБУ 23 січня 2018 року надіслано письмове повідомлення № 26/2/1-399п/дск до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" (т. 1, а. с. 56). Листом від 04 вересня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1 про те, що рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці прийнято СБУ за результатами огляду документальних матеріалів, надісланих до ДОДТЛ СБУ за вмотивованим запитом ДП Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року № 306дск;
щодо рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року у справі № 826/9898/18, Верховний Суд вказав, що ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" участі у цій справі не брало. Обставини направлення відповідачемзапиту СБУ не 26 грудня 2017 року відповідач спростував у цій цивільній справі. Крім того, адміністративний суд не встановлював обставини, на які посилається відповідач у цій цивільній справі. Верховний Суд також зауважив, що мотиви суду апеляційної інстанції про встановлення Окружним адміністративним судом м. Києва у рішенні від 26 липня 2019 року, що матеріали справи не містять однозначних доказів, якими підтверджуються висновки відповідача щодо повідомлення позивачем неправдивих відомостей, і як наслідок відсутність підстав сумніватися у поясненнях позивача, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки підстави відмови у наданні позивачу допуску до державної таємниці не є предметом доказування у цій справі;
Верховний Суд зауважив, що відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, як і перебування особи на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці, а також умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці. Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не була повідомлена про відмову у наданні доступу до державної таємниці або про скасування їй допуску до державної таємниці не є підставою для поновлення її на посаді за умови відсутності доступу до державної таємниці;
отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність на момент звільнення ОСОБА_1 з посади повідомлення СБУ про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці не ґрунтується на матеріалах справи, а також встановлених судом першої інстанції обставин.
Короткий зміст заяв
09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами.
Заява мотивована тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СБУ. Вважала, що ця обставина є істотною нововиявленною обставиною у цій справі.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із доповненнями до заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 25 вересня 2018 року, які розширюють коло нововиявлених обставин.
Заява мотивована тим, що 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1, як новий директор ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", отримавши у вересні 2021 року доступ до державної таємниці, ознайомилась з листом СБУ до відповідача № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року, який був покладений в основу рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року. Тоді вона достовірно дізналась про відсутність у вказаному листі повідомлення про відмову їй у допуску до держтаємниці. Зміст цього листа свідчить, що станом на вказану дату СБУтаке рішення не приймалось.
Проте, колишній директор підприємства, посилаючись на реквізити вказаного листа, направив до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України запит № 04/4054 від 14 грудня 2017 року на отримання згоди для її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України нібито у зв`язку з відмовою СБУ у допуску до держтаємниці, якої насправді, на той час не існувало.
Раніше вказаний лист СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року не міг бути наданий відповідачем без згоди СБУ. Судам зазначений лист не надавався, в судових засіданнях не досліджувався та його копії матеріали справи № 761/3894/18 не містять. Незважаючи на отримання 20 серпня 2020 року підприємством дозволу СБУ на виготовлення копії цього листа для приєднання як доказу до справи, відповідачем вказаний лист так і не був спрямований до суду. При цьому, як докази наявності повідомлення про відмову їй у допуску до держтаємниці на дату звільнення, суду були надані тільки копії доповідних записок начальника режимно-секретної групи ОСОБА_3 про таке повідомлення.
Вважала, що в даному випадку нововиявленими обставинами, тобто істотними для цієї справи обставинами, які не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі їй на час розгляду справи, є наступні юридичні факти, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи:
факт відсутності у листі № 8/2/4-11019 СБУ від 13 грудня 2017 року повідомлення ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" про відмову їй у допуску до держтаємниці;
факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці на день звернення колишнього директора підприємства до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із запитом № 04/4054 від 14 грудня 2017 року, де наявне посилання на вказаний лист, для отримання згоди на її звільнення нібито у зв`язку з відмовою у допуску до держтаємниці;
факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці на день надання держсекретарем Міністерства економічного розвитку і торгівлі Українилистом від 20 грудня 2017 року згоди на її звільнення у зв`язку з відмовою в допуску до держтаємниці, якої насправді на той час не існувало;
факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці на станом на справі, що 2017 року коли її було незаконно звільнено з посади заступника директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України нібито у зв`язку з відмовою в допуску до держтаємниці, якої насправді на той час не існувало.
Вказувала, що ці істотні для даної справи обставини, які не були встановлені судом, не були і не могли бути відомі їй під час розгляду справи, підтверджуються листом СБУ № 8/2/4-11019 СБУ від 13 грудня 2017 року, де міститься припущення про можливе існування підстав для відмови у наданні допуску до держтаємниці у майбутньому та листом ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року про звернення до СБУ з клопотанням вирішити питання про надання ОСОБА_1 доступу до держтаємниці.
ОСОБА_1 просила:
скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, яким їй відмовлено у задоволенні позову до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" за нововиявленими обставинами;
ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити повністю.
Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", третя особа Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано за нововиявленими обставинами та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним наказ ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" № 1452-к від 26 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року.
Стягнуто з ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 014 949,52 грн (без урахування податків і інших обов`язкових платежів) та витрати на правову допомогу у розмірі 4 500,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року набрало чинності 22 вересня 2021 року, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подана ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва 18 листопада 2021 року, в подальшому від ОСОБА_1 надійшли до суду доповнення до заяви, тому строк, визначений законом для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення, в межах поданих ОСОБА_1 заяви та доповнень до неї, ОСОБА_1 не пропущений;
аналіз наданих ОСОБА_1 та витребуваних судом за її клопотанням доказів, а саме: копії листа СБУ від 28 серпня 2020 року № 26/2/1-5466 про надання дозволу на подання копії листів з грифом "ДСК" до суду; листа СБУ до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року; листа ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року колишнього директора підприємства, в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці; листа-повідомлення СБУ № 26/2/1-399п/дск від 23 січня 2018 року до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, вказує на існування обставин, які є істотними і вирішальними для справи, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі ОСОБА_1 на час розгляду справи;
позивачу не була й не могла бути відома така обставина як відсутність факту відмови їй у доступі до державної таємниці на день її звільнення 26 грудня 2017 року, оскільки відповідачем не надано суду письмових доказів повідомлення позивача про відмову їй у наданні доступу до державної таємниці, а також через відсутність у останньої можливості безпосередньо ознайомитись із змістом листа, який має гриф "ДСК" та зберігається у режимно-секретній групі ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", оскільки у ОСОБА_1 був відсутній доступ до державної таємниці до вересня 2021 року. Були відсутні також дозволи СБУ на ознайомлення її з листом СБУ № 8/2/4 -11019 від 13 грудня 2017 року (має гриф "ДСК"), та дозвіл відповідача на ознайомлення її з запитом ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року колишнього директора підприємства, в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці. З урахуванням викладеного, суди зробили висновок про необхідність задоволення заяви про перегляд судового рішення та скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами;
при частковому задоволенні позову суди зазначили, що:
відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к та за погодженням з Міністерством економічного розвитку і торгівлі ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, із 26 грудня 2017 року;
представник відповідача як на докази правомірності звільнення позивача, посилається на доповідні записки начальника режимно-секретної групи ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" Карпенко В. А. від 01 червня 2018 року та від 15 грудня 2017 року стосовно змісту листа СБУ від 13 грудня 2017 року, які наявні в матеріалах справи та неодноразово досліджувались в судових засіданнях. Вказані доповідні записки подавались до судів і були прийняті судами як належні докази. Відповідно до змісту зазначених доповідних записок листом СБУ від 13 грудня 2017 року відповідача повідомлено про відмову ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці;
натомість, судами було встановлено, що лист СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року не містить повідомлення про відмову ОСОБА_1 у надані допуску до державної таємниці як про факт, що вже відбувся станом на вказану дату. У даному листі висловлено оціночне судження керівника підрозділу СБУ, до компетенції якого безпосередньо не відноситься надання допуску до державної таємниці, про можливість прийняття такого рішення в майбутньому. Про вказані обставини свідчить і копія запиту директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" від 26 грудня 2017 року (день звільнення позивача), в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання останній допуску до державної таємниці;
суду не надано доказів того, що позивач була ознайомлена відповідачем з повідомленням про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці у встановленому порядку. Копія листа повідомлення СБУ № 26/2/1-399п/дск про відмову у наданні ОСОБА_1 . допуску до державної таємниці від 23 січня 2018 року до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" підтверджує, що такий юридичний факт, як відмова в надані ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, відбулася через кілька тижнів після її звільнення, що зафіксовано саме вказаним листом повідомленням СБУ № 26/2/1-399п/дск;
надані позивачем ОСОБА_1 та витребувані судом за її клопотанням докази, повністю та беззаперечно спростовують обставини, які були зазначені як підстава для звільнення позивача із займаної нею посади. Таким чином, звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним, оскільки встановлений факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці станом на дату її звільнення з посади заступника директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна";
при стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2017 року до 23 липня 2020 року на підставі частини 2 статті 235 КЗпП України суди керувалися частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці", Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100та вважали, що при розрахунку суми середнього заробітку мають застосовуватися відповідні коригуючі коефіцієнти, починаючи з 05 квітня 2018 року, що прямо випливає з додатку № 6 до колективного договору відповідача за 2018 рік із змінами до нього, згідно яких дію вказаного колективного договору в цій частині продовжено на 2019-2020 роки, а також виходячи з розміру посадового окладу директора відповідача. Врахувавши, що на виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 26,43 грн, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, остаточно визначив суму до стягнення у розмірі 6 014 949,52 грн (без врахування податків і інших обов`язкових платежів) та витрати на правову допомогу під час розгляду вказаної заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у розмірі 4 500,00 грн.
щодо вимоги позивача про поновлення на посаді суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" було видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" з 27 грудня 2017 року, який є чинним і ніким не скасований, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню як такі, що фактично виконані та вичерпали свою дію.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, в якій просили скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подає касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди під час ухвалення оскаржуваних рішень порушили норми матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:
суди залишили поза увагою, що станом на дату відкриття Шевченківським районним судом м. Києва провадження у справі за заявою про перегляд за нововиявленими обставинамирішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року (17 серпня 2020 року), вказане рішення було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, що свідчить про недотримання судом першої інстанції вимог частини першої статті 423 ЦПК України;
вказує, що 07 грудня 2021 року Шевченківським районним судом м. Києва була винесена ухвала про повернення нової заяви від 18 листопада 2021 року позивачу на тій підставі, що в матеріалах справи вже перебуває попередня заява позивача про перегляд рішення від 25 вересня 2018 року у цій справі, рішення у якій не було прийнято. Проте, після повернення нової заяви, суд першої інстанції долучив до справи доповнення до вказаної заяви від 08 лютого 2022 року, які повністю повторюють нову заяву від 18 листопада 2021 року;
зазначає, що суд першої інстанції, прийняв до розгляду, так звану, нову заяву позивача і доповнення до неї, що розширюють коло нововиявлених обставин, які не є нововиявленими з точки зору вимог статті 423 ЦК України. Так, суди в оскаржуваних рішеннях посилались, як на нововиявлену обставину на: 1) скасування рішення СБУ про відмову в доступі до державної таємниці на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року та 2) відсутність відмови в доступі до державної таємниці після ознайомлення позивача з листом СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року. Проте, суди не врахували, що істотне значення має відсутність допуску до державної таємниці на момент звільнення позивача, про що і зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 22 вересня 2021 року. Відсутність повідомлення про відмову у допуску до держтаємниці не є нововиявленою обставиною і не має істотного значення для розгляду справи. Таким чином суди піддали сумніву рішення Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у цій справі, переоцінили висновки, надані Верховним Судом. Відповідач не брав участі у справі, яка розглядалась Окружним адміністративним судом м. Києва, а тому встановлені у цій справі обставини не мають преюдиційного значення;