Постанова
Іменем України
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 463/9009/21
провадження № 61-14075св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенко Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Львівський національний університет імені Івана Франка,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівського національного університету імені Івана Франка на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 рокуу складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) звернувся з позовом до ОСОБА_1, третя особа Львівський національний університет імені Івана Франка (далі - ЛНУ ім. І. Франка) про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачу - державі, в особі МОН України, на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, що знаходиться в оперативному управлінні ЛНУ ім. І. Франка. Незважаючи на те, що житловий будинок є у державній власності, батько відповідача, ОСОБА_2, приватизував квартиру АДРЕСА_2 у цьому будинку. В подальшому, в кримінальному провадженні постановленою судом ухвалою встановлено факт підробки документів, на підставі яких приватизована квартира. Розпорядженням голови Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 23 травня 2001 року № 610, на підставі звернення ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 було знято нумерацію квартири АДРЕСА_2 та присвоєно квартирі окремий будинковий номер " АДРЕСА_3, про що в подальшому видано відповідне свідоцтво. 21 жовтня 2004 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради видала розпорядження "Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2", видано свідоцтво про право власності. Після цього на підставі договору дарування від 14 грудня 2004 року вказаний будинок набув ОСОБА_1 10 лютого 2005 року проведено державну реєстрацію права власності.
Однак, постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у справі № 463/6643/18 встановлено відсутність волевиявлення власника на приватизацію спірної квартири.
З наведених підстав просить:
витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у власність держави в особі МОН України нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м;
скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м з одночасним припиненням права власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року позов - задоволено. Витребувано з приватної власності ОСОБА_1 у власність держави в особі МОН України нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м.
Скасовано державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 6533 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відносно майна ЛНУ ім. І. Франка, управління яким здійснюється МОН України, законом встановлена заборона на його відчуження, в тому числі, в порядку приватизації. Відповідно до правового висновку, викладеного у спорі між тими самими сторонами (цивільна справа № 463/6643/18), у постанові Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, з яким погоджується суд у цій справі, документи, на підставі яких відбулась приватизація державного житлового фонду-квартири АДРЕСА_4, прийняті за відсутності волевиявлення власника-держави в особі МОН України. Тому вищезгадані документи не створюють правових наслідків незалежно від того, чи були вони скасовані судовими рішеннями в іншій справі. Повернення житлового будинку, незаконно відчуженого фізичній особі неуповноваженою особою, у державну власність ґрунтується на положеннях національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав та інтересів власника майна відповідно до норм законодавства України щодо захисту права власності у тому, щоб таке заволодіння приватними особами чужим майном присікалось з боку держави та її державних органів. Таке втручання, на думку суду, не порушуватиме вимогу пропорційності та не становитиме для відповідача ОСОБА_1 індивідуальний та надмірний тягар, оскільки право користування спірним будинком (квартирою), що відноситься до відомчого житлового фонду, первинно набуте ОСОБА_2 та членами його сім`ї (в тому числі, відповідачем ОСОБА_1 ), як і право відповідача із членами його сім`ї в подальшому проживати у спірному житлі на підставі норм ЖК України, не є предметом спору у цій справі, позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням з будь-яких підстав, чи його виселення із житлового будинку позивач не ставить. Водночас, безпідставне набуття спірного будинку у власність створює для відповідача додаткові майнові права (окрім права користування ним), якими останній не був наділений до цього, зокрема, щодо набуття права власності на земельну ділянку, що знаходиться у комунальній власності та перебуває у користуванні ЛНУ ім. І . Франка згідно з рішенням Львівського облвиконкому від 03 грудня 1952 року № 2392 "Про відведення земельної ділянки ЛНУ ім. І. Франка під Ботанічний сад". Судом встановлено, що спірна квартира вибула із володіння власника - держави в особі МОН України поза його волею, оскільки службова особа ЛНУ ім. І. Франка - проректор з адміністративно-господарської роботи ОСОБА_4 відчужив (підписав документи на приватизацію та передачу у власність) вказану квартиру у приватну власність ОСОБА_2 без вираження на це волі власника - держави в особі МОН України. Відтак МОН України згідно з частиною третьою статті 388 ЦК має право на її витребування від відповідача. Оскільки майно було набуте відповідачем безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, й обставина щодо добросовісності набуття відповідачем спірного майна у власність в даному випадку не має правового значення. Оскільки первинна державна реєстрація права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 була проведена без законних правових підстав на майно, яке незаконно вибуло з володіння держави в особі позивача, а тому підлягає задоволенню також вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача із одночасним припиненням такого права.
Суд вважав, що позивачем не пропущена позовна давність, оскільки про порушення свого права позивач дізнався (повинен був дізнатися) з часу залучення його до участі у справі № 463/6643/18 згідно ухвали Львівського апеляційного суду від 04 січня 2021 року як третьої особи. Доводи заяви про застосування позовної давності цих висновків суду не спростовують, інших доказів щодо пропуску позовної давності безпосередньо позивачем в особі МОН України (чи його попередників у спірних правовідносинах) матеріали справи не містять. Матеріали справи не містять доказів, що прокурору Львівської обласної прокуратури було відомо (або повинно було бути відомо) про порушення права позивача раніше останнього. Так, участі у кримінальному провадженні № 42013150050000082 про обвинувачення ОСОБА_4 прокурори Львівської обласної прокуратури не приймали, жодних звернень від позивача до Львівської обласної прокуратури з приводу порушення його прав не надходило.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі МОН України до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ЛНУ ім. І. Франка про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності - відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Законами України "Про вищу освіту", "Про освіту", Указом Президента України "Про положення про національний заклад (установу) України" від 16 червня 1995 року № 451, пунктом 12.1 Статуту ЛНУ ім. І. Франка передбачено, що відносно майна ЛНУ ім. І. Франка, управління яким здійснює МОН України, встановлена заборона на його відчуження, в тому числі, і в порядку приватизації.
Крім того, встановлено заборону на приватизацію об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти та використання їх не за освітнім призначенням, встановлено обмеження з приводу передачі майна закладів вищої освіти іншим особам, в тому числі шляхом приватизації, однак такі обмеження не стосуються державного житлового фонду, передача у власність якого врегульована спеціальним нормативним актом, Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакцій, чинній на час приватизації.
Колегія суддів не погодилася з судом першої інстанції, який задовольняючи позовні вимоги про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 житлового будинку АДРЕСА_1 з тих підстав, що житло вибуло поза волею його власника в результаті незаконної приватизації державного житлового фонду, оскільки, суд безпідставно не взяв до уваги положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, який передбачає право мешканців на приватизацію державного житлового фонду, не врахував передбачений пунктом 2 статті 2 цього Закону перелік об`єктів державного житлового фонду, що не підлягають приватизації, а як встановлено судом, квартира АДРЕСА_4, не відноситься до такого переліку.
Суд першої інстанції помилково застосував нормативні акти, в редакції, чинній на момент пред`явлення позову, слід застосовувати положення законів, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, тобто, чинних на момент приватизації квартири АДРЕСА_4 .
Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що Закон України "Про вищу освіту" станом на 1996 рік не був прийнятий, а що стосується Закону України "Про освіту", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, то такий складається з 61 статті, та не містить статті, на яку посилався суд першої інстанції, а саме, статті 63.
Окрім цього, колегія суддів зазначила, що стосовно спірних правовідносин Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" є спеціальною нормою, якою врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, а відтак положення цього Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду першої інстанції про те, що приватизація квартири АДРЕСА_4, яка, як вірно вважав суд в оскаржуваному рішенні, є квартирою державного житлового фонду, відбулася з порушенням законодавства, оскільки відбулася за відсутності волевиявлення власника - держави в особі МОН України, спростовуються положеннями Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", чинними на момент виникнення спірних правовідносин, який не вимагає та не передбачає необхідності надання органом, в особі якого держава здійснює своє право власності, згоди на приватизацію квартири з державного житлового фонду, та положеннями цього ж Закону, які передбачають безумовне право на приватизацію державного житлового фонду у встановленому законом порядку та чітко передбачають підстави для відмови у приватизації.
Вищенаведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що відсутність рішення повноважного органу державної влади - МОН України, спрямованого на приватизацію державного житлового фонду спірної квартири, означає, що держава в особі МОН України, як власник, не виявила волі на приватизацію цієї квартири, а відтак така вибула з володіння власника, поза його волею, що є підставою для її витребування.
Колегія суддів зробила висновок, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених позивачем обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, що при приватизації квартири ОСОБА_2 були порушені вимоги законодавства, чинного на момент приватизації за відсутності волевиявлення власника, що приватизація є незаконною.
Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що ОСОБА_2 вселився у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно та добросовісно ним користувався, на спірну житлову площу, окрім відповідача ніхто не претендував, спірна квартира була його єдиним житлом. ОСОБА_2 у передбаченому законодавством порядку звернувся із заявою про приватизацію до ЛНУ ім. І. Франка, ректорат якого на засіданні 12 лютого 1996 року дав дозвіл на приватизацію квартир у житловому будинку АДРЕСА_1, а в подальшому звернувся до органу приватизації із відповідною заявою та надав необхідні для приватизації квартири документи.
Позбавлення позивача права власності на спірне майно, яке він отримав в дарунок від батька, який на законних підставах набув право власності на спірну квартиру в результаті її приватизації з державного житлового фонду, право на приватизацію якої було передбачене Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто, таке право йому було надане державою, становитиме непропорційне втручання у його право, нестиме для нього індивідуальний і надмірний тягар, що суперечить прецедентній практиці ЄСПЛ. Наслідком припинення права власності на майно є припинення прав власника, а саме, права на одночасне володіння, користування та розпорядження своїм майном, а відтак висновки суду про те, що припинення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок не порушуватиме вимогу пропорційності та не становитиме для відповідача ОСОБА_1 індивідуальний та надмірний тягар, спростовуються тим, що він буде позбавлений права розпорядження житловим будинком.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У вересні 2023 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року, судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржене рішення прийнято без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 жовтня 2018 року у справі № 522/21927/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 та порушено норми процесуального права - рішення прийнято без урахування висновків викладених у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 2-1332/2009, від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19;
судом апеляційної інстанції порушено приписи статті 82 ЦПК України щодо необґрунтованого відхилення та ненадання жодної оцінки встановленим у справі № 463/6643/18 обставинам, які є преюдиційними, не підлягають повторному доказуванню та мають суттєве значення для вирішення даного спору;
суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявність в матеріалах справи доказів того, що земельна ділянка, на якій розміщено спірний житловий будинок, знаходиться у комунальній власності та перебуває в користуванні ЛНУ ім. І. Франка згідно з рішенням Львівського облвиконкому від 03 грудня 1952 року № 2392 "Про відведення земельної ділянки ЛДУ ім. Івана Франка під Ботанічний сад".
У жовтні 2023 року ЛНУ ім. І. Франка через свого представника Медведя В. О. подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року, судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
апеляційний суд залишив поза увагою постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у справі № 463/6643/18, якою встановлено обставини, які є преюдиційними для цієї справи, а саме, відсутність волі власника квартири на її приватизацію;
суд не застосував висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 522/21927/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 та від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18, за якими майно, закріплене за вищим навчальним закладом, не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди застовників вищого навчального закладу, відтак витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності;
суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що втручання у мирне володіння майном не порушуватиме вимогу пропорційності та не становитиме для відповідача індивідуальний та надмірний тягар, оскільки право користування спірним майном, що відноситься до відомчого житлового фонду, первинно набуто батьком відповідача, не є предметом розгляду цієї справи;
крім того, земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, знаходиться у комунальній власності та перебуває в користуванні ЛНУ ім. І. Франка згідно з рішенням Львівського облвиконкому від 03 грудня 1952 року № 2392 "Про відведення земельної ділянки ЛНУ ім. І. Франка під Ботанічний сад", а відповідно до пункту другого статті другої Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації квартири (будинки) розташовані на територіях ботанічних садів. Вказані обставини залишились поза увагою апеляційного суду;
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року без змін.
Відзив мотивований тим, що:
постанова апеляційного суду - законна та обґрунтована, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права;
спірна квартира відносилась до державного житлового фонду, тому на неї поширювалась дія Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", доказів, що вона не підлягала приватизації, позивачем не надано;
втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло з точки зору ЄСПЛ;
висновки, на які посилається прокурор в касаційній скарзі, не підлягають до застосування у спірних правовідносинах через відмінність предметів та підстав позову;
звернувшись через двадцять п`ять років після набуття ОСОБА_2 права власності на спірний будинок з позовом про витребування цього майна, прокурор не наводить жодних доводів нагальної суспільної необхідності такого витребування єдиного житла відповідача.
У грудні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ЛНУ ім. І. Франка, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року без змін з аналогічних підстав.
У квітні 2024 року від МОН України до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури таЛНУ ім. І. Франказа підписом Клекоцюк Р., в яких просили касаційні скарги задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відзиви мотивовані тим, що:
постанова апеляційного суду не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, тому прийняте рішення суперечить нормам законодавства;
апеляційний суд залишив поза увагою обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у справі 463/6643/18, в якій приймали участь ті самі сторони, що й у справі, яка переглядається, а саме: документи, на підставі яких відбулась приватизація спірної квартири, прийняті за відсутності волевиявлення власника - держави в особі МОН України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року з урахуванням ухвали Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/9009/21. Витребувано з Личаківського районного суду м. Львова цивільну справу № 463/9009/21. У задоволенні клопотання першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року касаційну скаргу ЛНУ ім. І. Франка, яка підписана представником Медведем В. О., на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року клопотання МОН України, яке подане Клекоцюк Р. Р., про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року поновлено ЛНУ ім. І . Франка строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 463/9009/21. У задоволенні клопотання ЛНУ ім. І. Франка про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у задоволенні клопотання першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури про повідомлення про час розгляду справи та розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовлено. У задоволенні клопотання ЛНУ ім. І. Франка про розгляд справи за участю їх представника відмовлено. Відзиви МОН України на касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та ЛНУ ім. І. Франка за підписом представника Клекоцюка Р. Р. повернуто. Клопотання МОН України про долучення доказів за підписом представника Клекоцюка Р. Р. повернуто. Справу № 463/9009/21 призначено до судового розгляду Верховного Суду .
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у задоволенні клопотання МОН України, яке підписане Клекоцюк Р. Р., про поновлення строку для подання відзивів на касаційні скарги відмовлено. Продовжено МОН України строк на подання відзивів на касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та ЛНУ ім. І. Франка на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року. У задоволенні клопотання МОН України, яке підписане Клекоцюк Р. Р., про повідомлення про час розгляду справи та розгляд справи за участю представника МОН України відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 522/21927/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 2-1332/2009, від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 522/21927/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18, від 10 травня 2023 року у справі № 462/3689/16-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 2-1332/2009, від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що на балансі ЛНУ ім. І. Франка перебуває житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Засновником Університету відповідно до Статуту є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, а сам будинок перебуває у державній власності та переданий Університету на праві оперативного управління.
Спірний житловий будинок є одноповерховим та складається із шести квартир.
Зі змісту ухвали Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2014 року у кримінальній справі № 461/2203/14-к встановлено, що ОСОБА_4, перебуваючи на посаді проректора з адміністративно-господарської роботи Львівського державного університету ім. І. Франка, будучи призначеним Наказом ректора № 530 від 05 травня 1994 року, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, проявляючи злочинну халатність, в порушення вимог частин першої та третьої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", якою передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, "передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації" без погодження з МОН України, у сфері управління якого перебуває усе майно, що перебуває на балансі Львівського державного університету ім. І. Франка, підписав та видав від імені ЛДУ ім. І. Франка, завірені печаткою ЛДУ ім. І. Франка наступні документи: доручення ТзОВ "Профіт" № 597-1121 від 05 квітня 1996 року про оформлення документів про право власності на квартиру АДРЕСА_4 ; розпорядження органу приватизації № 596-1121 від 05 квітня 1996 року про передачу вказаної квартири у приватну власність; свідоцтво від 03 червня 1996 року про право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. Вказаними діями ОСОБА_4 фактично відчужив на користь третіх осіб, а саме ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4, який перебуває на балансі ЛНУ ім. І. Франка, є державною власністю, відноситься до сфери управління МОН України, чим станом на 03 червня 1996 року завдав шкоди державним інтересам на загальну суму 7196 грн.