ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 359/8093/20
провадження № 61-9484св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Осадча Наталія Олександрівна, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову (листопад 2021 року) та заяви про збільшення розміру позовних вимог (лютий 2022 року), просив встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 21 лютого 2019 року; визнати за позивачем право власності на 1/3 частку такого майна: житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку; земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 копії ключів від житлового будинку з надвірними будівлями та від квартири. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти: 56 833,33 грн - як успадковану позивачем частку спільних коштів подружжя, внесених на рахунок на ім`я ОСОБА_2 у АТ "Райффайзен Банк Аваль", відкритий відповідно до договору банківського вкладу від 20 березня 2015 року; 300 000,00 грн - як успадковану позивачем частку спільних коштів подружжя, що зберігались на інших банківських рахунках на ім`я ОСОБА_2 ; 51 066,66 грн - як належну позивачеві частку коштів, отриманих ОСОБА_2 за договором оренди квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; 47 238,27 грн - як відшкодування за відчуження земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, та автомобіля Subaru Forester, 2008 року випуску.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 30 вересня 1989 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася спільна дитина ОСОБА_1 - позивач.
30 квітня 1998 року шлюб між ОСОБА_3 та відповідачкою розірваний, але відповідачка та ОСОБА_3 фактично продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу і підтримували відносини, притаманні подружжю.
ІНФОРМАЦІЯ_5 року під час проживання відповідачки та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в них народилася ще одна дитина - ОСОБА_4 .
Упродовж 01 січня 2004 року - 21 лютого 2019 року відповідачка та ОСОБА_3 вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і відпочинком, мали спільний бюджет, підтримували одне одного фінансово, допомагали одне одному з лікуванням, а також разом виконували обов`язки з виховання двох спільних дітей.
За цей час за спільні кошти та за рахунок спільних трудових зусиль відповідачка та ОСОБА_3 набули в інтересах сім`ї рухоме та нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 3220883200:03:002:0115, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку) за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 3220883200:03:002:1052, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, який ОСОБА_2 та ОСОБА_3 побудували на земельних ділянках протягом 2006-2007 років, про що 15 березня 2011 року Гірською сільською радою видано свідоцтво про право власності; автомобіль Subaru Forester, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; земельну ділянку площею 0,2 га за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 3223187705:02:025:0065, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 04 грудня 2012 року; квартиру загальною площею 36 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24 січня 2017 року; грошові кошти у розмірі 155 000,00 грн, які отримано внаслідок здійсненого 11 грудня 2018 року продажу машиномісця № НОМЕР_2, загальною площею 29,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, і внесено на депозитний рахунок на ім`я відповідачки в АТ "Райффайзен Банк Аваль" шляхом укладення заяви-договору від 05 березня 2019 року до договору банківського обслуговування від 20 березня 2015 року; грошові кошти в національній та іноземній валютах в еквіваленті близько 900 000,00 грн, які внесені на банківські рахунки на ім`я відповідачки.
У ніч з ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, щодо якої Сьома київська державна нотаріальна контора завела спадкову справу. Спадкоємцями першої черги є син ОСОБА_1, малолітня дочка ОСОБА_4 та мати померлого ОСОБА_5, яка відмовилася від свого права на спадщину після померлого сина на користь позивача.
Проте зазначене майно, частка в якому на праві спільної сумісної власності належала спадкодавцеві, не було включене нотаріусом до складу спадщини, оскільки зареєстровано на ім`я відповідачки.
Після смерті ОСОБА_3 відповідачка без згоди його спадкоємців, на свій розсуд, здійснила відчуження частини майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3, а саме: 26 березня 2019 року уклала договір купівлі-продажу № 8046/2019/1376613, згідно з яким відчужила автомобіль Subaru Forester, 2008 року випуску, своїй сусідці ОСОБА_6 ; 23 січня 2020 року уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2 га за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер3223187705:02:025:0065), згідно з яким відчужила її своєму брокеру - ОСОБА_7 .
Із урахуванням відсутності у спадкодавця заповіту, наявності трьох спадкоємців першої черги спадкування, прийняття спадщини позивачем та відмови матері спадкодавця від належної їй частки у спадщині на користь позивача, позивач зазначав, що до нього на праві спадкування за законом перейшли 2/3 частки від майнових прав спадкодавця. При цьому, згідно з приписами частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), частка спадкодавця у праві спільної сумісної власності складає 1/2. Таким чином, позивачеві належить 1/3 частка у майні, яке було об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, наявному на момент відкриття спадщини.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2022 року позовну заяву в частині стягнення з ОСОБА_2 300 000,00 грн, як успадкованої позивачем частки спільних коштів подружжя, залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача ОСОБА_8 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 21 лютого 2019 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий 3220883200:03:002:0115, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 3220883200:03:002:0152, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу в 1998 році продовжували проживати разом, характер відносин, які склалися між ними, притаманний подружжю, оскільки оточуючі сприймали їх як сім`ю. Зокрема, в офіційному листуванні ОСОБА_2 використовує словосполучення "мій чоловік", "перебування у цивільному шлюбі". Враховуючи, що СК України та ЦК України набрали законної сили з 01 січня 2004 року, а Кодексом про шлюб та сім`ю України не передбачалося права встановлення факту проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції вважав за можливе встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року та до дня смерті ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Оскільки житловий будинок та квартира придбані під час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому таке майно є об`єктом спільної сумісної власності.
Зважаючи на те, що на двох земельних ділянках, що знаходяться в с. Гора, збудований житловий будинок та надвірні будівлі і споруди, в яких 1/3 частка належить ОСОБА_1, тому в силу статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України до ОСОБА_1 переходить право власності і на 1/3 частку у праві власності на ці земельні ділянки.
Всупереч вимогам частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач та його представник не надали жодного доказу, який би підтверджував існування перешкод у доступі до житлового будинку та квартири, крім цього, право власності на 1/3 частку спірного нерухомого майна виникне у позивача лише після набрання законної сили цим судовим рішенням. Із цієї підстави вимога про зобов`язання ОСОБА_2 передати позивачу дублікати ключів від житлового будинку з надвірними будівлями та квартири за висновком суду першої інстанції є передчасною та в її задоволенні належить відмовити.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за продане майно, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем його вартості.
Відмовляючи у стягненні частини орендної плати, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що в період із березня 2019 року до липня 2021 року ОСОБА_2 отримувала оренду плату у розмірі 4 300,00 грн щомісячно. Також суд першої інстанції вважав недоведеними вимоги про стягнення частини коштів, які містилися на рахунку відповідно до укладеного відповідачем депозитного договору.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який просив змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів, стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти: 51 066,66 грн - як належну ОСОБА_1 частку коштів, отриманих ОСОБА_2 за договором оренди квартири; 472 368,27 грн - як компенсацію за відчуження земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована в с. Нові Безрадичі, та автомобіля Subaru Forester. В іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер: 3220883200:03:002:0152, скасовано і в цій частині ОСОБА_1 у задоволенні цієї вимоги відмовлено.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації за частку в автомобілі скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов у цій частині задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за його 1/3 частку у праві власності на автомобіль Subaru Forester, 2008 року випуску, WIN код НОМЕР_3, в сумі 16 333,33 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановивши, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу у 1998 році продовжували проживати разом, між ними склалися відносини, що притаманні подружжю, через дев`ять років після розірвання шлюбу у 2007 році у них народилася друга дитина, у свідоцтві про народження якої ОСОБА_3 у добровільному порядку записаний як батько, суд першої інстанції, з урахуванням положень СК України та ЦК України, які набрали чинності з 01 січня 2004 року, дійшов правильного висновку про обґрунтованість і доведеність вимоги позивача про встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційний суд, залишаючи в частині без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що місцевий суд, встановивши, що частка ОСОБА_3 у праві власності на майно, яке придбане за період проживання однією сім`єю з ОСОБА_2, становить 1/2 частку, дійшов правильного висновку, що 1/2 частка у праві власності на таке майно: земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223187705:02:025:0065, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; житловий будинок із надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_5, що знаходиться в будинку на АДРЕСА_6, а також автомобіль Subaru Forester, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, належить до спадкового майна і може бути успадкована спадкоємцями, до яких відноситься: син померлого ОСОБА_1 (позивач), дочка померлого ОСОБА_4 та мати померлого ОСОБА_5 . ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняли спадщину, звернувшись до нотаріальної контори у строк, визначений законом, із заявами про прийняття спадщини. ОСОБА_5 відмовилася від своєї частки у праві на спадщину на користь онука ОСОБА_1 . Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 належить 1/3 частка у праві власності на спадкове майно, а саме на: житловий будинок із надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_7 .
Також апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині недоведеності позивачем позовних вимог щодо стягнення коштів, отриманих відповідачкою за договором оренди квартири, за період із березня 2019 року до липня 2021 року включно, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що в період із березня 2019 року до липня 2021 року ОСОБА_2 отримувала орендну плату у розмірі 4 300,00 грн щомісячно, враховуючи, що договір оренди житлового приміщення укладався на один рік. Посилання позивача як на доказ, що підтверджує здачу ОСОБА_2 квартири в оренду та отримання орендної плати, виписки із рахунків на ім`я ОСОБА_2, на які кошти перераховувалися платником, прізвище якого ОСОБА_9, який є стороною договору оренди житлового будинку, не враховані судом, оскільки це є припущенням сторони, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині відсутності в матеріалах справи вартості автомобіля, за яку ОСОБА_2 його відчужила, оскільки із матеріалів справи випливає, що автомобіль Subaru Forester, 2008 року випуску, який належав ОСОБА_2, перереєстрований на нового власника на підставі договору купівлі-продажу № 8046/2019/1376613, укладеного 26 березня 2019 року в ТСЦ № 8046 РСЦ МВС в м. Києві (інформація, надана регіональним сервісним центром МВС в м. Києві 16 червня 2020 року). Відповідно до умов договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужила автомобіль за 49 000,00 грн.Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження дійсної ринкової вартості автомобіля, який ОСОБА_2 відчужила у березні 2019 року, тобто після смерті ОСОБА_3, але в матеріалах справи є договір купівлі-продажу, в якому міститься інформація щодо ціни, за яку автомобіль відчужений, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації його частки у праві власності на автомобіль. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації за його 1/3 частку в праві власності на автомобіль Subaru Forester, 2008 року випуску, WIN код НОМЕР_3, скасовано апеляційним судом і ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідачки 16 333,33 грн.
Також апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи відомостей про дійсну ціну земельної ділянку (кадастровий номер 3220883200:03:002:0115). Проте щодо іншої земельної ділянки вказав, що за правилами статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України до ОСОБА_1 переходить право власності на 1/3 частку земельної ділянки із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, оскільки він має право на 1/3 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, в порядку спадкування. При цьому, як виходить з акта прийняття до експлуатації завершеного будівництвом житлового будинку і господарських будівель індивідуального забудовника, датованого 22 січня 2009 року, на земельній ділянці площею 0,1000 га збудована житлова будівля, баня, плавальний басейн, колонка, мийка, яма вигрібна. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що частина господарських будівель, які в комплексі з житловим будинком, складають єдине домоволодіння, право власності на яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_2, знаходяться на земельній ділянці з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, позивач не надав суду. Знімки із супутникової карти не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, знаходження на земельній ділянці з кадастровим номером 3220883200:03:002:0152, яка має цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, будівель і споруд, право на частку яких набув позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер: 3220883200:03:002:0152, апеляційний суд скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Осадча Н. О., 27 червня 2023 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 травня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про зупинення виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 травня 2023 року до завершення перегляду справи в касаційному порядку.
Як на підставу касаційного оскарження представниця заявниці посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20, від 09 травня 2023 року у справі № 395/628/21 та постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також посилається на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Окрім цього, вказує, що відповідачка, на підтвердження непроживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та розпорядження кожним своїм майном на власний розсуд, додала до матеріалів справи відповідні письмові докази, що також підтверджується показаннями свідків, які суди попередніх інстанцій не взяли до уваги. Зокрема, у нотаріально посвідчених договорах дарування домоволодіння та земельної ділянки від 09 вересня 2014 року зазначено, що ОСОБА_3 на момент набуття у власність (купівлі) нерухомого майна в зареєстрованому шлюбі не перебував, не проживав однією сім`єю та не вів спільного господарства з іншою особою (пункти 3.1). Так само згідно з пунктом 13 договору купівлі-продажу від 08 грудня 2015 року ОСОБА_3, як покупець-2, у своїй заяві, що зберігається у справах приватного нотаріуса, стверджував про те, що у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, грошові кошти, за які він купує предмет договору, належать йому на праві особистої приватної власності. Відповідно до пункту 6 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу машиномісця від 24 січня 2017 року ОСОБА_3 на день купівлі машиномісця у шлюбі не перебував. Згідно з пунктом 6 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 24 січня 2017 року покупець ОСОБА_2 на день купівлі квартири та підписання цього договору у шлюбі не перебувала.
Як зазначає заявниця, позивач не надав суду будь-яких доказів щодо участі ОСОБА_3 в придбанні / побудові спірного нерухомого майна. Все перелічене майно у позовній заяві позивача придбано виключно за власні кошти відповідачки або отримано безвідплатно та зареєстровано за відповідачкою як за титульним власником. Так, земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер: 3220883200:03:002:0115, належить відповідачці на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Гірської сільської ради від 11 січня 2002 року № 123, тобто отримана відповідачкою безоплатно. Так само, земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер: 3220883200:03:002:0152, отримана відповідачкою безоплатно. З метою будівництва спірного житлового будинку з надвірними будівлями відповідачка уклала кредитний договір на суму в 30 000,00 доларів США та договори іпотеки земельних ділянок. Після будівництва житлового будинку з надвірними будівлями в с. Гора відповідачка переїхала в цей будинок у грудні 2006 року. Відповідачка та ОСОБА_3 після розірвання офіційного шлюбу не проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не вважали один одного чоловіком та дружиною, розпоряджалися кожний своїм майном на власний розсуд. За час свого життя ОСОБА_3 у спірний період придбавав, продавав, дарував своє майно третім особам, не визнаючи відповідачку за дружину.
Копією довідки Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області від 26 листопада 2020 року № 2409-02-28-20, що міститься в матеріалах справи, вказано, що ОСОБА_3, 1966 року народження, колишній чоловік ОСОБА_2, з 15 березня 2011 року і до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3, не проживав на території с. Гора, проте цей доказ судом не взяв до уваги та в оскаржуваних рішеннях не зазначено мотивів його відхилення. Водночас із цього питання суди посилаються на довідку Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області від 03 лютого 2011 року, яка не може об`єктивно підтвердити проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 21 лютого 2019 року. Сам позивач наголошує про фактичне припинення сімейно-шлюбних стосунків між ОСОБА_3 та відповідачкою з 1995 року, про що свідчить текст зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у справі № 753/8801/20.
Народження спільної дитини ОСОБА_10 у 2007 році, після розірвання шлюбу, жодним чином не підтверджує факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом усього спірного періоду, коли відповідачка придбавала спірне майно.
Окрім цього, заявниця не погоджується із визнанням за позивачем права власності на 1/3 частку спірного нерухомого майна, а суди, на її думку, неправильно застосували норми статті 70 СК України та статті 1267 ЦК України, оскільки все шлюбне майно ділиться порівну між чоловіком та дружиною, тому після смерті чоловіка лише з його половини (1/2) відкривається спадщина та ділиться порівну між спадкоємцями (якими є матір померлого - ОСОБА_5, син померлого - ОСОБА_1, дочка померлого - ОСОБА_4 ), тобто лише з 1/2 частини майно у відповідній частці передається у спадщину позивачу, проте не 1/3, оскільки 1/2 вже фактично належить відповідачці, адже за нею зареєстровано все спірне майно як за титульним власником.
У липні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_8, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні.
09 квітня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Осадча Н. О., шляхом направлення примірника електронного документа на офіційну електронну адресу Касаційного цивільного суду, надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.
25 квітня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Осадча Н. О., засобами поштового зв`язку надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 359/8093/20 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії та виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 травня 2023 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 359/8093/20.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року № 383/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року додаткові пояснення до касаційної скарги від 09 квітня 2024 року від ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Осадча Н. О., повернуті заявниці без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції (у не скасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що 30 вересня 1989 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований Шевченківською сільською радою Звенигородського району Черкаської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_1
30 квітня 1998 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірваний, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського району м. Києва складений актовий запис № 341.
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дочка ОСОБА_4, матір`ю якої є ОСОБА_2, а батьком - ОСОБА_3 .
На підставі рішення Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області 20 жовтня 2004 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 071693, який посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220883200:03:002:0115, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області 21 лютого 2005 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 026814, який посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220883200:03:002:0152, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
20 вересня 2008 року ОСОБА_2 придбала автомобіль марки "Subaru Forester", 2008 року випуску, червоного кольору.
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 березня 2011 року № 1067 ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований на АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рябикіною А. А., зареєстрованого за № 2030, ОСОБА_2 придбала земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223187705:02:025:0065, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 24 січня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В., зареєстрованим у реєстрі за № 27, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_4 .
Із копії спадкової справи № 309/2019, заведеної Сьомою київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ОСОБА_3, випливає, що спадкоємцями першої черги за законом є: діти спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а також його матір ОСОБА_5 .
ОСОБА_1 в межах установленого шестимісячного строку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
ОСОБА_2, діючи від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, також подала заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_5 (мати спадкодавця) відмовилася від належної їй частки спадкового майна на користь ОСОБА_1 .