ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 753/2889/21
провадження № 61-5840св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна Компанія", ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
за зустрічним позовом
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна Компанія", ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня
2023 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Будівельна Компанія" (далі - ТОВ "Інвестиційно-Будівельна Компанія"), ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_5, яка постійно проживала у с. Колядинець Липоводолинського району Сумської області. Позивач працював у будівельній компанії, водночас його дружина не мала роботи, фінансових заощаджень, та навчалася
в університеті.
З метою уникнення ризиків при оформленні договору купівлі-продажу квартири з ТОВ "Інвестиційно-Будівельна Компанія" позивач вказав
в договорі покупцем не себе, а свою матір, з якою була попередня домовленість.
У 2013 році квартира була оформлена на ОСОБА_5, яка, у свою чергу, 11 листопада 2013 року склала на користь позивача у приватного нотаріуса заповіт, згідно з яким позивач мав одноосібно успадкувати цю квартиру після її смерті.
Проте після смерті матері та відкриття спадкової справи позивач отримав від нотаріуса Молодчого І. О. листа, з якого дізнався, що у 2020 році з`явився новий заповіт, у якому все майно мати заповіла ОСОБА_7 . Саме із цього моменту позивач дізнався, що його фактичне право власності не визнається і його права порушені.
ОСОБА_4 просив визнати недійсними в частині особи покупця договір купівлі-продажу квартири, укладений між ТОВ "Інвестиційно-Будівельна Компанія" і ОСОБА_1 ; визнати, що покупцем за договором купівлі-продажу квартири є ОСОБА_1 як особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладалися ці договори; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У червні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8, ТОВ "Інвестиційно-Будівельна Компанія", ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права спільної сумісної власності подружжя на квартиру.
Позов мотивований тим, що спірна квартира придбана у шлюбі за кошти їхньої сім?ї, а тому є її з чоловіком спільною сумісною власністю.
ОСОБА_3 просила визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу квартири, визнати покупцями спірної квартири її та ОСОБА_8
і визнати право спільної сумісної власності на квартиру за ОСОБА_10 і ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року
в задоволенні позову ОСОБА_8 і ОСОБА_3 відмовлено.
Скасовано вжиті заходи забезпечення позову.
Рішення суду мотивоване тим, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
13 квітня 2023 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_8 задовольнити частково та визнати, що покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним 26 вересня 2013 року між ТОВ "Інфестиційно-Будівельна Компанія" (продавець) і ОСОБА_5 (покупець), договором про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу квартири від 19 березня 2014 року
є ОСОБА_4 як особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладалися ці договори; визнати право власності на квартиру
АДРЕСА_2 за ОСОБА_10 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій мали законні підстави відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі
№ 346/2238/15-ц. Суди мали можливість та підстави визнати ОСОБА_8 покупцем за договором (як особу, для якої і за кошти якої було придбано майно) або здійснити переведення на нього прав покупця за договором та визнати його право власності на квартиру. Докази у справі безумовно підтверджують, що саме ОСОБА_4 є покупцем за договором, і саме йому належить право власності на квартиру. Заявник вказує, що справу
в апеляційному суді було розглянуто за його відсутності, без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 27 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, від 16 січня 2019 року у справі
№ 521/17654/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 520/9632/16-ц,
від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
30 червня 2023 року ТОВ "Інвестиційно-Будівельна Компанія" подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня
2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що покупцем за договором купівлі-продажу від
26 вересня 2013 року була саме ОСОБА_5, за якою і було зареєстровано право власності на квартиру. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права,
є обґрунтованими та законними, а наведені в касаційній скарзі доводи
й заперечення є безпідставними.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.
25 липня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.