ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 522/6920/20
провадження № 61-17061св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, законним представником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, законним представником якого є ОСОБА_2, - адвоката Судакова Валерія Валерійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 лютого 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л., реєстровий номер 190; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 лютого 2017 року, 15:17:04, індексний номер 33852646, яке було прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л.; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, в якій він постійно проживає, а також квартира АДРЕСА_2 .
У вересні 2014 року позивач познайомився з ОСОБА_2, яка певний час проживала з ним у спірній квартирі.
Після сварки у 2016 році вони вирішили не проживати разом, а ОСОБА_2 викрала правовстановлюючі документи на кватиру № 144, паспорт позивача та ідентифікаційний код.
Відсутність цих документів позивач виявив 17 квітня 2016 року та звернувся до поліції. 20 вересня 2016 року позивачу видано новий паспорт громадянина України.
Після того як оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, паспорт разом з ідентифікаційним кодом ОСОБА_2 передала іншим особам, було здійснено низку заходів з метою переоформлення спірної квартири, а саме підготовлено звіт з оціночної вартості однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
05 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Зазначений договір купівлі-продажу позивач не підписував, під час укладання правочину присутнім не був.
У подальшому 14 лютого 2017 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
У березні 2017 року позивач дізнався, що право власності на спірну квартиру шахрайським шляхом переоформлене на іншу особу, а тому звернувся до Суворовського відділу поліції у м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення злочину, про що 06 березня 2017 року внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР за № 12017160490001024).
Враховуючи те, що спірна квартира вибула з власності позивача без його волі, він просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 27 квітня 2021 року позов задовольнив. Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимоги позову є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки позивач не мав волевиявлення на продаж спірної квартири, не підписував договору купівлі-продажу від 05 грудня 2016 року та не уповноважував будь-кого на вчинення такого правочину.
Оскільки спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, вона підлягає витребуванню на користь позивача з незаконного володіння кінцевого набувача.
Згідно з висновком експерта від 21 травня 2020 року № 195-П, складеним у межах кримінального провадження, підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Підпис" в договорі купівлі-продажу від 05 грудня 2016 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є неукладеним, тому не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу квартири. Вимога про скасування рішення державного реєстратора є похідною від вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Крім того, суд дійшов висновку, що вимога про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 12 жовтня 2023 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі як законного представника ОСОБА_1 . Постановляючи зазначену ухвалу, суд встановив, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року у справі № 522/7765/20 ОСОБА_1 визнано недієздатною особою. Встановлено опіку над ОСОБА_1 і призначено його опікуном ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнив. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд вирішив спір на підставі належних, однак недопустимих доказів у справі, які надав позивач на обґрунтування позовних вимог. Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55 "ДСТУ 4163-2003" (був чиним на час звернення позивача до суду), згідно з яким відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Разом з цим надані позивачем докази є недопустимими, оскільки не засвідчені належним чином, з наданих копій не можливо встановити, на якій підставі вони були отримані позивачем. Крім того, надані докази не містять засвідчення слідчим відділом, у якому перебували матеріали кримінального провадження.
Крім того, апеляційний суд виходив з того, що наявна в матеріалах справи копія висновку експерта Одеського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України від 21 травня 2020 року № 195-П, наданого в межах кримінального провадження від 06 березня 2017 року № 12017160490001024, належним чином не завірена. Цей висновок зроблений в межах кримінального провадження, однак його немає в матеріалах самого кримінального провадження.
З огляду на викладене апеляційний суд виходив з того, що вказаний висновок експерта не може бути взятий до уваги, оскільки як у сторони відповідача, так і в суду є сумнів у його достовірності.
Жодних інших належних письмових доказів, які підтверджували б доводи позивача щодо непідписання ним договору купівлі-продажу, у матеріалах справи немає, а позивач не заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи як в суді першої, так і в, суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1, законним представником якого є ОСОБА_2, - адвокат Судаков В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 826/3642/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що порядок посвідчення копій, на порушення позивачем якого послався суд апеляційної інстанції, не поширюється на фізичних осіб, яким є позивач, і не може ототожнюватись із недопустимістю доказу тільки з підстав недотримання такого порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 28 грудня 2012 року серії САЕ № 671791 належала квартира АДРЕСА_1 .
20 вересня 2016 року ОСОБА_1 виданий новий паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 у зв`язку із втратою попереднього паспорта громадянина України від 10 лютого 2015 року серії НОМЕР_2 .
05 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
14 лютого 2017 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
06 березня 2017 року старший слідчий Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області Жеребний О. В. вніс відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні № 12017160490001024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що в літній час 2016 року невстановлена особа шахрайським шляхом, а саме через входження в довіру ОСОБА_1, заволоділа його квартирою АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.