ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 761/10951/20
провадження № 61-13036 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року прийнятих у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності та витребування нежитлового приміщення із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016100100009192 за ознаками
кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190,
частиною четвертою статті 358 КК України, встановлено, що група нежитлових приміщень АДРЕСА_1, яка належить територіальній громаді м. Києва, вибула з володіння поза волею її власника. Зокрема, уповноваженим органом не приймалось рішення щодо приватизації спірного майна, а відтак, таке майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради.
Спірне майно було зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Бродюк І. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 14 січня 2015 року з індексним номером 18604943. Підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 став договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 10 жовтня 2001 року на Київській універсальній біржі за реєстровим № 231/5065, 17 жовтня 2001 року зареєстрованим комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна"
за реєстровим № 22268 в реєстровій книзі № 395.
У тексті зазначеного договору від 10 жовтня 2001 року вказано, що право власності продавця, ОСОБА_1, підтверджується свідоцтвом про право власності на групу нежитлових приміщень, виданим Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва 17 червня 1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 17 червня 1993 року № 4/110 і зареєстрованого у бюро технічної інвентаризації, записаного у реєстрову книгу за № 395
від 02 серпня 1993 року.
24 грудня 2014 року державним реєстратором Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції було зареєстровано
за ОСОБА_2 право власності на спірне нерухоме майно.
Згідно з відповіддю Державного архіву м. Києва від 11 вересня
2019 року № 068/05-17/1586 у державному архіві м. Києва розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 17 червня 1993 року № 4/110 не виявлено, а отже, на думку прокурора, вказане розпорядження Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва не видавалось,
а свідоцтво про право власності на спірні нежитлові приміщення районної державної адміністрації не виготовлялось. Крім того, згідно з інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації, право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 не реєструвалось, що свідчить про те, що вказане майно Київською міською радою не відчужувалось, право власності територіальної громади на вказане майно не припинялось, а ОСОБА_1 не набував право власності на спірне майно та не був його власником, що підтверджується відсутністю реєстрації прав власності за ним. Відтак, ОСОБА_1 не мав права на продаж спірного нерухомого майна.
З огляду на зазначене, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2001 року не відповідає вимогам
статей 47, 48, 59, 225, 227 ЦК УРСР, який був чинний на час укладення договору,
і має бути визнаний судом недійсним.
Крім того, підлягає визнанню недійсним - договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 16 лютого 2015 року, на підставі якого ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 групу нежитлових приміщень, оскільки суперечить положенням закону, так як вчинений всупереч вимогам статті 203 ЦК України, оскільки
ОСОБА_2 не мав достатній обсяг повноважень для відчуження спірного приміщення, право власності на яке не набував.
16 лютого 2015 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно запис № 8743686.
За таких обставин, спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади поза її волею з порушенням встановленого законом порядку та на підставі неіснуючих документів.
У зв`язку з наведеним також підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесене 07 квітня 2017 року, на підставі якого
за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_3 .
Отже, спірне нерухоме майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
Поважність причин пропуску строку позовної давності прокурор обґрунтовував тим, що про порушення прав територіальної громади йому стало відомо лише у травні 2017 року під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016100100009192 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України. У подальшому Київську міську раду було повідомлено листом Київської місцевої прокуратури від 20 березня 2020 року № 41-1772-вих-20 про зазначені обставини. Раніше Київська міська рада не знала та не могла знати про порушення своїх прав, оскільки не була стороною вказаних правочинів. Прокурор вважав, що позовна давність пропущена з поважних причин, а тому наявні підстави для поновлення строку позовної давності.
З врахуванням викладеного керівник Шевченківської окружної прокуратури
м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2001 року
№ А 2312/5065 групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 оформлену записом, вчиненим 24 грудня 2014 року державним реєстратором Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції
у м. Києві Бродюк І. Ю. за № 8375133 про право власності на вказану групу нежитлових приміщень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 548868480000;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень НАЕ 143859, укладений 16 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 159;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 оформлену записом, вчиненим 16 лютого 2015 року державним реєстратором № 8743686 про право власності на зазначену групу нежитлових приміщень;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради спірне нежитлове приміщення, яке зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно,
як група нежитлових приміщень № 26 у будинку АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 548868480000;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 оформлену записом, вчиненим 07 квітня 2017 року державним реєстратором № 19874064 про право власності на вказану групу нежитлових приміщень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 548868480000.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року
у складі судді Мальцева Д. О. у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно перебувало у комунальній власності Київської міської ради.
Надані прокурором докази, у тому числі, лист державного архіву про те, що на зберіганні відсутнє розпорядження (наказ) Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 17 червня 1993 року № 4/110, зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації і записаного у реєстрову книгу за № 395 від 02 серпня 1993 року, відповідно до якого ОСОБА_1 набув право власності на спірне приміщення, а також у подальшому укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 10 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не можуть вважатись самостійними та достатніми доказами того, що оспорювані прокурором правочини укладені з порушенням норм закону.
Доказів того, що оспорювані правочини укладені на підставі підроблених чи неіснуючих документів також відсутні. Прокурором не надано доказів на підтвердження того, що винних осіб у кримінальному провадженні притягнуто до кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог прокурора про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно та витребування його із чужого незаконного володіння.
Щодо клопотання ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності, позивач вказував, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади м. Києва 14 січня 2015 року. При цьому, про порушення прав держави прокурор дізнався лише у травні 2017 року, тому прокурор вважав, що вказана обставина є поважною причиною для поновлення строків позовної давності. Разом з тим, відомості про кримінальне правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 червня 2016 року (кримінальне провадження
№ 12016100100009192 щодо вибуття групи спірних нежитлових приміщень з володіння територіальної громади м. Києва поза її волею. Прокурор звернувся до суду з позовом 14 квітня 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
Разом з тим, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову
у задоволенні позову за його недоведеністю, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року скасовано. Позов керівника Шевченківської окружної прокуратури
м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено частково. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, яке зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно,
як група нежитлових приміщень № 26 у будинку АДРЕСА_2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 548868480000. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірне нежитлове приміщення належало на праві комунальної власності територіальній громаді
м. Києва.
Прокурором належними та допустимими доказами підтверджено факт вибуття спірного нерухомого майна з власності територіального громади поза її волею.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не набував права власності на спірне нежитлове приміщення у встановленому законом порядку, реальним власником спірних нежитлових приміщення була і залишається саме територіальна громада м. Києва та її воля на відчуження спірного майна була відсутня. Між Київською міською радою та ОСОБА_4 не існує юридичних відносин з приводу спірного майна, тому обґрунтованими є вимоги прокурора про витребування майна із чужого незаконного володіння, у задоволенні інших вимог відмовлено.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року заяву заступника керівника Київської міської прокуратури про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Київської міської прокуратури судові витрати у вигляді судового збору у розмірі
35 054,30 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки судом апеляційної інстанції було частково задоволено позов керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, а саме у частині витребування майна від ОСОБА_4, тому сплачений прокуратурою судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 14 021,72 грн (майнова вимога у відсотковому відношенні вартості майна), а також, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 21 032,58 грн, а всього 35 054,30 грн, підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь Київської міської прокуратури.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 -
ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 12 липня
2023 року в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/10951/20
з Шевченківського районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 -
ОСОБА_5 на додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 07 лютого 2024 року в указаній справі. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року мотивована тим, що відповідачі не є підозрюваними у відкритому кримінальному провадження, у тому числі щодо спірного нерухомого майна, а залучені в якості потерпілих. Судом вирок у вказаному кримінальному провадженні не ухвалювався, оскільки воно не направлялося до суду, а було закрито.
ОСОБА_4 при придбанні спірного нерухомого майна не знав та не міг знати, що у продавця приміщень, на думку прокурора, не було законних підстав для укладення відповідного правочину. Таким чином, ОСОБА_4 законно покладався на достовірність інформації внесеної до Державного реєстру права власності щодо належності на праві власності приміщень продавцю -
ОСОБА_3 . Ураховуючи викладене, він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
Позбавлення ОСОБА_4 права власності на спірне майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Прокурор звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено ОСОБА_4 у суді першої інстанції, оскільки кримінальне провадження щодо спірного нерухомого майна відкрито ще 05 червня 2016 року, а позов прокурором подано до суду у квітні
2020 року. Крім того, 24 грудня 2014 року була здійснена повторна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, в той час як весь будинок, в якому розташовані спірні приміщення, Київська міська рада прийняла у свою власність 02 грудня 2010 року на підставі рішення Київської міської ради
від 02 грудня 2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста". Таким чином, апеляційним судом у порушення закону не встановлено, коли саме власнику спірного нерухомого майна в особі Київської міської ради стало відомо про порушення прав територіальної громади і його заява про позовну давність взагалі не досліджувалася.
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року мотивована тим, що апеляційним судом при розгляді заяви заступника керівника Київської міської прокуратури про ухвалення додаткового рішення не було належним чином повідомлено ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи, повістку він отримав лише 14 лютого 2024 року, хоча судове засідання було призначено
на 07 лютого 2024 року.
Апеляційним судом помилково стягнуто судовий збір лише на користь Київської міської прокуратури, оскільки в суді першої інстанції судовий збір було сплачено Шевченківською окружною прокуратурою м. Києва.
Доводи осіб, які подали відзиви та інші звернення
У жовтні 2023 року прокурор Київської міської прокуратури подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, в якому порушено клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався представника ОСОБА_4 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Спірне нерухоме майно незаконно вибуло з комунальної власності поза волею територіальної громади м. Києва, тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлового приміщення, яке зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, як група нежитлових приміщень № 26 у будинку
АДРЕСА_2 .
Подання до суду прокурором цього позову спрямовано на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні порушених прав держави, повернення у власність територіальної громади комунального майна, яке вибуло з її власності з порушенням закону, вказані обставини спростовують посилання ОСОБА_4 на покладення на нього надмірного тягаря унаслідок витребування спірних приміщень.
Прокурором не пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_4, оскільки Київська міська рада не приймала участь
у здійсненні державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, не була стороною договірних правовідносин щодо відчуження спірного майна між ними, а також не наділена повноваженнями щодо проведення відповідної перевірки, вона не знала і не могла знати про вибуття спірного майна раніше, ніж про це їй повідомив прокурор. Київська міська рада могла дізнатись і дізналась про порушення свого права на спірні приміщення та обставини їх незаконного вибуття з листа Київської місцевої прокуратури від 01 жовтня
2019 року № 10, яким міську раду повідомлено про обставини вибуття спірних приміщень з комунальної власності та реєстрацію права власності на них за відповідачами. Таким чином, Київська міська рада дізналась про порушення своїх прав лише 01 жовтня 2019 року, а прокурор до суду з цим позовом звернувся
у квітні 2020 року.
У жовтні 2023 року Київська міська радаподала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 напостанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, в якому порушено клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався представника ОСОБА_4 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Група нежитлових приміщень № 26 у будинку АДРЕСА_2 належить територіальній громаді та вибуло з її власності поза
її волею, а тому, апеляційний суд дійшов правильного висновку про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
Втручання держави у право власності ОСОБА_4 відповідає критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, витребування спірного нерухомого майна з власності ОСОБА_4 на користь держави в особі Київської міської ради відповідає критерію законності, у зв`язку з незаконним його вибуттям із власності територіальної громади.
Київська міська рада довідалася про порушення своїх прав лише 01 жовтня
2019 року, тобто прокурором строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_4, не пропущено.
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала відповідь на відзив Київської міської прокуратури.
У листопаді 2023 року прокурор Київської міської прокуратури подав заперечення на відповідь представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року прокурор Київської міської прокуратури подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, посилаючись на те, що оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Саме Київської міською прокуратурою було сплачено судовий збір і за подання позовної заяви, і за подання апеляційної скарги, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення на її користь судового збору.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Згідно з розділом 2 вказаного Переліку до власності територіальної громади
м. Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів
від 13 січня 1992 року № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" житловий фонд разом із вбудованими нежитловими приміщеннями столиці передано у власність міста та районів м. Києва.
Рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" житловий будинок по АДРЕСА_2 разом із нежитловими приміщеннями включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва.
Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві ради від 14 жовтня 2008 року № 327 "Про передачу в орендне користування нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва" товариству з обмеженою відповідальністю "Бджілка Печерська" (далі -
ТОВ "Бджілка Печерська") передано в орендне користування підвальне приміщення, площею 65,5 кв. м, у будинку АДРЕСА_2 .
13 листопада 2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавець) та ТОВ "Бджілка Печерська" (орендар) укладено договір № 1293/8 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району
міста Києва, за умовами якого орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, а саме: підвал, з орендованою площею 65,5 кв. м,
по АДРЕСА_2 .
Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" житловий будинок
АДРЕСА_2 разом з нежитловими приміщеннями, площею 65,50 кв. м, включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Розпорядженням виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10 грудня 2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" вказаний будинок разом з нежитловими приміщеннями, площею 65,50 кв. м, віднесено до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (пункт 39 додатку 10 до розпорядження).
Розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації
від 09 лютого 2011 року № 80 "Про закріплення майна за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" житловий будинок по АДРЕСА_2 разом з нежитловими приміщеннями, площею 65,50 кв. м, закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
Разом з тим, згідно з копією договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2001 року
№ А 2312/5065, зареєстрованого на Київській український біржі, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній придбав групу нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_2, що складаються з підвалу