ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 210/2343/22
провадження № 61-9863св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Криворізька міська територіальна громада в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року у складі судді Літвіненко Н. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Зубакової В. В., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізької міської територіальної громади в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (далі - Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради) про визнання права на спадкування.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що в 1998 році він познайомився із
ОСОБА_2, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
У травні 2000 року у зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я, ОСОБА_2 запропонувала йому разом із сім`єю переїхати до її квартири, за адресою: АДРЕСА_1 для постійного проживання разом. Надалі вона мала на меті укласти договір довічного утримання.
04 серпня 2005 року ОСОБА_2 звернулася до Комунального житлового підприємства № 8 (далі - КЖП № 8) із заявою про реєстрацію місця проживання позивача у належній їй квартирі.
13 серпня 2005 року ОСОБА_2 видала довіреність, якою уповноважила дружину позивача ОСОБА_3 представляти її інтереси, щодо отримання правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, після її приватизації, які ОСОБА_3 отримала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємці після її смерті відсутні.
Із 2000 року до дня смерті ОСОБА_2 позивач разом із сім`єю проживали з померлою однією сім`єю, здійснювали догляд за нею, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, він сплачував за спожиті комунальні послуги, забезпечував ОСОБА_2 продуктами та ліками, оскільки вона була людиною похилого віку, мала численні хронічні захворювання та потребувала сторонньої допомоги. Після смерті ОСОБА_2 позивач здійснив її поховання.
Встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 необхідно позивачу для встановлення права на спадкування та звернення до органів нотаріату, як спадкоємця четвертої черги, із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки відповідно до положень частини третьої статті
1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив на підставі статті 1264 ЦК України визнати за ним право на спадкування, як спадкоємцем четвертої черги, після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивач не довів факту проживання однією сім`єю із померлою ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про виклик свідків (пункт 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Крім того, зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 06 березня 2019 року
у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі
№ 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц,
від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справах № 359/4356/18 та № 754/10844/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, вирішуючи позовні вимоги заявника, суд першої інстанції вдався до встановлення обставин приватизації та визнання права власності на кватиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка за життя належала ОСОБА_2 .
Водночас предметом позову ОСОБА_1 у цій справі є вимоги про визнання права на спадкування, як спадкоємця четвертої черги, після смерті ОСОБА_2, які не стосуються вирішення питання про спадкування чи визнання права власності на кватиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також зміни черговості спадкування спадкоємців за законом.
Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір, вийшов за межі позовних вимог, на що помилково не звернув увагу суд апеляційної інстанції.
На порушення норм процесуального права як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання заявника про виклик свідків, надавши перевагу письмовим доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спадкування квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка була у шахрайський спосіб приватизована позивачем на ім`я ОСОБА_2 після її смерті. Вироком Дзержинського районного суду
м. Кривого Рогу від 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_3 засуджено за частиною третьої статті 15, частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до одного року обмеження волі, з іспитовим строком на один рік.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну оцінку, повно встановили обставини справи, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України,витребувано матеріали справи № 210/2343/22 із Дзержинського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року матеріали справи № 210/2343/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 27 травня 1992 року Виконавчим комітетом Дзержинської Ради народних депутатів міста Кривого Рогу Салабаєвій Н. О. видано ордер на житлове приміщення № НОМЕР_2, на сім`ю з двох осіб на право зайняття житлового приміщення, жилою площею 41,83 кв. м, яка складається з трьох кімнат ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
13 серпня 2005 року ОСОБА_2 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М. С., зареєстровану у реєстрі за № 2761, якою уповноважила дружину позивача ОСОБА_3 представляти її інтереси, щодо отримання правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1, після її приватизації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що в книзі реєстрації смертей зроблено актовий запис від 18 серпня 2005 року № 846.
22 серпня 2005 року ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності від 13 серпня 2005 року № 2761, звернулася до органу приватизації Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Криворізької міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2, до якої додала копію довіреності від 13 серпня 2005 року № 2761, яка посвідчена нотаріально 21 серпня 2005 року.
Згідно з розпорядженням органу приватизації Дз 361 від 31 серпня 2005 року прохання наймача ОСОБА_2 задоволено, передано квартиру АДРЕСА_2 у приватну власність,