ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2024 року
м. Київ
справа № 202/9353/15
провадження № 61-6939св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району м. Дніпропетровська,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт" (далі - ПрАТ "Третій ЕЗПГР"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі - Управління ЖГ), правонаступником якого є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району м. Дніпропетровська (далі - КВЖРЕП), про визнання права на приватизацію та визнання права власності на квартиру.
Позов обґрунтовано тим, що вона з 02 листопада 2010 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Вона вселилась у квартиру на підставі ордера на житлову площу у гуртожитку від 03 червня 2009 року № 04/09, виданого відповідачем згідно з протоколом від 03 червня 2009 року № 1, на сім`ю у складі однієї особи. Між нею та КВЖРЕП укладений договір найму житлового приміщення, згідно з яким вона є наймачем житлового приміщення, загальною площею 61,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Її право на приватизацію спірної квартири у гуртожитку було порушено рішенням ПрАТ "Третій ЕЗПГР" про відмову у реалізації її права на безоплатну приватизацію майна.
Просила визнати за нею право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 ; визнати за нею право власності на спірну квартиру, що складається з двох житлових кімнат, площами 17,6 кв. м та 17,1 кв. м, кухні, площею 17,2 кв. м, санвузла, площею 3,5 кв. м, коридору, площею 6,5 кв. м. Загальна площа квартири - 61,9 кв. м.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, що складається з двох житлових кімнат, площами 17,6 кв. м та 17,1 кв. м, кухні, площею 17,2 кв. м, санвузла, площею 3,5 кв. м, коридору, площею 6,5 кв. м. Загальна площа - 61,9 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є громадянкою України, більше п`яти років проживає у спірній квартирі в гуртожитку, іншого житла у власності або постійному користуванні не має, право на безоплатну приватизацію раніше займаного нею житла не використала, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, прокуратура Дніпропетровської області (тепер - Дніпропетровська обласна прокуратура) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради у червні 2019 року звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року.
Суд апеляційної інстанції розглядав справу неодноразово.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року скасовано ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Верховний Суд мотивував постанову тим, що передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування), поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ЦПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання поширення присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). У цьому випадку на подання прокуратурою Дніпропетровської області (тепер - Дніпропетровська обласна прокуратура), яка діяла в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, апеляційної скарги поширювався присічний річний строк на оскарження рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.
Органи прокуратури з урахуванням їхньої правосуб`єктності не можуть розглядатися в контексті пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) як особи, не повідомлені про розгляд справи або не залучені до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Це правило може бути реалізоване органами прокуратури лише в разі, якщо вони були стороною у справі, і діяли не в інтересах держави, а у власних інтересах як сторона цивільної справи (і при цьому не були повідомлені про справу або не були залучені до участі у ній).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2022 року відмовлено прокуратурі Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, у відкритті апеляційного провадження на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи імперативний характер положень абзацу 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та те, що річний строк, визначений для прокуратури, є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. З урахуванням викладеного у відкритті апеляційного провадження у справі необхідно відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2022 року, просив її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття справи до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокуратура Дніпропетровської області не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та про оскаржуване судове рішення дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень. Дніпровська міська рада та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради також не залучені до участі у справі як відповідачі. Третіх осіб у справі належним чином не повідомляли про час та місце розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому не врахував, що прокурор звернувся з апеляційною скаргою в інтересах Дніпровської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, та щодо якої рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки.
У позові має бути відмовлено через його пред`явлення до неналежного відповідача.
Встановивши, що спірне нерухоме майно є власністю територіальної громади м. Дніпра, суд першої інстанції не залучив до участі у справі належних відповідачів - Дніпровську міську раду та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, чим фактично позбавив будь-якої можливості ефективно здійснити захист права комунальної власності.
Суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив прокурору у відкритті провадження за його апеляційною скаргою, чим безпідставно легітимізував неправомірне вибуття нерухомого майна з комунальної власності.
Ретроспективне застосування присічного строку на апеляційне оскарження судових рішень, передбаченого редакцією ЦПК України до 15 грудня 2017 року, без дослідження суті правовідносин є незаконним, оскільки створює умови для безпідставного позбавлення суб`єктів права власності єдиного легітимного способу захисту своїх прав.
Оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає провадженню у справі.
Аргументи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що вона є власником майна, стосовно якого суд першої інстанції ухвалив рішення, є добросовісним набувачем. Верховний Суд у цій справі вже надав оцінку законності відкриття апеляційного провадження після спливу присічного строку за апеляційною скаргою прокурора. Подавши касаційну скаргу, прокуратура фактично домагається повторного перегляду постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у цій справі. Така поведінка прокурора порушує принцип остаточності судового рішення. Відповідно до абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Вона набула майно у власність за договором, який не є нікчемним та в судовому порядку недійсним не визнавався. Втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року № 3-р(і)/2019.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для втручання в остаточні рішення апеляційного та касаційного судів, як і скасування першого, що є релевантним до принципу юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилося під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії").
Органи прокуратури з урахуванням їхньої правосуб`єктності не можуть розглядатися в контексті пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України як особи, які не повідомлені про розгляд справи або не залучені до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про їхні права, свободи та (або) інтереси.
Подання касаційної скарги через 8 років після визнання права власності на майно за позивачем є порушенням правової визначеності і пропорційності.
У відзивах на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначає, що право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_3, за територіальною громадою м. Дніпра не зареєстроване. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
В іншій частині доводи ОСОБА_1 дублюють аргументи відзиву ОСОБА_2 на касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада зазначає, що не була залучена до участі у справі, що позбавило її можливості своєчасно оскаржити рішення суду першої інстанції з метою захисту інтересів держави. Третіх осіб у справі належним чином не повідомляли про час та місце розгляду справи. Суд першої інстанції фактично позбавив територіальну громаду прав на нерухоме майно. Позивач самоправно зайняла квартиру у гуртожитку.
Представник ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотаннями про закриття касаційного провадження, мотивуючи їх тим, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції після відкриття касаційного провадження виявив, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Верховний Суд постановою від 20 жовтня 2021 року у цій справі вже надав оцінку законності відкриття апеляційного провадження після спливу присічного строку за апеляційною скаргою прокурора. Тобто Верховний Суд викладав уже свій висновок щодо застосування статей 56, 357, 358 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру"у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 56, 357, 358 ЦПК України та статтю 23 Закону України "Про прокуратуру".
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).