ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
справа № 155/1085/23
провадження № 61-3237св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби у Волинській області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Овсієнко Сергій Анатолійович, на постанову Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У липні 2023 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби у Волинській області (далі - УДМС у Волинській області), звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року включно.
Заяву обґрунтовував тим, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Луганської області. 13 лютого 1971 року Білокуракинський РВВС Луганської області йому було видано паспорт зразка колишнього СРСР, який заявник втратив, а паспорта громадянина України не виготовив. Заявник також зазначав, що втратив свідоцтво про народження та військовий квиток.
Вказував, що у зв`язку із розірванням шлюбу змінив прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .
Із 1985 року заявник постійно проживав та працював на території села Михлин Луцького району Волинської області, де і проживає до цього часу.
Посилався на те, що не має можливості отримати паспорт громадянина України, оскільки для підтвердження його належності до громадянства України заявник не має документів, підтверджуючих його реєстрацію на території України станом на 24 серпня 1991 року, а встановлення цього факту у судовому порядку є підставою для оформлення належності до громадянства України. Іншого порядку чинним законодавством України не передбачено, тому представник заявника звертається із заявою до суду.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Горохівський районний суд Волинської області рішенням від 25 жовтня
2023 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.
Встановив факт постійного проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України станом на 24 серпня 1991 року включно.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт, щодо встановлення якого звернувся представника заявника - адвокат Овсієнко С. А., має юридичне значення для заявника, оскільки надає правові підстави для отримання ним паспорта громадянина України. Крім того, заявник не має іншої можливості довести факт постійного проживання на території України.
Місцевий суд дійшов висновку, що заява про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року включно є обґрунтованою, надані заявником письмові докази доводять цей факт, однак позовні вимоги заявника суд задовольняє частково, враховуючи, що матеріалами справи встановлено дійсне прізвище заявника - ОСОБА_4, а не ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ).
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, УДМС у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку.
Волинський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу УДМС у Волинській області задовольнив. Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що надані заявником докази є недостатніми для встановлення факту, про який просить заявник, враховуючи, що на підставі наданих письмових доказів, у яких зазначені різні прізвища особи, та показань свідків неможливо ідентифікувати особу, у якої відсутній документ, що її посвідчує. У зв`язку з цим неможливо встановити факт проживання на території України заявника ОСОБА_1, особу якого не встановлено.
Апеляційний суд також зазначив, що обраний заявником спосіб захисту є неефективним для захисту його прав, враховуючи, що без встановлення факту, зокрема, встановлення особи заявника, що підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану, в позасудовому або в судовому порядку неможливо встановити і факт проживання на території України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якого діє адвокат Овсієнко С. А., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 511/2413/19 (провадження № 61-10582св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 207/163/21.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції вдався до переоцінки доказів у справі, не навів мотивів на спростування встановлених в суді першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував, що особу заявника підтверджували свідки, а також не сприяв належним чином у досліджені доказів у порядку, передбаченому для розгляду справ окремого провадження.
У квітні 2024 рокі від УДМС у Волинській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заінтересована особа висловлює заперечення щодо доводів заявника та просить залишити постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Овсієнко С. А., у березні 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Горохівського районного суду Волинської області.
У березні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до інформації Горохівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області під час перевірки за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян по Україні виявлено факт державної реєстрації народження та шлюбу стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме:
актовий запис про народження від 07 січня 1950 року № 01, складений виконавчим комітетом Лозно-Олександрівської селищної ради Білокуракинського району Луганської області на ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
актовий запис про шлюб від 18 березня 1971 року № 02, складений виконавчим комітетом Лозно-Олександрівської селищної ради Білокуракинського району Луганської області на ОСОБА_7 та ОСОБА_8, шлюб розірвано 02 квітня 1975 року у Луганській області;
актовий запис про шлюб від 14 червня 1975 року № 244, складений Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції у Луганській області на ОСОБА_7 та ОСОБА_9, шлюб розірвано 08 лютого 1977 року у Луганській області;
актовий запис про шлюб від 24 квітня 1977 року № 16, складений виконавчим комітетом Врубівської селищної ради Лутугинського району Луганської області на ОСОБА_7 та ОСОБА_10, шлюб розірвано 05 липня 1978 року у Луганській області.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 02 серпня 2023 року № 00040790009, 25 квітня 1977 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження: Україна, Луганська область, Білокуракинський район, село Петрівка, місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт серія НОМЕР_1, виданий Білокуракинським РВВС 13 лютого 1971 року, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, уклали шлюб, прізвище нареченого після реєстрації шлюбу - " ОСОБА_4". 05 липня 1978 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лутугинського районного управління юстиції у Луганській області шлюб було розірвано, актовий запис № 218 (а. с. 32).
За інформацією Відділу з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції сектору з питань громадянства ДМС України УДМС України у Волинській області від 05 вересня 2023 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з обліків управління не значиться. З питань набуття громадянства України чи документування паспортом громадянина України зазначена особа не зверталась. Надати інформацію щодо належності до громадянства України не вбачається можливим (а. с. 28).
Відповідно до запиту УДМС України у Волинській області від 02 серпня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрованим чи знятим з реєстрації не значиться (а. с. 29).
За інформацією УДМС у Луганській області від 05 вересня 2023 року картотека заяв про видачу паспортів громадян колишнього СРСР зразка 1938 року не збереглася, тому підтвердити чи спростувати видачу паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1, виданого 13 лютого 1971 року Білокуракинським РВВС на ім`я ОСОБА_1 немає можливості. Інформація відносно запитуваної особи на території Луганської області відсутня (а. с. 31).
Відповідно до довідки Городищенської сільської ради від 30 травня 2023 року № 32 ОСОБА_2 постійно проживає на території села Михлин з 1985 року до 2023 рік, місцем проживання ОСОБА_2 був житловий будинок АДРЕСА_2, його співмешканцями були ОСОБА_11 (померла), ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, місцем роботи був колгосп " Михлин" (а. с. 5).
Згідно з актом обстеження, проведеного за зверненням ОСОБА_2, складеного старостою Михлинського старостинського округу ОСОБА_21, за участю свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, дата та місце народження особи - ІНФОРМАЦІЯ_1, Луганська (Ворошиловградська) область, Білокураківський район, село Петровське. Місце проживання особи зі слів свідків в період з 1985 року до сьогодні - АДРЕСА_2 (а. с. 15).
Відповідно до копії трудової книжки, виданої на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, запис прізвища ОСОБА_3 виправлено та застережено печаткою господарства та підписом відповідальної особи із відміткою про те, що прізвище ОСОБА_4 записано згідно з паспортом серії НОМЕР_2 . В трудовій книжці зазначено відомості про військову службу заявника в період з 10 травня 1968 року до 13 червня 1970 року, а також відомості про роботу заявника з 1971 року до 1979 рік (а. с. 6-14).
Згідно з листом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка (далі - ПОСП імені Шевченка) від 26 липня 2023 року № 256, ПОСП імені Шевченка є правонаступником Спілки пайовиків "Михлин" (протокол від 06 лютого 2000 року № 3), яка існувала на території Михлинської сільської ради Горохівського району Волинської області. ПОСП імені Шевченка підтвердило, що згідно з книги № 5 обліку трудового стажу і заробітку колгоспників колгоспу " Михлин", заявник працював в колгоспі " Михлин" з 1985 до 1998 рік, під прізвищем ОСОБА_19 . Згідно з Державним актом на право колективної власності на землю до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мали право на земельну частку (пай), був включений ОСОБА_20 під № 93. Відповідно до наявної в ОСОБА_20 трудової книжки його попередні прізвища були ОСОБА_7, а після укладення шлюбу - ОСОБА_2 (а. с. 36).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 надала пояснення, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_4, її батьком є заявник у цій справі, однак у свідоцтві про народження відомості про батька відсутні. Матір`ю свідка є ОСОБА_11 . Зазначила, що у віці 9 місяців батько покинув сім`ю. Прізвище батька було ОСОБА_3 . У віці 15 років батько приїжджав до неї, на той час його прізвище було ОСОБА_4 . У село Михлин переїхав у 1985 році, де працював у колгоспі трактористом, мав паспорт та свідоцтво про народження, які втратив.
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні 19 вересня 2023 року надала пояснення, що з 2010 року є старостою Михлинського старостинського округу Городищенської сільської ради. З 1985 року заявник проживав на території села Михлин, працював у колгоспі, де отримав земельну ділянку, мав прізвище ОСОБА_22 . У 2012 році в сільській раді виявили, що заявник спочатку вказував прізвище ОСОБА_3 . У списках виборців відсутній.
Свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_24 надали пояснення, що знайомі із заявником з 1985 року, з часу, коли останній приїхав із дружиною та дочкою в село Михлин . Заявник працював трактористом в СП " Михлин". Свідки ствердили, що працювали разом із заявником у вказаному господарстві, він постійно проживав у селі Михлин, нікуди не виїжджав, зокрема і станом на 24 серпня 1991 року проживав у селі. Показали також, що при розпаюванні земель заявник був включений до списку пайовиків та отримав державний акт на право приватної власності на землю, однак на прізвище дружини ОСОБА_19, з якою перебував у цивільному шлюбі.
Згідно з довідками від 06 жовтня 2023 року № 351 та від 23 жовтня 2023 року № 366, виданими ПОСП імені Шевченка, ОСОБА_24 працював в СП "Михлин" з 1981 до 1999 року та є членом цього господарства, ОСОБА_23 працювала в СП "Михлин" з 01 січня 1984 року до 06 березня 2000 року.
Згідно з довідками від 06 жовтня 2023 року № 352 та від 23 жовтня 2023 року № 367, виданими ПОСП імені Шевченка, колгосп "Комуніст" створено на основі реорганізованого колгоспу імені Ворошилова (протокол від 10 березня 1983 року № 1) та ліквідовано, на його основі створено спілку пайовиків "Михлин" (протокол від 04 березня 1992 року № 1). СП "Михлин" було ліквідовано і приєднано до ПОСП імені Шевченка (протокол від 06 лютого 2000 року № 3).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою-третьою статті 294 ЦПК України визначено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.
Отже, сутність справ окремого провадження полягає у підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження. Тому суд лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про вставлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року убачається, що метою встановлення такого факту є встановлення належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України. Зазначив також, що заходів досудового врегулювання не здійснював.
На підтвердження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 надав суду довідку Городищенської сільської ради від 30 травня 2023 року № 32, відповідно до якої ОСОБА_2 постійно проживає на території села Михлин з 1985 року до 2023 рік, місцем його проживання був житловий будинок АДРЕСА_2, його співмешканцями були ОСОБА_11 (померла), ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, місцем роботи був колгосп " Михлин".
Також надав копію трудової книжки, виданої на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, запис прізвища ОСОБА_3 виправлено та застережено печаткою господарства та підписом відповідальної особи із відміткою про те, що прізвище ОСОБА_4 записано згідно з паспортом серії НОМЕР_3 (Лутугинський РВВС). В трудовій книжці зазначено відомості про військову службу заявника в період з 10 травня 1968 року до 13 червня 1970 року, а також відомості про роботу заявника з 1971 року до 1979 рік.
Крім того, заявник надав суду акт обстеження, проведеного за зверненням та в присутності ОСОБА_2, складеного старостою Михлинського старостинського округу ОСОБА_21, за участю свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, дата та місце народження особи - ІНФОРМАЦІЯ_1, Луганська (Ворошиловградська) область, Білокураківський район, село Петровське. Місце проживання особи зі слів свідків в період з 1985 року до сьогодні - АДРЕСА_2 .
Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України, слід застосовувати Закон України "Про громадянство України" та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Стаття 3 Закону України "Про громадянство України" (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) встановлює належність до громадянства України. Відповідно до цієї статті громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;