ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 465/6554/19
провадження № 61-1993св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання правочинів удаваними, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_5, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року в складі судді Мартьянової С. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року в складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання правочинів удаваними.
Позов обґрунтовано тим, що 03 листопада 2015 року позивачка придбала квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,2 кв. м. 14 вересня 2016 року також придбала гараж № НОМЕР_3 на цокольному поверсі, що розташований у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 47,3 кв. м.
Після придбання квартири позивачка у травні 2016 року здійснила її ремонт та оздоблення. У цей період до неї звернувся рідний брат ОСОБА_2 із проханням надати йому можливість деякий час проживати в її квартирі та зобов`язався сплачувати комунальні послуги за квартиру і підтримувати житло в належному стані. Позивачка передала відповідачам ключі від квартири, після чого вони відразу заселилися до квартири. Оскільки брат позивачки мав у своєму користуванні автомобіль, вона надала згоду і на користування своїм гаражем у цьому будинку.
Згодом ОСОБА_2 звернувся до неї з проханням продати йому спірні квартиру і гараж. Враховуючи, що всієї суми коштів на придбання квартири і гаража у нього не було, він висловив бажання придбати майно позивачки з розтермінуванням. Порадившись із своїм чоловіком ОСОБА_4, позивачка прийняла рішення відчужити брату квартиру та гараж на запропонованих ним умовах. ОСОБА_2 повідомив позивачку, що з метою зменшення витрат на оформлення договорів купівлі-продажу квартири і гаража вони можуть укласти договори дарування цих об`єктів. Усі витрати за складання та оформлення договорів сплачував ОСОБА_2, який не заперечував проти укладення договорів дарування замість договорів купівлі-продажу.
На підтвердження своїх реальних намірів ОСОБА_2 01 липня 2017 року власноруч написав розписку, у якій зазначив, що з метою зменшення витрат на оформлення договорів купівлі-продажу квартири і гаража бажає укласти договір дарування квартири та договір дарування гаража, на що позивачка погодилася. Вказана розписка написана в присутності її чоловіка 01 липня 2017 року, в якій також стверджено про отримання позивачкою від відповідача ОСОБА_2 10 000 доларів США авансу за продаж квартири та гаража. Розписка скріплена підписами ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4
07 липня 2017 року позивачка разом із відповідачами уклали договір дарування квартири та договір дарування гаража. Позивачка вказувала на те, що ОСОБА_2 запевнив її, що він особисто виплатить усю суму коштів за придбання квартири і гаража, але при цьому висловив бажання, щоб квартиру і гараж оформити по 1/2 частині на нього та на його дружину ОСОБА_3 .
Повний розрахунок за придбання квартири і гаража мав відбутися до 01 листопада 2019 року. Однак відповідачі так і не розрахувалися з позивачкою за спірні об`єкти нерухомості. Крім того, її брат згодом повідомив, що планує розлучатися зі свою дружиною і вже не проживає у спірній квартирі, де залишилися проживати його дружина зі своїм сином від першого шлюбу, а кошти, які він мав їй сплатити за продаж квартири і гаража, відсутні і розрахунок проведений не буде.
Враховуючи викладене, позивачка просила суд:
- визнати удаваним договір дарування квартири від 07 липня 2017 року за реєстровим номером № 1292, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також визнати цей договір договором купівлі-продажу, який визнати недійсним;
- скасувати рішення від 07 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, індексний номер витягу: 91469654, номер запису про право власності 21287464;
- скасувати рішення від 07 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, індексний номер витягу: 91469554, номер запису про право власності 21287414;
- визнати удаваним договір дарування гаража від 07 липня 2017 року за реєстровим номером № 1296, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також визнати цей договір договором купівлі-продажу, який визнати недійсним;
- скасувати рішення від 07 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину гаражаНОМЕР_4в будинку АДРЕСА_2, індексний номер: 91471306, номер запису про право власності 21287792, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майно 741875046101;
- скасувати рішення від 07 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину гаража НОМЕР_4 в будинку АДРЕСА_2, індексний номер витягу: 91471123, номер запису про право власності 21287791, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 741875046101.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано удаваним договір дарування квартири від 07 липня 2017 року за реєстровим номером № 1292, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та визнано цей договір договором купівлі-продажу, який у свою чергу визнано недійсним.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 91469654 від 07 липня 2017 року, номер запису про право власності 21287464.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 91469554 від 07 липня 2017 року, номер запису про право власності 21287414.
Визнано удаваним договір дарування гаража від 07 липня 2017 року за реєстровим номером № 1296, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та визнано цей договір договором купівлі-продажу, який у свою чергу визнано недійсним.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 91471306 від 07 липня 2017 року, номер запису про право власності 21287792, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майно 741875046101.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 91471123, від 07 липня 2017 року, номер запису про право власності 21287791, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 741875046101.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги у цій справі визнано братом позивачки відповідачем ОСОБА_2, який підтвердив свою із сестрою домовленість про продаж спірних квартири і гаража, а не їх дарування. Тому місцевий суд указав, що договори дарування квартири і гаража, укладені 07 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, є удаваними, оскільки їх сторони умисно оформили свої домовленості цими договорами з метою приховання договорів купівлі-продажу вказаного майна. Відносини сторін удаваного правочину регулюються правилами щодо того правочину, який сторони насправді вчинили. Оскільки згідно з домовленістю вартість квартири та гаража позивачці сплачена не була, то укладені сторонами договори купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними зі скасуванням рішення про державну реєстрацію прав власності на спірне майно за обома відповідачами.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не спростовують правильних висновків суду. Між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 досягнута усна домовленість про продаж квартири та гаража за визначену останніми суму коштів. Така домовленість підтверджена підписаною між ними та чоловіком позивачки розпискою. Відповідач ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати коштів за спірну квартиру і гараж, у зв`язку із чим правочини, які насправді вчинили сторони (договори купівлі-продажу), підлягають визнанню недійсними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
09 лютого 2023 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_5, засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у цій справі та просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 641/6191/17.
Зазначає, що єдиним доказом вимог позивачки у цій справі суди вказали розписку від 01 липня 2017 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 начебто домовилися про продаж спірного майна. При цьому поза увагою судів залишився той факт, що ця розписка підписана особами, які є близькими родичами. Єдиною метою складення цієї розписки є позбавлення заявниці її права власності на частину спірного майна. За спірними договорами дарування обдарованими були як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, проте підпису останньої розписка від 01 липня 2017 року не містить, що додатково підтверджує відсутність у момент укладення договорів дарування між усіма його сторонами, зокрема заявниці, домовленості про інший вид правочину, ніж той, який було реально вчинено. Визнання позову одним із відповідачів не позбавляє позивачку обов`язку доведення належними та допустимими доказами своїх вимог до іншого відповідача.
Суди не врахували, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує тривалий конфлікт щодо поділу спільного майна, яке вони набули за час шлюбу, та не надали оцінки доводам заявниці, не спростували її заперечення проти позову, розглянувши справу упереджено та з порушенням принципу рівності учасників спору.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року поновлено ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_5, строк на касаційне оскарження рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.
У квітні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи з Франківського районного суду м. Львова. Відмовлено ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_5, у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди установили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 91,2 кв.м, житловою площею 24,2 кв.м.
25 червня 2016 року між відповідачами у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.
За договором купівлі-продажу від 14 вересня 2016 року ОСОБА_1 набула у власність гараж НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_2 і, загальною площею 47,3 кв.м.
06 лютого 2017 року ОСОБА_3 зареєструвалася у квартирі АДРЕСА_1 .
07 липня 2017 року ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (обдаровані) уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 прийняли у дар у рівних частках по 1/2 частині кожний квартиру АДРЕСА_1 .
07 липня 2017 року ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (обдаровані) уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 прийняли у дар у рівних частках по 1/2 частині кожний гараж № НОМЕР_4 на цокольному поверсі, загальною площею 47,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 і.
Позивачка обґрунтовувала вимоги позову тим, що 01 липня 2017 року ОСОБА_2 склав розписку, за змістом якої він зобов`язався виплатити ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США у строк до 01 листопада 2019 року за купівлю квартири АДРЕСА_1 та 20 000 доларів США за купівлю гаража № СLXXІ, який розташований на цокольному поверсі в будинку АДРЕСА_2 . В абзаці другому цієї розписки указано, що в момент її підписання ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 свої особисті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США як аванс за купівлю квартири АДРЕСА_1 та особисті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США як аванс за купівлю гаража, а решту суми у розмірі 100 000 доларів США зобов`язується сплатити до 01 листопада 2019 року. Також у розписці зазначено, що з метою зменшення витрат на оформлення договорів купівлі-продажу квартири і гаража ОСОБА_1 погодилася укласти з ОСОБА_2 договори дарування квартири і гаража у строк до 08 липня 2017 року.
Згідно зі змістом абзацу третього розписки за усіма зобов`язаннями з виплати коштів за квартиру і гараж ОСОБА_2 несе особисту відповідальність, а ОСОБА_1 не заперечує проти волі брата щодо укладення договору дарування квартири і договору дарування гаража не лише з ним, а і з його дружиною ОСОБА_3 .
Розписка складена у простій письмовій формі та підписана позивачкою ОСОБА_1, відповідачем ОСОБА_2 і чоловіком позивачки ОСОБА_4 . Підпису ОСОБА_3 розписка від 01 липня 2017 року не містить.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є частково прийнятними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.