ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4552/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) (далі - ОСОБА_1, скаржник)
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю. (головуючий), Кропивна Л. В., Шапран В. В.)
у справі № 910/4552/23
за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви (далі - Монастир, позивач)
до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" (далі - Заповідник, відповідач)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство, третя особа)
про визнання недійсним правочину.
ВСТУП
Причиною звернення до Верховного Суду є наявність / відсутність підстав для закриття апеляційного провадження з розгляду апеляційної скарги, що подана особою, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2023 року Монастир звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Заповідника, в якому просив:
- визнати недійсним правочин щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником і Монастирем;
- застосувати наслідки недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов цього договору.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2013 році на підставі договору Монастирю передано в безоплатне користування зазначені в цьому договорі споруди Києво-Печерської Лаври. 10.03.2023 Монастир отримав від Заповідника лист (попередження) № 04-24/222, яким відповідач проінформував позивача про розірвання договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього договору. Спірний односторонній правочин про розірвання договору позивач вважав неправомірним, немотивованим і таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.
Короткий зміст судових рішень та рух справи в суді апеляційної інстанції
3. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.08.2023 в цій справі в позові відмовив повністю.
3.1. Рішення суду першої інстанції мотивоване встановленням обставин нікчемності укладеного між сторонами спору договору з огляду на його вчинення у простій письмовій формі без дотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину щодо користування будівлею / іншою капітальною спорудою строком понад три роки відповідно до статей 220, 793, 828 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4. Не погодившись із прийнятим рішенням суду, Монастир звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
4.1. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.11.2023 в цій справі відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Монастиря на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 та призначив розгляд апеляційної скарги Монастиря.
5. Також з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій справі звернувся ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, однак уважає, що оскаржуване судове рішення порушує його права та законні інтереси як ченця Монастиря, який на законних підставах постійно проживає на території Києво-Печерської Лаври. Скаржник доводить, що у випадку набрання законної сили оскаржуваним рішенням суду в цій справі права ОСОБА_1 на житло та на участь в богослужіннях у приміщеннях храмів Києво-Печерської Лаври будуть порушені, позаяк у нього виникне обов`язок звільнити приміщення (келію), яке він використовує як житло, та в нього не буде доступу до храмів Монастиря, в яких він здійснює богослужіння. Спірне нерухоме майно, що використовується скаржником як ченцем Монастиря, входить до переліку державного майна, переданого відповідачем у користування позивача (Монастиря) на підставі договору № 2 від 19.07.2013, а правомірність односторонньої відмови відповідача від цього договору є предметом спору в цій справі. На думку скаржника, відповідач учинив правочин щодо односторонньої відмови від спірного договору без оформлення такої відмови в письмовій формі та без підписання сторонами договору додаткової угоди про його розірвання. Скаржник уважає, що суд першої інстанції помилково встановив обставини нікчемності договору № 2 від 19.07.2013 з підстав недотримання вимог закону щодо його форми (нотаріального посвідчення), оскільки відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсність (нікчемність) правочину встановлюється виключно на момент його укладення, а договір, який виконувався, не може бути визнаний судом недійсним. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 послався на правові позиції Верховного Суду в постановах від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц та від 30.07.2020 у справі № 471/761/17-ц.
5.1. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.03.2024 у справі № 910/4552/23 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023, об`єднав апеляційні скарги ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) та Монастиря на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 в цій справі в одне апеляційне провадження та призначив їх до розгляду.
6. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.04.2024 в цій справі закрив апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
6.1. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- суд першої інстанції не розглядав та не вирішував спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи і прийняття рішення судом був скаржник;
- місцевий господарський суд перевірив правомірність односторонньої відмови Заповідника від договору № 2, укладеного 19.07.2013 між Заповідником і Монастирем, та дійшов висновку про нікчемність вчиненого сторонами спору договору з огляду на недотримання вимог закону щодо його форми (нотаріального посвідчення правочину); при цьому в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного судового рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах між учасниками цієї справи (Заповідником і Монастирем).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. ОСОБА_1, як особа, яка не брала участі у справі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження з розгляду його апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23, матеріали справи направити до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. У касаційній скарзі скаржник із посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України, а оскаржувана ухвала суперечить висновкам Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20 щодо алгоритму дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання про її права та інтереси. Скаржник вважає, що апеляційний суд застосував інший порядок процесуальних дій, ніж визначено Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20, а саме: після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду по суті спору в цій справі ухвалою від 25.03.2024 не вирішив питання про його залучення до участі у справі як третьої особи в порядку статті 50 ГПК України.
9. Скаржник зауважив, що в рішенні суду першої інстанції міститься судження про його права, інтереси та обов`язки, позаяк факт проживання у приміщеннях будівель і споруд державної власності, що були предметом спірного договору, осіб, зокрема, ченців Монастиря, визнано судом обставиною, що стала підставою для розірвання Заповідником в односторонньому порядку договору, укладеного із Монастирем.
10. ОСОБА_1 доводив, що суд апеляційної інстанції обмежив його в доступі до суду задля захисту порушених, на його думку, оскаржуваним судовим рішенням у цій справі гарантованих статтями 35, 47 Конституції України прав скаржника, як фізичної особи, на житло (проживання у келії) та на свободу світогляду і віросповідання, що не відповідає основним засадам судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, і становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "право на справедливий суд". Скаржник зауважив, що в розумінні статті 8 зазначеної Конвенції тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. Отже, келія, якою користується ченець, проживаючи на території монастиря, якому він підпорядковується, вважається житлом. Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.
11. Також скаржник аргументував, що рішенням суду першої інстанції в цій справі вирішено питання про його інтерес, який він визначив для себе в тому, щоб безпосередньо, спільно з іншими ченцями Монастиря проживати на території Києво-Печерської Лаври, виконувати та дотримуватися релігійної практики і ритуальних обрядів, мати визначеність щодо своєї долі і долі чернечої громади Монастиря. Такий інтерес ОСОБА_1, як ченець, реалізує через укладений Монастирем (позивачем), якому він підпорядковується, з відповідачем договір № 2 від 19.07.2013, а тому наявний правовий зв`язок між скаржником і стороною у справі (позивачем). Відтак, на думку ОСОБА_1, він має процесуальне право на оскарження прийнятого в цій справі судового рішення по суті спору, що зачіпає його права, інтереси та обов`язки.
Позиція інших учасників справи
12. Від Заповідника до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити в силі.
13. Від Монастиря до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
14. Міністерство правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористалося.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Порядок і межі розгляду справи судом касаційної інстанції
15. Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/4552/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, в порядку письмового провадження без повідомлення / виклику учасників справи.
16. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
18. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
19. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
20. Предметом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23, що належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України).
21. Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправомірно застосував пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України.
22. Також скаржник доводить, що оскаржувана ухвала суперечить висновкам Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20 щодо алгоритму дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання про її права та інтереси.
23. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
24. Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
25. Відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
26. Отже, Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.
27. За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
28. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
29. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ у рішенні від 04.12.1995 зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
30. Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
31. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).
32. ОСОБА_1 не є учасником цієї справи та подав апеляційну і касаційну скарги як особа, на думку якої, суд вирішив питання про її права на житло (проживання у келії) та на свободу світогляду і віросповідання внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про відмову у визнанні недійсною односторонньої відмови Заповідника від договору, укладеного із Монастирем, щодо користування будівлями та спорудами культового призначення, та застосуванні наслідків недійсності спірного одностороннього правочину шляхом визнання за Монастирем права користування нерухомим майном.
33. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
34. Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
35. Тобто частиною першою статті 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи із предмета та підстав позову.