Постанова суду № 2011/20950/12 від 01.05.2024 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 2011/20950/12

провадження № 61-9206св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача ПетроваЄ.В.,

суддів: ГрушицькогоА.І., ЛитвиненкоІ.В., ОлійникА.С., ПророкаВ.В.,

учасники справи:

позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" у Дзержинському районі міста Харкова,

третя особа ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року у складі судді ЦвіраД.М. тапостанову Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: МальованогоЮ.М., ГрошевоїО.Ю., КурилаО.М., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" у Дзержинському районі міста Харкова, ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" у Дзержинському районі міста Харкова (далі ТОВ "УФА "Верус"), третя особа ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №НАН2GА00000038 (далі Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40070,44 доларів США під 11,04% річних з кінцевим терміном повернення до 11 серпня 2017 року.

Цього ж дня, 14 серпня 2007 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки №НАН2GА00000038, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за основним договором.

Крім того, 01 вересня 2010 року банк уклав з ТОВ "УФА "Верус" договір поруки, за умовами якого відповідальність поручителя перед кредитором була обмежена сумою 200,00грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 27 листопада 2012 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 66253,78доларів США, з яких: 30280,72 доларів США тіло кредиту; 16534,67доларів США проценти; 3205,00доларів США комісія за користування кредитом; 16233,39доларів США пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд:

стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 66228,75 доларів США, що еквівалентно 529167,70грн;

стягнути солідарно з ТОВ "УФА "Верус" та ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у розмірі 200,00грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 529167,70грн.

Стягнено солідарно з ТОВ "УФА "Верус", ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти у розмірі 200,00грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з поручителя ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Крім того, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором у межах суми, визначеної в договорі поруки від 01 вересня 2010 року.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року в частині солідарного стягнення з ТОВ "УФА "Верус" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів у розмірі 200,00грн скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "УФА "Верус" про стягнення заборгованості в цій частині закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 55520,51 доларів США, що еквівалентно 443611,28грн, з яких: 30280,72 доларів США тіло кредиту; 16534,67доларів США проценти; 69553,91грн пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позов ПАТ КБ "ПриватБанк" у частині стягнення з поручителя ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, процентами та неустойкою доведено й обґрунтовано належним чином.

Відмовляючи у стягненні комісії, суд керувався тим, що умовами Кредитного договору встановлено щомісячну комісію за супроводження кредиту, однак не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року в частині задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд взагалі не дослідив та не дав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що банк в односторонньому порядку, без повідомлення і без укладення з поручителем додаткової угоди до Кредитного договору, починаючи з 14 серпня 2007 року, збільшив розмір процентів за користування кредитом з 0,92% до 11%, а розрахунок процентів від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом зроблено з використанням ставки 29,52% на місяць замість 2,46%.

Перевірка зазначених обставин може вплинути на розмір кредитної заборгованості, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 грудня 2015 року №6-2355цс15.

Крім того, в касаційній скарзі заявник вказувала на те, що, задовольняючи позов банку, суди попередніх інстанцій не встановили строк виконання боржником ОСОБА_2 окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язань, та не застосували положення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), яке суд, на відміну від позовної давності, застосовує самостійно.

Так, згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1 на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості за кредитом), процентів, винагороди, пені (в повному обсязі) останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

З наданого банком розрахунку встановлено, що ОСОБА_2 перестала належним чином сплачувати заборгованість за Кредитним договором із серпня 2008 року.

Таким чином, оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом у цій справі 21 грудня 2012 року, то апеляційному суду слід надати належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо правильного застосування положень статей 554, 559 ЦК України в частині строку дії поруки за зобов`язанням ОСОБА_2 щодо погашення кредитної заборгованості.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залучено до участі у цій справі ОСОБА_3 як правонаступника третьої особи ОСОБА_2 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі №2034/2-5352/11 в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_2 за Кредитним договором у розмірі 49295,44 доларів США звернено стягнення на житловий будинок загальною площею 98,10кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу банком вказаного предмета іпотеки (укладанням від імені позичальника договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем). Доказів того, що згадане судове рішення виконано, матеріали справи не містять.

У пункті 7.1 Кредитного договору визначено обов`язок позичальника повернути суму кредиту (повністю) після спливу 120 днів з дня затримки (несплати) чергового платежу.

Позичальник ОСОБА_2 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання у серпні 2008 року, тому строк повернення всієї суми кредиту, з урахуванням спливу 120 днів, настав у грудні 2008 року.

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з цим позовом 21 грудня 2012 року, тобто поза межами шестимісячного строку чинності поруки ОСОБА_1 .

Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання в разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення поруки, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

Отже, оскільки порука ОСОБА_1 припинена, то відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача як поручителя кредитної заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про неправомірне обчислення банком заборгованості за кредитом за підвищеною процентною ставкою без укладення додаткової угоди та повідомлення поручителя про зміну такої ставки колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що ці доводи не впливають на наведені вище висновки суду.

Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що позичальник ОСОБА_2 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання у серпні 2008 року, тому строк повернення всієї суми кредиту, з урахуванням визначеного пунктом 7.1 Кредитного договоруспливу 120 календарних днів, настав у грудні 2008 року.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Після зміни строку виконання зобов`язання (грудень 2008 року) всі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаного часу.

Разом із тим у пункті 12 договору поруки від 14 серпня 2007 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_1 припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.

Отже, зміна строку кредитування не змінює істотних умов договору поруки, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання. Порука припиняється через 5 (п`ять) років з дня настання терміну повернення кредиту (пункт 12 договору поруки), а змінюється тільки строк, від якого вказані 5 (п`ять) років поруки починають свій відлік (у цьому випадку вони відраховуються не із серпня 2017 року строку повернення кредиту, визначеного умовами Кредитного договору, а з грудня 2008 року після настання зміненого згідно з пунктом 7.1 договору строку виконання основного зобов`язання).

Таким чином, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_1 не може вважатися припиненою, оскільки після зміни строку кредитування (грудень 2008 року) ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з цим позовом 21 грудня 2012 року, тобто в межах визначеного договором п`ятирічного строку дії поруки.

Водночас з матеріалів справи відомо, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася також на те, що її порука припинена з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, оскільки банк в односторонньому порядку та без згоди поручителя підвищив відсоткову ставку за Кредитним договором з 0,92% до 11%, а розрахунок процентів від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом зробив з використанням ставки 29,52% замість 2,46%.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на порушення вимог частини першої статті 417 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) апеляційний суд не виконав наведених у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року вказівок, не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів ОСОБА_1 про припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Оскаржуваною постановою Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 44475,38 доларів США, з яких: 30280,72 доларів США тіло кредиту; 9692,49 доларів США проценти; 4502,17 доларів США пеня.

В іншій частині позов АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Звернувшись з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, АТ КБ "ПриватБанк" на власний розсуд змінило строк кредитування. Отже, на час звернення з вказаним позовом настав строк виконання Кредитного договору в повному обсязі, внаслідок чого банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом і інші визначені договором складові боргу.

Вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили, визначена кредитна заборгованість на момент припинення Кредитного договору, яка становить: 30778,50 доларів США заборгованість за тілом кредиту; 9692,49 доларів США заборгованість за процентами; 1945,00 доларів США заборгованість за комісією; 4502,17 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У цій справі банк пред`явив до ОСОБА_1 вимогу про стягнення тіла кредиту у розмірі 30280,72 доларів США. Вказана сума не перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, визначену заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі № 2034/2-5352/11, а тому саме ця вимога має розглядатися судом.

З огляду на те, що Кредитний договір припинено через звернення кредитора до суду з вимогами про погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі №2034/2-5352/11 визначено загальний розмір кредитної заборгованості, то з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором у розмірі 44475,38 доларів США, з яких: 30280,72 доларів США тіло кредиту; 9692,49 доларів США проценти; 4502,17 доларів США пеня.

Аргументи апеляційної скарги про те, що нарахування та стягнення пені в доларах США не відповідає вимогам чинного законодавства, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови Кредитного договору передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з поручителя заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц.

Доводи ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, колегія суддів вважала необґрунтованими, вказавши, що із наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що до вересня 2008 року позичальник ОСОБА_2 належним чином виконувала зобов`язання за Кредитними договором, у зв`язку з чим розмір процентної ставки становив 11,04 % на рік, та, відповідно, 0,92% на місяць (11,04 / 12 місяців). Вперше порушення умов Кредитного договору позичальник допустила у вересні 2008 року, у зв`язку з чим на прострочену заборгованість банк нарахував проценти за ставкою 29,52% на рік, що становить 2,46% на місяць (29,52 / 12 місяців).

Розмір вказаних процентів відповідає положенням пункту 16 договору поруки, яким погоджено поточну процентну ставку (0,92% за місяць) та процентну ставку при порушенні боржником зобов`язань з погашення кредиту (2,46% за місяць), а тому відсутні підстави вважати, що банк в односторонньому порядку та без згоди поручителя підвищив процентну ставку за Кредитним договором.

Щодо припинення порукина підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, то під час перегляду цієї справи суд касаційної інстанції встановив, що порука ОСОБА_1 не може вважатися припиненою, оскільки після зміни строку кредитування (грудень 2008 року) ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з цим позовом 21 грудня 2012 року, тобто в межах визначеного договором поруки п`ятирічного строку дії поруки.

Аргументи апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості за Кредитним договором є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи міститься заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі №2034/2-5352/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким визначено розмір заборгованості за Кредитним договором на момент його припинення. Вказане заочне рішення набрало законної сили, тому наведені у ньому висновки апеляційний суд взяв до уваги під час вирішення спору, що розглядається.

Однак суду не надано доказів на підтвердження виконання згаданого заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі №2034/2-5352/11. У матеріалах справи також відсутні відомості про те, що іпотечне майно було реалізовано та кошти від його реалізації спрямовано на погашення заборгованості.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року тапостанову Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16, від 07 грудня 2016 року у справі №6-719цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 17 квітня 2018 року у справах №200/11343/14 і №522/407/15, від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16, від 13 березня 2019 року у справі №520/7281/15, від 12 травня 2020 року у справі №921/730/13-г/3, від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15, у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №569/1405/16, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16, від 21 жовтня 2020 року у справі №509/3589/16, від 17 листопада 2021 року у справі №522/14614/14, від 01 грудня 2021 року у справі №569/7648/15, від 02 лютого 2022 року у справі №755/11307/17, від 04 травня 2022 року у справі №133/331/17, від 12 травня 2022 року у справі №175/2871/21, від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15, від 27 липня 2022 року у справі №374/7378/20, від 07 вересня 2022 року у справі №707/396/17, від 12 квітня 2023 року у справі №703/353/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що сума заборгованості за Кредитним договором вже була визначена у заочному рішенні Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі №2034/2-5352/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до позичальника ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, є доведеною і не підлягає доказуванню банком у цій справі з огляду на те, що вона як поручитель не була залучена до участі у справі №2034/2-5352/11, а тому вправі заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, зокрема доводити у загальному порядку, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.

Отже, у цьому випадку апеляційний суд повинен був належним чином дослідити поданий банком розрахунок кредитної заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування.

Вказує, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України від 12 травня 1991 року №1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі Закон №1023-XII) досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Однак у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що банк направляв позичальнику вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим у неї не виник обов`язок дострокового повернення коштів за Кредитним договором.

У пункті 4.1 Кредитного договору сторони узгодили, що у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на день сплати, однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, банк заявив вимогу про стягнення пені в іноземній валюті (доларах США), що є порушенням умов Кредитного договору.

Вказує, що наданий банком розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який, відповідно, повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Водночас у матеріалах справи відсутні виписки з банківських рахунків або інші документи, за якими можливо було б встановити розмір погашеної заборгованості за Кредитним договором та її залишок.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 березня 2023 року задоволено клопотання сторони відповідача про витребування у ПАТ КБ "ПриватБанк" доказів, а саме копій документів та відомостей, які стосуються Кредитного договору.

Однак банк не виконав вказану ухвалу суду, хоча витребувані судом докази мають суттєве значення для встановлення обставин, які впливають на обсяг та розмір її відповідальності. Без цих доказів, які сторона відповідача не могла отримати самостійно, неможливо довести необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, вона не була належно повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, а тому під час нового апеляційного перегляду справи подала заяву про застосування позовної давності, однак суд апеляційної інстанції не застосував до вимоги про стягнення неустойки спеціальну позовну давність в один рік, а до інших вимог (про стягнення тіла кредиту та процентів) загальну позовну давність у три роки.

У цій справі Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року зазначив, що позичальник ОСОБА_2 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання у серпні 2008 року, тому строк повернення всієї суми кредиту, з урахуванням визначеного пунктом 7.1 Кредитного договоруспливу 120 календарних днів, настав у грудні 2008 року.

Після зміни строку виконання зобов`язання всі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаного часу.

Отже, оскільки позичальник ОСОБА_2 повинна була повернути достроково кредитні кошти у строк до 31 грудня 2008 року, однак остання цього не зробила, то з 01 січня 2009 року у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором, але банк звернувся з таким позовом до поручителя лише 21 грудня 2012 року, тобто зі спливом позовної давності, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказує, що у цій справі суди дійшли висновків, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не мало права встановлювати у Кредитному договорі винагороду за дії, які банк вчиняє на власну користь, що також впливає на розмір кредитної заборгованості, оскільки сплачені позичальником платежі за комісією, які нараховані на підставі нікчемних умов договору, підлягали зарахуванню на погашення загальної суми заборгованості (тіла кредиту).

Крім того, після зміни строку кредитування право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється, а тому суди попередніх інстанцій повинні були також зменшити загальний розмір боргу на суму коштів, які позичальник сплатила на погашення процентів та пені поза межами такого строку.

Вказує, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

За умовами Кредитного договору позичальник отримала кредит у розмірі 40070,44 доларів США, з яких: 35000,00 доларів США на ремонт житлового будинку, 5070,44 доларів США на сплату страхових платежів. Водночас грошові кошти на оплату страхових платежів позичальник не отримувала, а доручила банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму відповідно до договорів страхування протягом усього строку кредитування, який становив 10 років.

Як відомо з договору особистого страхування та договору страхування майна, укладених 18 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо", страхові платежі вносяться до 14 серпня кожного року.

Враховуючи, що у 2014 році ОСОБА_2 померла, то у розпорядженні банку мала залишитися частина кредитних коштів на оплату чергових страхових платежів, тому залишок цих коштів підлягав зарахуванню на погашення загальної суми заборгованості.

Апеляційний суд не дав оцінку доводам сторони відповідача про те, що порука припинилася у зв`язку з непред`явленням банком вимоги до спадкоємця позичальника у строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду міста Харкова.

21 вересня 2023 року справа №2011/20950/12 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Встановлено, що 14 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило найменування на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, процентів, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені в розділі 7 договору (том1 а.с.912).

Згідно з пунктом 7.1 розділу 7 Кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 14 серпня 2007 року до 11 серпня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 40070,44 доларів США на такі цілі: 35000,00доларів США на ремонт житлового будинку, 5070,44 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту; проценти за дострокове погашення кредиту, що визначено у пункті 3.11 цього договору, та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Періодом сплати вважати період з 14 до 19 числа кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник сплачує проценти, розраховані відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.4 цього договору; винагороду, розраховану відповідно до пунктів 1.1, 3.7 цього договору. Погашення кредиту провадиться у строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1). У разі порушення вказаних термінів оплати (зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі), передбачених графіком погашення заборгованості на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), процентів, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

................

Перейти до повного тексту