ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа №142/271/22
провадження №61-10410св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Луспеника Д.Д.,суддів:Гулейкова І.Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г.В.,Гулька Б.І., Лідовця Р.А.,
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1,
відповідач ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гапека Тетяна Валеріївна, на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року у складі судді Гринишиної А.А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сала Т.Б., Ковальчука О.В., Якименко М.М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила відібрати у батька дитини ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернути дитину матері дитини ОСОБА_1 за місцем її проживання.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 28 серпня 2011 року між сторонами зареєстровано шлюб, який за рішенням суду від 05 червня 2019 року розірвано. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4, який залишився проживати разом із матір`ю на АДРЕСА_1 та був зареєстрований за вказаною адресою.
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 червня 2020 року визначено участь батька у вихованні малолітнього сина. Відповідач безперешкодно зустрічався з сином і позивачка йому в цьому ніколи не перешкоджала. Наприкінці грудня 2020 року ОСОБА_2 без її дозволу та згоди самостійно забрав у неї сина та виїхав з ним до місця своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Із того часу ОСОБА_2 утримує сина у себе, не допускаючи до нього позивачку. За майже півтора роки позивачка лише один раз змогла побачитися та поспілкуватися з сином.
У березні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею, який рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 10 вересня 2021 року задоволено, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 . Вказане рішення постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишено без змін.
16 грудня 2021 року ОСОБА_1 приїхала до с.Дмитрашівки для того, щоб забрати сина додому, проте ОСОБА_2 їй у цьому перешкодив, спричинивши тілесні ушкодження.
ОСОБА_2 відмовляється виконувати вказане рішення суду та продовжує утримувати сина у себе, не бажаючи віддати його позивачці, хоча суд місце проживання дитини визначив з нею.
14 червня 2022 року за невиконання рішення суду внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на момент звернення до суду із позовом проводиться досудове розслідування.
Враховуючи викладене, позивачка змушена звернутися до суду із цим позовом про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року, позов задоволено. Відібрано у батька дитини ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернуто дитину матері дитини ОСОБА_1 за місцем її проживання. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині відібрання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька дитини ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн за позовну вимогу про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Встановивши, що ОСОБА_2 без згоди матері, з якою проживав син, самовільно змінив місце проживання дитини, а судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим, визначено місце проживання дитини з матір`ю, про наявність якого батько дитини обізнаний, проте добровільно повернути дитину матері за місцем її постійного проживання відмовляється, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивачки та інтересів дитини в порядку, визначеному статтею 162 Сімейного кодексу України (далі СК України), і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гапека Т.В., у липні 2023 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга також містить клопотання про зупинення виконання рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі №165/2240/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц, від 17 липня 2019 року у справі №185/6994/15-ц, від 24 травня 2023 року у справі №127/9377/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі ЦПК України). Крім того, посилається на порушення норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 2 частини першої та пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник, окрім цього, вказує, що:
1) суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про опитування дитини та клопотання про витребування від органу опіки та піклування письмового висновку щодо відібрання дитини. Апеляційний суд у свою чергу повторне клопотання про опитування дитини залишив без розгляду протокольною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 13 червня 2023 року, а клопотання про витребування доказів проігнорував;
2) під час реєстрації та здійснення автоматизованого розподілу зустрічного позову суд першої інстанції порушив порядок такого авторозподілу, що стало підставою для подання стороною відповідача заяви про відвід судді. Проте суддя, розглядаючи заяви про відвід, не лише не врахувала наявність беззаперечної підстави для відводу, а й розглянула обидві заяви про відвід з порушенням порядку, що визначений нормами цивільного процесуального законодавства України. Зокрема відповідно до звіту про передачу судової справи раніше визначеному складу суду від 25 серпня 2022 року зустрічний позов було зареєстровано в автоматизованій системі документообігу суду та присвоєно унікальний номер справи 142/346/22 та передано судді Гринишиній А.А. для розгляду з первісним позовом (справа №142/271/22). Разом з тим присвоєння нового унікального номера зустрічному позову, який поданий в межах розгляду справи, в якій вже відкрито провадження, є недопустимим та не відповідає вимогам чинного законодавства, а відповідно є самостійною підставою для відводу судді. Окрім цього, оскільки заява про відвід була подана 05 жовтня 2022 року (суддя перебувала в нарадчій кімнаті), то днем отримання суддею вказаної заяви про відвід є 06 жовтня 2022 року, після виходу судді з нарадчої кімнати та проголошення судового рішення. Відповідно до змісту ухвали суду першої інстанції від 06 жовтня 2022 року судове засідання призначено на 07 листопада 2022 року, що свідчить про те, що заява про відвід подана за три робочі дні до наступної дати судового засідання. Проте, вийшовши із нарадчої кімнати, суддя не мала процесуального права розглянути заяву про відвід в день виходу з нарадчої кімнати, коли вже була визначення дата судового засідання, а повинна була, вважаючи підстави для відводу необґрунтованими, передати розгляд питання про відвід іншому судді.Суддя Гринишина А.А. на момент подання заяви про відвід вже перебувала в нарадчій кімнаті, тому була позбавлена процесуальної можливості розглядати заяву про відвід, чим порушила порядок розгляду такої заяви про відвід. Відповідно, твердження судді про те, що заява про відвід подана до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, є помилковим;
3) повторна заява про відвід подана 23 листопада 2022 року шляхом направлення на електронну адресу суду, що підтверджується скріншотом листа, тобто за три робочі дні до дати судового засідання, призначеного на 28 листопада 2022 року. Дії суду щодо нереєстрації поштової кореспонденції в день її надходження є порушенням вимог чинного законодавства, Інструкції з діловодства в судах та спрямовані на порушення процесуальних права відповідача на справедливий суд;
4) ухвалюючи рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції підійшов до вирішення спору формально та від початку першого судового засідання була очевидна прихильність суду до сторони позивачки, яка проявлялась у відмовах щодо задоволення клопотань сторони відповідача, які могли б реально розкрити всю суть спору та забезпечити відповідачу право на захист та спростування заявлених позовних вимог;
5) повернення дитини за місцем проживання матері суперечитиме інтересам дитини. Вчинивши такі дії, суди дозволили позивачці вирвати дитину зі звичного для неї середовища, завдавши їй емоційний стрес;
6) позивачка вже тривалий час проживає з іншим чоловіком, якого малолітній ОСОБА_3 жодного разу не бачив, з ним не спілкувався та взагалі невідомо, якою буде реакція чужого чоловіка на чужу для нього дитину;
7) заявник не змінював місця проживання дитини всупереч рішенню суду, не викрадав дитину, не утримує дитину проти її волі, тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин статті 162 СК України;
8) небезпека для життя та здоров`я дитини у м.Києві, де проживає мати, значно вища ніж на Вінниччині, де проживає батько;
9) матері дитини не чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною, вона сама не вважає доцільним налагоджувати контакт із дитиною.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_6, в якому позивачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними.
Відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 від третіх осіб станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
15 березня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гапека Т.В., надійшло клопотання про долучення таких доказів: психологічний висновок, висновок психолога Відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Піщанської селищної ради Вінницької області за результатами бесіди з малолітнім ОСОБА_3, рішення про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дитини та висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, оскільки вони мають суттєве значення під час розгляду цієї справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І.Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С.О., Ступак О.В.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" розмірі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи №142/271/22 із Піщанського районного суду Вінницької області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи №142/271/22.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року №1727/0/226-23 на підставі повідомлення судді Гулейкова І.Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І.Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р.А., Луспеник Д.Д.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 17 квітня 2024 року про виправлення описки) касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи №183/1464/22.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року касаційне провадження у справі поновлено.
Іншою ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гапека Т.В., про долучення до матеріалів справи доказів.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що з 28 серпня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 05 червня 2019 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19 травня 2015 року.
Місце проживання ОСОБА_3 з 13 жовтня 2015 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи №42992889 від 13 вересня 2019 року, виданою відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 14 листопада 2019 року у справі №754/6063/19, яке набрало законної сили 17 грудня 2019 року, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 22 квітня 2019 року.
На виконання вказаного рішення суду 09 січня 2020 року видано виконавчий лист, 14 вересня 2021 року начальником відділу Крижопільського відділу ДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Барабашем О.М. прийнято виконавче провадження №61156576 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
Розпорядженням Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 30 червня 2020 року №421 "Про визначення способів участі батьків у вихованні малолітніх дітей" визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у формі спілкування з малолітнім сином щовівторка та щоп`ятниці з 18.30 год до 21.00 год, щосуботи з 10.00 год до 20.00 год.
Після розірвання шлюбу і до 25 грудня 2020 року син сторін проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 в м.Києві.
Із кінця грудня 2020 року ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, що не заперечувалося сторонами.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у цивільній справі №754/3411/20, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2, та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено.
Начальник Крижопільського ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Барабаш О. листом від 07 червня 2022 року №5537 повідомив представника ОСОБА_1, що рішення Деснянського районного суду м.Києва від 10 вересня 2021 року не може бути виконано виконавчою службою, оскільки вказане рішення суду не передбачає заходів примусового виконання.
14 червня 2022 року до Єдиного державного реєстру судових рішень внесено відомості про кримінальне правопорушення, з правовою кваліфікацією, передбаченою частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України (далі КК України), а саме: за невиконання судового рішення.
Начальник Служби у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області Кочерган Ю. листом від 16 травня 2022 року №16.1-15-162 повідомила представника ОСОБА_1, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" служба у справах дітей не є суб`єктом, до повноважень якого входить сприяння у виконанні рішень судових органів. Також, відповідно до Положення про Службу у справах дітей Піщанської селищної ради, затвердженого рішенням 17 сесії Піщанської селищної ради 8 скликання від 24 грудня 2021 року №1196, сприяння у виконанні рішення суду не належить до компетенції Служби.
Служба у справах дітей Піщанської селищної ради у поданій до суду письмовій заяві підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 .
Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації при прийнятті рішення просила прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.
Матеріали справи не містять доказів того, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання і дитини згідно з рішенням суду, створюватиме загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).
Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц (провадження №14-199цс19).
Ухвалюючи рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява №10383/09).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.