ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 260/1754/23
адміністративне провадження № К/990/39751/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 (головуючий суддя - В.С. Затолочний, судді - О.М. Довгополов, В.Я. Качмар)
у справі № 260/1754/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказом від 10.10.2018 позивача звільнено з військової служби, виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Зауважує, що в подальшому позивачем встановлено, що при звільненні йому не було виплачене належне грошове забезпечення, що зумовило звернення позивача до суду. На виконання рішення у справі № 260/6386/21 відповідачем 21.02.2023 було виплачене належне позивачу грошове забезпечення. З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено 21.02.2023, позивач вважає, що для відповідача настає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023 в сумі 82 393, 86 грн.
4. Суд першої інстанції виснував про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів загального трудового законодавства - Кодексу законів про працю України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби та дійшов висновку про право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
6. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні умови, передбачені у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України, за яких на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток. До таких висновків апеляційний суд дійшов з огляду на те, що при звільненні позивача з військової служби у 2018 році у позивача не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. Підставою касаційного оскарження судового рішення позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 Кодексу законів про працю України без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
9. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо нерозповсюдження на спірні правовідносини приписів статті 117 Кодексу законів про працю України. На думку заявника касаційної скарги, судом апеляційної інстанції також проігноровано фактичні обставини справи, згідно яких відповідачем в порушення статті 30 Закону України "Про оплату праці" інформація щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не надавалась позивачу в тому числі і при звільненні, а також проігноровано частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно якої позивач мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позиція інших учасників справи
10. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні всіх оскаржуваних вимог скаржника до Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі.
Рух касаційних скарг
11. Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
12. Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2024 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
14. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.10.2018 № 226 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини з 10.10.2018.
15. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 у справі № 260/6386/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
16. На виконання рішення суду від 31.08.2022 у справі № 260/6386/21 Військовою частиною НОМЕР_1 21.02.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 82 370, 85 грн. із врахуванням податків.
17. Непроведення відповідачем повного розрахунку при звільненні зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
19. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оцінка Верховного Суду
20. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
21. Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
22. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що у цій справі спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.
24. Верховний Суд зауважує, що питання застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас необхідно зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
25. Так, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.