ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 2а/1894/08/0470
касаційне провадження № К/9901/56308/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція ГУ ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 (суддя Єфанова О.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 (головуючий суддя - Малиш Н.І., судді - Іванов С.М., Щербак А.А.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з дослідним заводом" до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з дослідним заводом" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.01.2008 №0000022301/0.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Дамаск ЗЛС". Вказує, що господарські операції із зазначеним контрагентом об`єктивно відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, придбані товарно-матеріальні цінності використовувалися ним у власній господарській діяльності, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 07.12.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення рішення Інспекції від 09.01.2008 №0000022301/0.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством був правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягаєскасуванню.
Інспекція, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, відсутності у контрагента позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, наявності кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача за фактом фіктивного підприємництва.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.09.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 21.05.2024 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 22.05.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2007, за наслідками якої складено акт від 20.12.2007 №299/232/00211180 (далі - акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), внаслідок чого позивачем занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 751600,00 грн, в тому числі: за грудень 2006 року в сумі 61833,00 грн, за січень 2007 року в сумі 97667,00 грн, за лютий 2007 року в сумі 202000,00 грн, за березень 2007 року в сумі 390100,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.01.2008 №0000022301/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1127400,00 грн, в тому числі: за основним платежем у сумі 751600,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 375800,00 грн.
Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки Інспекції, викладені в акті перевірки, про непідтвердження господарських операцій позивача із вказаним вище контрагентом з підстав відсутності первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, відсутності трудових, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення господарської діяльності у контрагента позивача, наявності недоліків у первинних документах.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР).
Так, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР).
Податкове зобов`язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.