ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 912/1263/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т.Є. - головуючого, Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,
представника учасника справи:
позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2.,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 (суддя - Пукас А.Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 (головуючий - суддя Станік С.Р., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Державної казначейської служби України
про визнання незаконним наказу, стягнення 201 000 грн,
УСТАНОВИВ
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ, Відповідач 1) та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ, Відповідач 2). Просив визнати незаконним наказ РВ ФДМУ від 17.04.2023 № 12/01-83 "Про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону SPD001-UA-20230328-30614 з продажу об`єкта малої приватизації" (далі - Наказ № 12/01-83) в частині зазначення покупця ОСОБА_1 таким, що не відповідає вимогам пункту 12 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (далі - ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна", Закон № 2269-VIII), та стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ на його користь 201 000 грн безпідставно набутих грошових коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, посилаючись на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог і стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
На обґрунтування правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано пункт 12 статті 8 ЗУ "Про приватизацію державного та комунального майна" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати від 08.09.2020 у справі № 916/667/18. В частині відмови у стягненні безпідставно набутих коштів суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18 та від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Обґрунтовуючи доводи скарги з підстави передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12 частини другої статті 8 ЗУ "Про приватизацію державного та комунального майна".
Не погоджуючись з доводами, викладеними у касаційній скарзі, РВ ФДМУ 03.05.2024 направило до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на веб-сторінці електронно-торгової системи (далі - ЕТС) ProZorro оголошено та призначено на 06.04.2023 новий аукціон № SPD001-UA-20230328-30614 зі зниженням стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій зі зниженням стартової ціни, визначеної згідно з правилами, встановленими статтею 22 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна", на 50 % (Гібридний голландський аукціон). Лот: Адміністративне приміщення загальною площею 175,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Посилання на веб-сторінку аукціону (https://prozorro.sale/auction/SPD001-UA-20230328-30614/).
Оператором електронного майданчика Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ВЕР-ТАС" 06.04.2023 о 16:30:32 в ЕТС ProZorro сформовано протокол про результати електронного аукціону №-UA-20230328-30614, відповідно до якого переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 .
Після отримання підписаного переможцем електронного аукціону та оператором електронного майданчика ТОВ "ВЕР-ТАС" протоколу та оригіналів документів, доданих переможцем до заяви на участь в аукціоні, 17.04.2023 РВ ФДМУ прийняло Наказ № 12/01-83 "Про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону SPD001-UA-20230328-30614 з продажу об`єкта малої приватизації". Наказ видано на підставі частини дев`ятої статті 14 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" та пункту 96 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 10.05.2018 № 432 (далі - Порядок № 432). Відмову мотивовано невідповідністю покупця вимогам пункту 12 частини другої статті 8 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" та у зв`язку з неподанням покупцем документів, обов`язкове подання яких передбачено цим законом, а саме: документа, що підтверджує сплату гарантійного внеску з рахунку потенційного покупця, відкритого в українському або іноземному банку . Договір купівлі-продажу за результатами аукціону не укладено (а. с. 9, т. 1).
Невідповідність покупця вимогам пункту 12 частини другої статті 8 Закону № 2269-VIII полягала в тому, що він вже був стороною продажу об`єкта приватизації в Україні - окремого майна - нежитлової будівлі - кафе на 75 місць загальною площею 644,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов договору щодо сплати вартості приватизованого об`єкта, договір купівлі-продажу від 17.12.2019 № 3945 було розірвано (далі - Договір № 3945).
Крім того, підставою для прийняття вказаного вище Наказу № 12/01-83 стало неподання позивачем документа про сплату гарантійного внеску, який повинен бути сплачений з рахунку потенційного покупця, відкритого в українському або іноземному банку. ОСОБА_1 сплатив гарантійний внесок у розмірі 201 000 грн через касу банку шляхом внесення готівкових коштів.
Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону № 2269-VIII та пункту 112 Порядку № 432 у випадках, передбачених частиною дев`ятою статті 14 Закону № 2269-VIII, або у разі відмови переможця аукціону від підписання протоколу аукціону або від укладення договору купівлі-продажу, або у разі несплати ним ціни продажу об`єкта приватизації у строк, встановлений цим законом, гарантійний внесок переможцю аукціону не повертається та підлягає перерахуванню до відповідного бюджету.
На виконання наведених вище вимог ТОВ "ВЕР-ТАС" перераховано сплачений переможцем аукціону ОСОБА_1 гарантійний внесок у розмірі 201 000 грн на відповідний рахунок РВ ФДМУ, які потім були перераховані до Державного бюджету України.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що у порушення вимог пункту 7 Порядку здійснення контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об`єктів приватизації органами приватизації № 1327 (далі - Порядок № 1327) акт поточної або підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 17.12.2019 № 3945 не складався та позивачу не направлявся. Відповідні санкції до позивача не застосовувалися, а договір купівлі-продажу від 17.12.2019 № 3945 розірвано за взаємною згодою сторін.
Крім того, зазначав, що ним 05.04.2023 помилково сплачено гарантійний внесок у розмірі 201 000 грн для участі в аукціоні SPD001-UA-20230328-30614 через касу банку шляхом внесення готівки, а тому вважав, що вказані грошові кошті набуті відповідачем без достатньої правової підстави відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходив з такого.
Наказ № 12/01-83 про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону прийнятий РВ ФДМУ відповідно до вимог підпункту 7? пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2269-VIII та наявності підстав, передбачених частиною дев`ятою статті 14 вказаного закону. Договір купівлі-продажу від 17.12.2019 № 3945, укладений з позивачем за результатами проведення аукціону, розірвано 04.03.2023 у зв`язку з неналежним виконанням ним зобов`язань, а саме несплатою повної вартості об`єкта приватизації за договором. Посилання позивача на відсутність організації та здійснення органами приватизації процедури контролю за виконанням власниками об`єктів приватизації умов договорів купівлі-продажу таких об`єктів, встановленої положеннями Порядку № 1327 є безпідставними, оскільки невідповідність покупця (позивача) вимогам пункту 12 частини першої статті 8 Закону № 2269-VIII встановлено в ході виконання вимог підпункту 7? пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень наведеного закону, а не в результаті контролю за виконанням договору купівлі-продажу. Доводи позивача щодо помилковості сплати ним гарантійного внеску та непов`язаності таких коштів з проведенням аукціону, місцевий господарський суд вважає такими, що не відповідають дійсності та спростовуються призначенням платежу, зазначеним позивачем у платіжному дорученні: "гарантійний внесок для участі в аукціоні SPD001-UA-20230328-30614". З заявою про повернення помилково сплачених коштів ОСОБА_1 до установи банку не звертався. Платіжне доручення долучив до заяви про участь у приватизації, яке є обов`язковим додатком відповідно до вимог частини сьомої статті 14 Закону № 2269-VIII. Наведені позивачем доводи спрямовані на повернення коштів, сплачених як гарантійний внесок для участі в аукціоні, який відповідно до Закону № 2269-VIII не повертається.
З висновками місцевого господарського суду погодився й суд апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3, частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).
1. На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ОСОБА_1 посилається на неврахування судом у подібних правовідносинах висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 щодо визнання незаконним наказу про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону в частині зазначення про невідповідність покупця вимогам пункту 12 статті 8 Закону № 2269-VIII, постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18 та від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18 щодо незаконності відмови позивачу у стягненні грошових коштів у розмірі 201 000 грн, як безпідставно набутих відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Таким чином, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
У наданій для порівняння справі № 916/667/18 вирішувався спір про розірвання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу корпоративних прав, укладеного між фізичними особами, у зв`язку з невиконанням сторонами умов договору щодо проведення розрахунків між сторонами за ще не укладеним договором купівлі-продажу (проведення так званого "попереднього готівкового розрахунку").
У постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19 вирішено спір щодо спеціального способу захисту прав боржника про повернення грошових коштів за виконаним, але у подальшому скасованим судовим рішенням; у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18 вирішено питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України на суму грошових коштів, що були одержані та збережені відповідачем без достатньої правової підстави; у постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18 вирішено спір про повернення безпідставно набутих грошових коштів після припинення дії договору про відшкодування витрат балансоутримувача.
Проаналізувавши зміст наведених постанов та оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, за критеріями подібності, колегія суддів дійшла висновку, що справи є неподібними, відрізняються предметом, підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням, так і за змістовним критерієм.
Ураховуючи наведене, Суд відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів і встановлення інших обставин.
Оскільки наведені скаржником для порівняння справи не є подібними до спірних правовідносин, підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не підтверджена.
Пунктом 5 частиною першою статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в цій частині.