ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7511/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Краснов Є. В., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.
та представників:
прокурора - Томчук М. О.,
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - Плаксіна М. М.,
відповідача-4 - Пожидаєва І. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023
у справі № 910/7511/22
за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до: 1) Державної організації (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп";
3) Міністерства оборони України;
4) Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
про визнання договорів недійсними,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2022 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Державної організації (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (далі - ЦТУКБ, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" (далі - ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", відповідач-2), Міністерства оборони України (далі - МОУ, відповідач-3), Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", відповідач-4) про визнання недійсними з моменту укладення:
- договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-н. м. Києва, укладеного між ЦТУКБ та ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого у реєстрі за номером 982;
- додаткового договору від 09.11.2018 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-н. м. Києва, укладеного між ЦТУКБ, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" та МОУ, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого у реєстрі за номером 3963;
- додаткового договору від 17.02.2021 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-н. м. Києва, укладеного між ЦТУКБ, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", МОУ, ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого у реєстрі за номером 873.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані договір від 23.03.2018 та додаткові договори від 09.11.2018 та 17.02.2021 до нього укладено ЦТУКБ з перевищенням своїх повноважень, всупереч чинному на час їх укладення законодавству, серед іншого, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок від 11.04.2012 № 296), без проведення відповідного конкурсу, за відсутності погодження із МОУ та відповідного рішення КМУ. Посилається на рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 у справі № 910/4501/17, яке набрало законної сили, та встановлені в якому обставини є преюдиційними при розгляді цієї справи.
Мотивує позов тим, що фактичне виконання умов оспорюваного договору призведе до створення на землях оборони нового об`єкта невійськового призначення, використання земель оборони не за цільовим призначенням та подальшого вибуття земельної ділянки з державної власності.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.12.2022 (суддя - Сташків Р. Б.) позов задоволено.
Визнано недійсними з моменту укладення договір від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-н. м. Києва, укладений між ЦТУКБ та ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 982; додатковий договір від 09.11.2018 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-н. м. Києва, укладений між ЦТУКБ, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", МОУ, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 3963; додатковий договір від 17.02.2021 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-н. м. Києва, укладений між ЦТУКБ, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", МОУ та ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 873.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 (головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді - Гончаров С. А., Тищенко О. В.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2018 між ЦТУКБ, що виконує функції замовника (сторона-1) та ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" (сторона-2) було укладено договір про будівництво житлового комплексу на земельних ділянках площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) та площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071) за адресою: м. Київ, військове містечко № 141, вул. Михайла Максимовича (попередня назва - вул. Онуфрія Трутенка, 3 (далі - оспорюваний договір).
Умовами договору передбачено, що ЦТУКБ є користувачем земельної ділянки і в установленому законом порядку має намір реалізувати право на її забудову (п. 1.1.2 цього договору).
Відповідно до п. 1.1.3 договору ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" забезпечує будівництво об`єкта грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконання всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором.
У п. п. 2.1, 2.2 договору сторони досягли згоди, що сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: вул. Михайла Максимовича, 3 (попередня назва - вул. Онуфрія Трутенка, 3) у Голосіївському р-н. м. Києва. Для реалізації цього договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються стороні-2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкта, визначено цим договором.
За п. п. 2.4-2.5 договору фінансування будівництва здійснюється стороною-2. Джерелом фінансування будівництва об`єкта є кошти сторони-2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб сторона-2 діє виключно від свого імені, приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами. У разі залучення стороною-1 коштів фізичних та юридичних осіб на фінансування будівництва до підписання цього договору, сторона-1 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами, та здійснює розрахунки з такими фізичними та юридичними особами, виключно за рахунок власних коштів або належної їй, відповідно п. 7.1 цього договору, частки.
Право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених в рамках цього договору (п. 3.3 договору).
Пунктом 3.4 договору встановлено, що експертна грошова оцінка земельних ділянок, які підлягають забудові на 05.02.2018 становить: земельної ділянки площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) - 171 090 715,00 грн, земельної ділянки площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071) - 8 715 664,00 грн.
За п. 7.1 договору за виконання частини функцій замовника, сторона-1 отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка складається з 9% загальної площі квартир цього об`єкта та 9 % загальної площі нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень об`єкта за винятком об`єктів соціального призначення (дитячі садочки, школи, тощо) після введення кожного пускового комплексу кожної черги об`єкта будівництва в експлуатацію згідно з актами розподілу площ (приміщень) цього об`єкта. Із них: МОУ після введення кожного пускового комплексу кожної черги об`єкта будівництва в експлуатацію отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир та нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень об`єкті у розмірі 100% частки, визначеної абз. 1 цього пункту.
Відповідно до п. п. 7.1.2, 7.2 договору сторона-1 за виконання частини функцій замовника щомісячно отримує від сторони-2 грошові кошти в розмірі 15 % від 2,5 %, які нараховуються від вартості виконаних будівельно-монтажних робіт згідно з актами виконаних робіт КБ-2в. Сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника, сторона-2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину об`єкта будівництва, за виключенням належної стороні-1, відповідно до п. 7.1 договору частки.
У подальшому, 09.11.2018 між ЦТУКБ (сторона -1), ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" (сторона-2), МОУ (сторона-3) було укладено додатковий договір до договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 3963, яким було визначено, що МОУ за виконання функцій замовника отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка складається з 10 % загальної площі та 10 % загальної площі нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень об`єкта (далі - додатковий договір-1).
17.02.2021 між ЦТУКБ (відповідач-1), ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" (відповідач-2), МОУ (відповідач-3) та ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" (відповідач-4) було укладено додатковий договір до договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 873, за умовами якого відповідач-4 приймає права та зобов`язання відповідача-2 у частині виконання функцій замовника будівництва відповідного об`єкта та зобов`язується виконати обов`язки в частині переміщення військових підрозділів із земельної ділянки, яка є об`єктом забудови (далі - додатковий договір-2).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:79:364:0008 та кадастровим номером 8000000000:79:364:0071 є МОУ.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договір та додаткові договори до нього за своїм змістом є договорами про спільну діяльність, укладені всупереч ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", Порядку від 11.04.2012 № 296, за відсутності погодження із КМУ та без проведення відповідного конкурсу. Встановив, що ціна предмета договору є заниженою, що порушує баланс інтересів сторін через виконання таких умов договорів - МОУ отримує лише 10% житла від загальної площі житлових об`єктів. Щодо заяви відповідача-4 про застосування позовної давності, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов було подано в межах позовної давності. Крім того, врахував і те, що відповідно до п. 12 Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, який був продовжено до 30.04.2023 на підставі постанови КМУ від 11.03.2020 № 211.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що оспорюваний договір та додаткові договори до нього містять ознаки змішаного договору, а саме елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування, підряду та інших зобов`язальних правовідносин. Виходив з того, що ЦТУКБ, укладаючи оспорюваний договір, діяло в межах повноважень та, що договір в подальшому було погоджено МОУ, про що свідчать укладені додаткові договори, рішення керівництва МОУ від 18.11.2020 № 16400/з/1, протокол наради з врегулювання питання добудови ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" житлових комплексів Української державної будівельної корпорації "Укрбуд" (далі - протокол міжвідомчої наради). Зазначив, що додатковий договір-2 було укладено відповідно до розпорядження КМУ від 17.06.2020 № 772-р "Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками державної будівельної корпорації "Укрбуд" (далі - розпорядження від 17.06.2020 № 772-р), яким на ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" та МОУ покладено обов`язки, необхідні до виконання, для забезпечення прав інвесторів щодо отримання ними житла. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до цих правовідносин позовної давності, яка застосовується лише за наявності порушеного права позивача, чого у цьому випадку судом не встановлено.
Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, заступник Генерального прокурора звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2022.
Мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення постанови апеляційного господарського суду без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України:
- щодо застосування ст. ст. 203, 215, 1130 ЦК України, положень Порядку від 11.04.2012 № 296, викладених у постановах від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21, від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 09.05.2023 у справі № 910/8641/21, від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22;
- викладених у постановах від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 про те, що правова природи договору не залежить від назви, а визначається з огляду на його зміст;
- викладених у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 щодо відсутності у постійного землекористувача права розпоряджатися земельною ділянкою;
- щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, викладених у постановах від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц;
- щодо застосування ч. 3 ст. 92, ст. 241 ЦК України, викладених у постановах від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 07.06.2022 у справі № 916/3351/20, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, від 25.01.2018 у справі № 658/580/16-ц, від 28.05.2020 у справі № 608/969/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 127/7798/17, від 11.09.2019 у справі № 466/9251/13-ц;
- щодо застосування ст. ст. 91, 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), викладених у постанові від 08.05.2018 у справі № 908/852/17.
Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права - ст. ст. 2, 7, 11, 73, 76-79, 86, 236, 237, 277 ГПК України та норми матеріального права - ст. ст. 203, 215, 875, 1130 - 1132 ЦК України, ст. ст. 20, 21, 38, 96, 120 ЗК України; Порядок від 11.04.2012 № 296, Положення про організацію капітального будівництва (реконструкції) об`єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно - побутового призначення, затвердженого наказом МОУ від 03.11.2015 № 610 (далі - Положення від 03.11.2015 № 610), Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою КМУ від 06.07.2011 № 715 (далі - Порядок від 06.07.2011 № 715).
Посилаючись на ч. 4 ст. 75 ГПК України, зазначає, що обставини, встановлені у справі № 910/4501/17 щодо порушення вимог законодавства під час укладення оспорюваного договору та наявності підстав для визнання його недійсним, є преюдиційними при розгляду спору у цій справі № 910/7511/22.
Вважає, що оспорювані договори не містять елементів договору підряду та ознак інвестиційної діяльності, що помилково було встановлено апеляційним господарським судом.
Стверджує і про безпідставність посилання апеляційного господарського суду на розпорядження від 17.06.2020 № 772-р, адже його дія поширюється на недобудовані об`єкти, а будівництво житлового комплексу на вул. Михайла Максимовича, 3 в м. Києві не розпочиналося ні станом на 2018 рік, ні у 2023 році; відповідачі, укладаючи оспорювані договори, якими передбачена забудова земель оборони, фактично змінили дислокацію військової частини, що може здійснюватися на підставі рішення МОУ, погодженого КМУ, та створять на землях оборони невійськовий об`єкт, що матиме негативний вплив на обороноздатність країни.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 12.02.2024.
ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про те, що постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою та, що відсутні підстави для її скасування з наведених у відзиві мотивів.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.03.2024 № 32.2-01/430 у зв`язку із запланованим відрядженням судді Волковицької Н. О. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/7511/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Краснов Є. В., Случ О. В.
У справі № 910/7511/22 неодноразово оголошувалися перерви: з 13.02.2024 до 19.03.2024, з 19.03.2024 до 16.04.2024 та з 16.04.2024 до 07.05.2024.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників відповідачів -3, -4, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Частиною 1 ст. 627 цього Кодексу встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Поняття договору міститься у ч. 1 ст. 626 ЦК України, відповідно до якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору та його правова природа не залежать від назви. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (узгоджується із постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, постановою Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, постановою Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Верховний Суд зазначає, що різноманітність форм та видів договорів вимагає їх певного впорядкування, а отже, і класифікації, яка здійснюється за різними ознаками. Вид договору визначається за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об`єктивно необхідних для утворення певного договірного зобов`язання.
Водночас, законодавець закріпив в ЦК України такий інститут договірного права як інститут змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 сформулював висновок про те, що змішаний договір є юридично-технічним інструментом інтеграції, завдяки якому можна уникнути дроблення регулювання договірних відносин їх учасниками, коли необхідно досягти відповідної мети; у будь-якому змішаному договорі можуть бути зафіксовані такі умови, які доповнюють, уточнюють одна одну, але у жодному разі не є взаємовиключними, так само як і юридичні цілі договорів, що об`єднуються (правовий результат, на який спрямована воля сторін) не можуть бути суперечливими. Якщо укладений договір опосередковує різнорідні відносини (два або більше їх різновидів) та об`єднує умови, об`єктивно необхідні для формування єдиного зобов`язання за рахунок різних типів зобов`язань, такий договір є змішаним.
З урахуванням вищевикладеного вбачається, що сторони вправі укласти договір, який містить елементи двох і більше договорів, тобто змішаний договір.
Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність" (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), відповідно до ст. 1 якої інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
За змістом ст. 4 цього Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами.
У гл. 77 роз. III кн. 5 містяться норми, які регулюють загальні положення про спільну діяльність.
Так, відповідно до ст. ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, здійснюючи тлумачення як норм Закону України "Про інвестиційну діяльність", так і ст. ст. 1130, 1131 ЦК України, дійшов висновку про те, що інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та/або досягнення соціального ефекту); оскільки, інвестиційна діяльність здійснюється не за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфери економіки, то договір, який опосередковує інвестиційну діяльність, може бути змішаним, тобто містити положення різних видів господарських договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо); якщо із змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми ЦК України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми про спільну діяльність, розраховані на певне коло суб`єктів господарювання.
Верховний Суд у справі № 910/7975/21 також зазначив про те, що договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі; об`єднання вкладів означає формування майнового субстрату простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе; іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети; залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів. Вказав на те, що підвищена увага законодавця до договорів про спільну діяльність суб`єктів державного сектору господарювання (через встановлення відповідних заборон та обмежень договірної свободи) пов`язана саме з тим, що: за загальним правилом ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, тобто в такому випадку змінюється правовий режим публічної власності; відповідно до ч. 2 ст. 1138 ЦК України якщо договір простого товариства пов`язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов`язаннями незалежно від підстав їх виникнення, тому реалізація солідарної відповідальності за боргами учасника також створює загрозу вибуття основних фондів, що належали державі, на користь інших осіб. Зазначив про те, що Порядок 11.04.2012 № 296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, яке надає КМУ.
Надавши оцінку змісту оспорюваного договору з урахуванням додаткових договорів до нього, врахувавши поведінку сторін, як при його укладанні, так і після, суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір має ознаки змішаного договору, зокрема, містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування (інвестиційний договір), а також і інших зобов`язальних правовідносин і такий висновок апеляційного суду жодним чином не суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, який є чітким, однозначним та сприяє однаковому застосуванні норм права при визначенні правової природи договору.
При цьому Верховний Суд зазначає про те, що зі змісту оспорюваного договору, який опосередковує інвестиційну діяльність, вбачається, що він містить і елементи договору про спільну діяльність, а не є лише таким договором як вважає суд першої інстанції та, оскільки стосується суб`єктів державного сектору господарювання, то на нього поширюється і дія Порядку від 11.04.2012 № 296.
Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, оскільки у кожній із цих справ судами надавалася оцінка відповідному договору, які позивачі просили визнати недійсними, та з огляду на встановлення їх правової природи, застосовувалися відповідні норми матеріального права. Фактичні обставини у цих справах і справі, яка переглядається, не є подібними, що впливає на застосування норм права у них, а отже і на вирішення спору.
Щодо аргументів скаржника про наявність обставин для визнання оспорюваного договору з додатковими договорами до нього недійсними, то необхідно зазначити таке.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Тобто правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є основною ознакою правочину як юридичного факту.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19 зазначила, якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, необхідно реалізовувати безперешкодно. Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Статтею 203 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
При розгляді спорів про визнання правочинів недійсними, Верховним Судом неодноразово застосовувався такий інститут цивільного права, як "подальше схвалення правочину", зміст якого розкривається, зокрема, в ст. 241 ЦК України, а також в інших нормативно-правових актах.
Так, за ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Здійснюючи тлумачення ст. 241 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 зазначила про те, що положення цієї статті застосовуються лише тоді, коли особа має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу.
Разом з тим, подальше схвалення відбувається в порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на вчинення того чи іншого правочину (право схвалення "постфактум" належить тільки тому, хто міг би дати згоду наперед) та його наявність свідчить про своєрідну "легітимність" відповідного правочину та що він є вигідним для всіх його сторін. У такому випадку такі дії мають такі самі наслідки, які б вони мали, якби були вчиненні без перевищення повноважень: вони так само створюють, змінюють чи припиняють цивільні права та обов`язки із моменту вчинення відповідних дій представником.
Несхвалення укладеного і частково виконаного правочину повинно мати розумне пояснення, мотиви. Несхвалення укладеного і частково виконаного правочину без жодних мотивів є свідченням зловживанням своїм правом, яке спрямоване на завдання шкоди контрагенту (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19).
Верховний Суд зазначає і про те, що суди при вирішенні відповідних спорів повинні уникати зайвого втручання в питання діяльності відповідних органів, які вирішуються рішенням такого органу.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.5 Положення про ЦТУКБ, затвердженого наказом від 25.07.2006 № 453, відповідач-1 є державною госпрозрахунковою установою МОУ та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей. Центральне управління є самостійним господарюючим суб`єктом, може від свого імені виконувати функції замовника будівництва по об`єктах, що фінансуються за небюджетні кошти, укладати угоди, набувати майнових і особистих немайнових прав та нести обов`язки.
За п. 4.3 цього Положення майно ЦТУКБ є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затверджений постановою КМУ від 06.07.2011 № 715, визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони. У п. 3 цього Порядку встановлено, що будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах. Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, Служба зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужба.