ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 496/5125/15-к
провадження № 51-4957км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурорів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
виправданого ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160690000037, щодо
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Маріуполя Донецької області, який проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст висунутого обвинувачення й оскаржених судових рішень
1. Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду начальника Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, вчинив корупційний злочин за таких обставин.
2. 20 липня 2015 року у вечірній час у приміщенні ресторану "Че Гевара", розташованого по проспекту Шевченка, у м. Одесі, ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_9 (якого звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності) одержав через нього як посередника від представника ТОВ "Патріот" ОСОБА_10 неправомірну вигоду у сумі 5 000 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України було еквівалентно 110 074,50 грн, за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави - начальником слідчого відділу Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_11 та слідчим цього органу досудового розслідування ОСОБА_12, які мали внести відомості за заявою ОСОБА_13 про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та під час розслідування забезпечити повернення заявнику майна пляжного клубу " ІНФОРМАЦІЯ_2".
3. 27 серпня 2015 року близько 17:45 ОСОБА_8 у районі "Клеверного" мосту на Ленінградському шосе М-05 у Біляївському районі Одеської області повторно одержав від ОСОБА_10 через ОСОБА_9 як посередника частину обумовленої суми неправомірної вигоди - 10 000 дол. США з 15 000 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України становило 214 257 грн за здійснення впливу на прийняття рішень особою, уповноваженою на виконання функцій держави, - начальником патрульної поліції в м. Одесі ОСОБА_14 з питань забезпечення публічної безпеки і порядку після встановлення силами ТОВ "Патріот" фактичного контролю над майном пляжного клубу "Калетон".
4. Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2021 року ОСОБА_8 визнано невинуватим і виправдано за частиною 2 статті 369-2 КК у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.
5. Визнаючи висунуте обвинувачення недоведеним, суд виходив з такого.
5.1. подані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки одержані неуповноваженими службовими особи. Адже військова прокуратура Південного регіону України без належного обґрунтування двічі змінювала підслідність кримінального провадження;
5.2. жодним із поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні доказів не підтверджено факту отримання виправданим від ОСОБА_10 через ОСОБА_9 коштів за вплив на прийняття іншими службовими особами рішень, зазначених в обвинувальному акті;
5.3. передавання виправданому першої частини неправомірної вигоди у сумі 5 000 дол. США, яку він згідно з обвинуваченням одержав 20 липня 2015 року, не було задокументовано в установленому законом порядку і місцезнаходження цих коштів не встановлено;
5.4. майно пляжного комплексу "Калетон" не було повернуто ОСОБА_13, що спростовує версію обвинувачення про обіцянку ОСОБА_8 вплинути на начальника слідчого відділу і слідчого з метою забезпечення повернення цього майна під час досудового розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_13 за ст. 356 КК;
5.5. результати огляду автомобіля, під час якого вилучено частину переданої виправданому неправомірної вигоди у сумі 10 000 дол. США, є недопустимими доказами у зв`язку з порушенням законної процедури проведення слідчої дії: слідчий суддя дав дозвіл на огляд, тоді як фактично проводився несанкціонований обшук цього транспортного засобу; ухвала слідчого судді від 02 вересня 2015 року строком дії 1 місяць була чинною до 02 жовтня 2015 року і, з урахуванням відсутності у мотивувальній частині посилання на виконання вимог статті 233 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не давала правових підстав для огляду автомобіля 28 серпня 2015 року;
5.6. матеріали НСРД - результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є недопустимими доказами з огляду на те, що: протоколи за результатами цих слідчих дій складені неуповноваженою особою - оперуповноваженим БКОЗ УСБУ, оскільки у справі відсутнє доручення слідчого на виконання ним зазначених процесуальних дій; згадані протоколи оформлені всупереч вимогам статті 106 КПК і не містять додатків, оформлених в установленому законом порядку; на більшості дисків, де зафіксовані аудіозаписи за результатами НСРД, міститься інформація, скопійована з інших джерел, тоді як її першоджерела - оригінали відповідних носіїв суду не надано;
5.7. матеріали НСРД - результати аудіоконтролю особи є недопустимими доказами, оскільки: доручення на проведення НСРД дано неуповноваженою особою - прокурором військової прокуратури гарнізону, який не мав повноважень слідчого у кримінальному провадженні; у протоколі за результатами цих слідчих дій не зазначено, які технічні засоби і носії інформації застосовувалися під час їх проведення, а також не вказано службових осіб, що проводили слідчі дії і за безпосередньої участі яких одержано інформацію у виді аудіозапису розмови у приміщенні кафе "Че Гевара" 26 серпня 2015 року; протокол не містить інформації про процесуальні документи як підставу залучення до проведення НСРД свідка ОСОБА_10 ; до протоколу не долучено додатків, оформлених в установленому законом порядку;
5.8. докази, здобуті у результаті контролю за вчиненням злочину, є недопустимими, оскільки: попри посилання у протоколі на здійснення ідентифікації (огляду) коштів у сумі 10 000 дол. США, вручення їх ОСОБА_10, а також на стенограми розмов за участю ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_9 і ОСОБА_8, носіїв інформації на підтвердження відомостей, отриманих під час зазначених вище процесуальних дій, до цього документа не долучено і не зазначено в ньому процесуальних джерел цих відомостей; всупереч вимогам частини 4 статті 271 КПК, попри те, що контроль за вчиненням злочину закінчився відкритим фіксуванням протиправних дій і затриманням ОСОБА_8, протокол складено не у присутності затриманого через два дні після закінчення слідчої дії; у протоколі не зазначено відомостей про походження використаних під час НСРД заздалегідь ідентифікованих коштів, а також не долучено одержаних у результаті слідчої дії речей і документів;
5.9. результати всіх проведених у справі НСРД є недопустимими доказами ще і з огляду на те, що постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, а також судові дозволи на інші НСРД не відкривалися стороні захисту у порядку статті 290 КПК.
6. 18 травня 2023 року Одеський апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У касаційній скарзі прокурор заявив вимогу скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
8. На обґрунтування зазначеної вимоги навів такі доводи:
8.1. суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статті 419 КПК, оскільки не здійснив належної перевірки доводів апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону і невідповідності його висновків фактичним обставинам кримінального провадження, не дав на ці доводи вичерпних відповідей і не навів в ухвалі мотивів визнання їх необґрунтованими;
8.2. всупереч висновкам судів, докази обвинувачення одержані належним органом досудового розслідування. Підслідність кримінального провадження змінювалася з дотриманням установленої законом процедури: виконувачем обов`язки військового прокурора та заступником військового прокурора Південного регіону України у межах своїх службових повноважень, визначених частиною 5 статті 36 КПК, та за наявності для цього належних правових підстав, які відображені у відповідних процесуальних рішеннях. Зокрема, 12 серпня 2015 року здійснення досудового розслідування було доручено слідчому Військової прокуратури Херсонського гарнізону у зв`язку з високими ризиками неефективності слідства Військовою прокуратурою Одеського гарнізону за місцем вчинення злочину, оскільки ОСОБА_8 займав керівну посаду в Одеському міському управлінні МВС і мав зв`язки з працівниками правоохоронних, судових та інших державних органів у цьому регіоні. 30 вересня 2015 року здійснення досудового розслідування було доручено слідчому відділу Військової прокуратури Південного регіону України у зв`язку з констатованою заступником військового прокурора неефективністю досудового розслідування;
8.3. зазначені у вироку окремі недоліки ухвали слідчого судді про надання дозволу на огляд місця події, який було проведено до постановлення такої ухвали і в результаті якого вилучено предмет неправомірної вигоди, не свідчать про те, що відповідна процесуальна дія не санкціонувалася у ретроспективі. Зокрема, попри відсутність у мотивувальній частині згаданої ухвали посилання на частину 3 статті 233 КПК і помилкове зазначення строку її дії у резолютивній частині, зміст ухвали беззаперечно свідчить про те, що слідчий суддя на підставі і в порядку, визначених цією нормою процесуального права, надав дозвіл на огляд автомобіля ОСОБА_16 після його проведення;
8.4. відкриття стороні захисту процесуальних рішень про санкціонування НСРД, у результаті яких отримано докази обвинувачення, за межами встановлених статтею 290 КПК часових рамок не дає підстав визнавати відповідні докази недопустимими. На час завершення досудового розслідування матеріали НСРД не були розсекречені і не перебували у розпорядженні прокурора, а тому відкрити їх захисту під час виконання вимог статті 290 КПК сторона обвинувачення не мала об`єктивної можливості. Після розсекречення цих матеріалів прокурор надав суду копії постанов про проведення контролю за вчиненням злочину, а також ухвал про судові дозволи на інші НСРД, однак сторона захисту знайомитися з цими документами відмовлялася. Водночас суд установив обвинуваченому і захисникам строк на ознайомлення з розсекреченими матеріалами, і таким чином захисту було надано достатній час і реальну можливість ефективно обстоювати свою позицію і наводити аргументи щодо допустимості доказів, одержаних у результаті НСРД, у тому числі з урахуванням процесуальних рішень про їх санкціонування. За таких обставин баланс інтересів сторін у справі не порушено, і немає підстав констатувати використання доказів у суді всупереч установленій законом процедурі;
8.5. на противагу висновкам суду, доручення оперативному підрозділу на проведення НСРД прокурор надавав у межах своїх процесуальних повноважень, визначених у пункті 2 частини 2 статті 36 і частинах 1, 3 статті 41 КПК. Оперативний працівник УСБУ в Одеській області ОСОБА_17 проводив зазначені вище слідчі дії і складав протоколи за їх результатами згідно з положеннями статті 41 цього Кодексу та "Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні", затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України № 14/1042/516/1199/936/1687/5 від 16 листопада 2012 року на підставі відповідного доручення, постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину, ухвал слідчих суддів про дозволи на НСРД і доручення керівника оперативного підрозділу;
8.6. відсутність у протоколах за результатами НСРД даних про вид і характеристики технічних засобів негласної аудіо- й відеофіксації не суперечить вимогам кримінального процесуального закону, який зазначення у протоколах таких відомостей не передбачає. Крім цього, відповідно до статті 246 КПК і Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, дані про спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації становлять державну таємницю, а тому не можуть вказуватися у процесуальних документах. Всупереч висновкам суду, не є порушенням норм процесуального права і відсутність у протоколах за результатами НСРД посилання на процесуальні документи, що були підставою участі у контролі за вчиненням злочину свідка ОСОБА_10 . Адже наводити посилання на такі документи у протоколах кримінальний процесуальний закон не вимагає. Разом із тим, судом досліджувалася постанова слідчого військової прокуратури про залучення ОСОБА_10 до проведення НСРД на засадах конфіденційного співробітництва, яка в установленому законом порядку не визнавалася протиправною і не скасована;
8.7. безпідставними є і висновки суду про недопустимість як доказів аудіозаписів, одержаних у результаті зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з огляду на те, що вони зафіксовані на магнітних носіях (компакт-дисках) шляхом створення копії, а первинні носії такої інформації суду не надавалися. Адже такі записи є електронними доказами - документами, допустимість яких згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" не можна заперечувати лише на тій підставі, що вони мають електронну форму. Головною особливістю такого документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях, і всі такі документи, ідентичні за змістом, можуть розглядатися як оригінали і відрізнятися один від одного лише за датою і часом створення. Отже, записані на оптичні диски аудіофайли, посилання на які міститься у протоколах за результатами НСРД, є оригіналом електронного документа - звукозапису, одержаного у результаті НСРД і наданого суду відповідно до вимог частини 3 статті 99 КПК. Водночас сторона захисту не зверталася до суду з клопотаннями про витребування і дослідження у судовому засіданні первинних носіїв інформації;
8.8. не ґрунтуються на положеннях КПК та матеріалах справи і твердження суду у вироку про те, що під час НСРД - відеоконтролю особи відеозаписи здійснювалися без складання передбачених законом процесуальних документів. Адже за результатами цих НСРД складено протоколи, у яких наведено відомості про приховану відеофіксацію у порядку, встановленому статтею 260 КПК, і розкрито зміст подій, що відбувалися. Відповідні відеоозаписи за змістом частини 1 статті 256 цього Кодексу є самостійними джерелами доказів, а протоколи за результатами відеоконтролю, виготовлені у зв`язку з отриманням електронних документів, - похідними від них;
8.9. викладені у вироку висновки суду про необхідність щоденного складання протоколів за результатами триваючої НСРД - зняття інформації з транспортних текомунікаційних мереж, що здійснювалося впродовж кількох днів, не відповідають вимогам кримінального процесуального закону. Адже пунктом 1 статті 106 КПК передбачено документування процесуальної дії незалежно від її тривалості протоколом як єдиним цілісним документом. Направлення таких протоколів прокурору за межами встановленого частиною 3 статті 252 КПК 24-годинного строку суттєво не вплинуло на процесуальні права ОСОБА_8 і не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке б тягнуло недопустимість доказів, одержаних в результаті НСРД;
8.10. всупереч висновкам судів, долучені до протоколів за результатами НСРД оптичні диски з аудіо-, відеозаписами є додатками до них у розумінні статті 252 КПК. Зазначеного не спростовує той факт, що відповідні магнітні носії не названі словом "додаток" у резолютивних частинах протоколів. Адже інформація про те, що одержані під час слідчих дій аудіо- й відеоматеріали перенесені на оптичні диски, та ідентифікаційні ознаки останніх наведена у вступних частинах згаданих процесуальних документів;
8.11. на противагу твердженням суду, положення частини 4 статті 271 КПК вимагають не складання протоколу за результатами контролю за вчиненням злочину у присутності викритої особи, а документування відкритого закінчення НСРД окремим протоколом, що було виконано у цій справі. Так, після викриття ОСОБА_8 в одержанні неправомірної вигоди відкрите закінчення контролю за вчиненням злочину було оформлено у його присутності протоколом огляду місця події - автомобіля, під час якого виявлено та вилучено предмет злочину. За таких обставин право виправданого на захист не було порушено. Водночас складання у присутності ОСОБА_8 протоколу за результатами НСРД суперечило б режиму секретності, адже зміст відповідних матеріалів на час їх документування становив державну таємницю. Відсутність у згаданому протоколі відомостей про походження заздалегідь ідентифікованих коштів, використаних під час контролю за вчиненням злочину, не зумовлює недопустимості одержаних доказів, оскільки походження цих грошей підтверджено окремими доказами - показаннями у судовому засіданні свідка - оперативного працівника УСБУ в Одеській області ОСОБА_17 і довідкою цього органу;
8.12. не ґрунтуються на матеріалах справи і висновки суду про те, що під час виконання вимог статті 290 КПК сторону захисту не було ознайомлено з одержаними під час НСРД аудіо-, відеозаписами, зафіксованими на картах micro SD. Після закінчення досудового розслідування виправданому і його захисникам було надано доступ до цих матеріалів, що задокументовано у відповідних протоколах;
8.13. той факт, що в журналах обліку відвідувачів, запрошених осіб не зареєстровано прибуття до УСБУ в Одеській області у день огляду і вручення ОСОБА_10 заздалегідь ідентифікованих коштів самого ОСОБА_10 і понятих ОСОБА_18 та ОСОБА_19, не ставить під сумнів фактичної участі цих осіб у слідчій дії з огляду на зміст їх свідчень у судовому засіданні, а також показання свідка ОСОБА_17 ;
8.14. не аргументували суди і своїх висновків про те, що допущені, на їх думку процедурні помилки, призвели до порушення прав і свобод людини, що давало б підстави вважати їх істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і визнавати одержані докази недопустимими;
8.15. зміст, обсяг і порядок отримання поданих стороною обвинувачення доказів давав апеляційному суду підстави для скасування виправдувального вироку і констатації доведеності вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому дій, що містять ознаки злочину, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК. За таких обставин суд апеляційної інстанції мав вирішити питання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності або покарання на підставі пункту 3 частини 1 статті 49 і частини 5 статті 74 цього Кодексу у зв`язку зі спливом строку давності.
9. У доповненнях до касаційної скарги, які надійшли на адресу суду 08 березня 2024 року, прокурор в обґрунтування своєї позиції додатково посилається на таке:
- апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання державного обвинувача про повторне дослідження письмових доказів; водночас їх дослідження було необхідним для забезпечення безпосередності судового процесу під час розгляду апеляційної скарги, у якій порушувалося питання про скасування виправдувального вироку;
- необґрунтована, на думку судів, зміна підслідності кримінального провадження, не тягне недопустимості одержаних доказів, оскільки визначені прокурором органи досудового розслідування виконували процесуальні дії і приймали процесуальні рішення у межах свого встановленого КПК предмета відання, тобто реалізували повноваження, передбачені цим Кодексом.
10. На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 в інтересах виправданого ОСОБА_8 подав заперечення, в яких навів доводи щодо законності й обґрунтованості вироку й ухвали з мотивів, аналогічних наведеним у вироку, просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
11. На доповнення прокурора до касаційної скарги виправданий ОСОБА_8 подав заперечення, у яких просить не приймати ці доповнення до розгляду як такі, що подані за межами строку касаційного оскарження і спрямовані на погіршення його правового становища.
Позиції учасників судового провадження
12. Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу з доповненнями з наведених у ній доводів і міркувань, просив її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
13. Виправданий ОСОБА_8 і захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні навели доводи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення з мотивів, наведених у письмових запереченнях.
Мотиви Суду
Щодо неприйняття до розгляду доповнень до касаційної скарги прокурора
14. Як унормовано статтею 432 КПК, зміна і доповнення касаційної скарги під час касаційного провадження здійснюється згідно з положеннями статті 403 цього Кодексу.
15. Отже, з огляду на встановлену частиною 4 статті 403, 432 КПК імперативну заборону, внесення до касаційної скарги змін, що тягнуть за собою погіршення правового становища засудженого, за межами строків на касаційне оскарження не допускається.
16. Касаційна скарга на судові рішення згідно з частиною 2 статті 426 КПК може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
17. Ухвалу апеляційного суду, яка є предметом перевірки у цій справі, постановлено і проголошено 18 травня 2023 року, а відтак строк її касаційного оскарження сплинув 19 серпня 2023 року. Доповнення до касаційної скарги внесені прокурором 04 березня 2024 року, тобто за межами зазначеного терміну.
18. У цих доповненнях державний обвинувач як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону посилається на невчинення апеляційним судом дій, які, з урахуванням засади безпосередності судового процесу, необхідні для іншої оцінки цим судом доказів, ніж суд першої інстанції, скасування виправдувального вироку і постановлення свого обвинувального. Отже, дані доповнення містять додаткові аргументи, спрямовані на погіршення правового становища виправданого, а тому їх внесення після спливу встановленого частиною 2 статті 426 КПК терміну є неприпустимим.
19. З огляду на викладене колегія суддів не приймає до розгляду доповнень прокурора до касаційної скарги, а переглядає оскаржувану ухвалу відповідно до вимог частини 2 статті 433 КПК у межах доводів й аргументів, наведених у первинній скарзі.
Висновки за результатами розгляду первинної касаційної скарги
20. Однією з підстав для скасування судового рішення у касаційному порядку відповідно до статті 438 цього Кодексу є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
21. Згідно зі статті 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
22. Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, зокрема, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
23. Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам статті 370 КПК.
24. Крім того, відповідно до вимог статті 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
25. Зазначених вимог закону апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_8 за апеляційною скаргою прокурора, не дотримався.
26. Зокрема, як видно з матеріалів кримінального провадження, у своїй апеляційній скарзі на вирок прокурор наводив докладні доводи щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону під час оцінки доказів обвинувачення з точки зору допустимості.
27. Цих доводів апеляційний суд належним чином не перевірив і всупереч приписам частини 2 статті 419 КПК не дав на них вичерпних і переконливих відповідей, які би ґрунтувалися на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження.
Щодо порушення правил підслідності
28. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який визнав подані стороною обвинувачення докази недопустимими на підставі статей 86 та 87 КПК, констатувавши отримання їх неуповноваженим органом досудового розслідування. Такого висновку суд дійшов, визнавши, що виконувач обов`язків військового прокурора Південного регіону України 12 серпня 2015 року змінив територіальну підслідність кримінального провадження і доручив здійснення досудового розслідування іншому органу - Військовій прокуратурі Херсонського гарнізону з порушенням належної правової процедури, оскільки таке рішення прийнято наступного дня після внесення відомостей про кримінальне правопорушення у Єдиний реєстр досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) і без мотивування висновків прокурора про неефективність слідства за місцем вчинення злочину. Крім цього, суди визнали незаконним доручення прокурором 30 вересня 2015 року здійснення досудового розслідування слідчому відділу Військової прокуратури Південного регіону України, пославшись на необґрунтованість викладених у відповідній постанові висновків прокурора щодо неефективності розслідування Військовою прокуратурою Херсонського гарнізону.
29. Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам КПК і суперечать практиці Верховного Суду.
30. Зокрема, відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), за змістом частини 5 статті 36, статей 86, 87, 110, 214, 216 КПК належна правова процедура реалізації службовими особами органів прокуратури своїх повноважень, визначених у частині 5 статті 36 цього Кодексу, включає такі елементи: 1) належний суб`єкт - Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники; 2) оцінка досудового розслідування як неефективного; 3) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні - постанові; 4) вмотивованість зазначеної постанови.
31. Констатувавши протиправність процесуальних рішень про зміну підслідності кримінального провадження, апеляційний суд не навів переконливих мотивів своїх висновків про їх невідповідність наведеним вище критеріям.
32. Суд не взяв до уваги, що постанови від 12 серпня та 30 вересня 2015 року, прийняті належними суб`єктами - виконувачем обов`язків військового прокурора Південного регіону України та заступником військового прокурора Південного регіону України відповідно, містять обґрунтування прийнятих рішень висновками про неефективність досудового розслідування та їх мотиви.
33. У постанові від 12 серпня 2015 року прокурор визнав неефективним здійснення слідства військовою прокуратурою Одеського гарнізону за місцем вчинення злочину з огляду на керівну посаду, яку ОСОБА_8 займав в Одеському міському управлінні ГУ МВС України, та його зв`язки у правоохоронних, судових та інших державних органах у цьому регіоні, що могло перешкоджати виконанню завдань кримінального провадження (т. 7, а. с. 205-207). Зазначені обставини і зумовлені ними ризики, зокрема, витоку інформації про перебіг розслідування, сприяння іншими посадовцями підозрюваним в уникненні кримінальної відповідальності, були очевидними одразу з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення у ЄРДР, а тому прийняття рішення про зміну підслідності не вимагало початкового проведення слідства впродовж певного часу за місцем вчинення злочину. Мінімальних строків, після спливу яких з дня початку кримінального провадження прокурор вправі доручити проведення досудового розслідування іншому органу, законодавець не встановлює. З огляду на викладене визначення підслідності справи за Військовою прокуратурою Херсонського гарнізону наступного дня після відкриття кримінального провадження не суперечило вимогам закону і не свідчило про необґрунтованість відповідного процесуального рішення.